З історії розвитку методики тренінгу

Упродовж XX століття тренінг як засіб адаптації людини до професійної діяльності, перепрограмування поведінки та діяльності людини отримав широке визнання і впровадження у різні сфери людської діяльності. Сьогодні добре відомий досвід Лейпцигської (Манфред Форвег, Традель Альбер), Талліннської (X. Міккін), Ле­нінградської (Л. Петровська, Ю. Ємельянов, С. Макшанов) шкіл. У 1993 році у Санкт-Петербурзі був створений Інститут Тренінгу, який розробив дворічну програму підготовки спеціалістів та п'ятнад-цятиденну програму методичної підготовки, що сьогодні є попу­лярною серед молоді.

Термін "тренінг"(з англ. train, training) має низку значень: нав­чання, виховання, тренування, дресирування. Існує багато визначень цього поняття. Однак Ю. Ємельянов розглядає тренінг як групу методів, спрямованих на розвиток здібностей до навчання та ово­лодіння будь-яким складним видом діяльності [17, с. 10 ].

Тренінг визначається і як засіб перепрограмування моделі упра­вління поведінкою та діяльністю, що вже існує в людини. Сьогодні існує декілька видів тренінгу: тренінг партнерського спілкування, тренінг сенситивності та тренінг креативності, що пов'язані з психогімнастичними вправами, які націлені на формування та роз­виток умінь, навичок і настанов ефективного спілкування [43, с. 10-15].

Мета: формування у студентів знань, умінь і навичок організації різних видів педагогічної діяльності; виховання особистісного став­лення до складових майстерності педагога.

Завдання полягає у формуванні:

- умінь організації позитивної міжособистісної взаємодії у спільноті;
- нових знань стосовно майбутньої професії;
- умінь і навичок виконання різних видів педагогічної діяль­ності у стандартних і нестереотипних навчально-виховних ситу­аціях;
- умінь критичного і творчого мислення у процесі вирішення професійних завдань;
- умінь аналізу і вибору педагогічних дій у навчально-ви­ховних ситуаціях;
- особистісних суджень, оцінок стосовно майбутньої професії;
- навичок роботи у команді.