Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення переліку соціальних послуг, які можуть надаватися громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, дітям-сиротам, дітям позбавленим батьківського піклування, безпритульним, самотнім, іншим соціально-незахищеним громадянам, що перебувають у складних життєвих обставинах (як зазначено в Наказі Міністерства праці та соціальної політики України № 293 від 17.06.2002 «Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів»).

Для якісного обслуговування одиноких громадян похилого віку та інвалідів в будинках-інтернатах, дитячих будинках-інтернатах, психоневрологічних інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, інших закладах, що діють у складі управлінь праці та соціального захисту населення, встановлені норми харчування і забезпечення медикаментами, норми строку носки одягу та взуття, користування твердим інвентарем та норми миючих і обробляючих засобів.

Для соціального захисту та якісного обслуговування безпритульних дітей у притулках для неповнолітніх, служб у справах неповнолітніх встановлені норми харчування, одягу, білизни, взуття та предметів особистої гігієни, користування м'яким інвентарем і обладнанням, миючих і обробляючих засобів.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування забезпечать:

- єдиний підхід до визначення норм споживання житлово-комунальних послуг окремих категорій громадян та соціальний захист громадян, які потребують підтримки держави;

- визначення соціальної гарантії житлово-комунальних послуг, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло;

- граничну норму оплати послуг з утриманням житла, житлово-комунальних послуг, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює реалізацію конституційних прав громадян.

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку спрямовані на забезпечення гарантованими та якісними послугами, що надаються суб'єктами підприємництва, які мають ліцензію (дозвіл) на право цих послуг у відповідності до чинного законодавства при обслуговуванні населення на умовах загального і пільгового їх користування.

Нормативи забезпечення транспортом загального користування гарантують здійснення перевезень пасажирів із забезпеченням якісного їх обслуговування з моменту придбання квитка на проїзд до завершення поїздки при мінімальних витратах часу на оформлення проїзних документів.

З метою підвищення якості обслуговування та безпеки учасників дорожнього руху визначені норми обладнання доріг зупинками та сервісними пунктами.

Соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами зв'язку передбачають розвиток і оптимальне розміщення мережі останніх з врахуванням норм забезпечення населення відповідними послугами.

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку базуються на рівноправності для різних груп населення, в залежності від попиту.

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я визначають обсяг гарантованого рівня медичної допомоги, яка надається безоплатно всім громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

Державні соціальні нормативи спрямовані на забезпечення якісною і ефективною медичною допомогою населення України, доступності та рівноправності при її отриманні, визначають обсяги і види профілактичних, діагностичних, лікувальних заходів при наданні медичної допомоги дитячому і дорослому населенню, критерії якості результату лікування. Ці нормативи визначають рівень забезпеченості дитячого і дорослого населення стаціонарними ліжками за профілями медичної допомоги, медикаментами в закладах охорони здоров'я, в т.ч. пільговим забезпеченням окремих категорій населення лікарськими засобами, харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, санаторно-курортним лікуванням.

Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами

Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами спрямовані на якісне надання послуг у цій сфері. Для всіх громадян України держава гарантує право на освіту.

Пріоритетами державної політики в освіті є: особистісна орієнтація освіти; розвиток системи неперервної освіти та освіти впродовж життя; створення рівних можливостей для дітей і молоді в здобутті якісної освіти; доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; створення умов для ефективної професійної діяльності, підтримки працездатності та збереження здоров'я педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу.

Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, аспірантів, докторантів та інших осіб, незалежно від форм навчання і типів навчальних закладів.

Освітня мережа підпорядкована задоволенню широкого діапазону індивідуально-освітніх потреб кожної людини.

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури - це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами норми і нормативи, що визначають мінімально достатню кількість закладів для забезпечення потреб людини у культурних послугах.

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури забезпечать:

- визначення соціальної гарантії громадян України на задоволення культурно-інформаційних та дозвіллєвих потреб, вільний розвиток особистості;

- єдиний підхід до визначення норм забезпеченості населення закладами культури;

- визначення видатків Державного бюджету України та місцевих бюджетів на утримання культурної сфери і соціальний захист працівників;

- гарантований мінімум послуг, що надаються закладами культури безоплатно;

- встановлення показників якості надання культурних послуг.

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту

Держава гарантує усім громадянам країни право на фізичне виховання і фізичний розвиток, на що спрямовані державні соціальні норми і нормативи у цій сфері.

Основними пріоритетами у сфері обслуговування закладами фізичної культури і спорту є:

- створення сприятливих умов та достатньої забезпеченості населення закладами та послугами фізичної культури і спорту;

- забезпечення доступності послуг, які надаються населенню організаціями фізкультурно-спортивного спрямування (закладами фізичної культури і спорту) незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, дитячо-юнацькими спортивними школами;

- забезпечення діапазону безоплатних послуг у сфері фізичної культури і спорту для задоволення індивідуальних потреб кожної людини.

Державні соціальні норми і нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури і спорту, як мінімальні показники необхідного матеріально-технічного, фінансового, кадрового та іншого необхідного забезпечення, визначаються державою для задоволення прав громадян України в безоплатних та платних фізкультурно-оздоровчих послугах, послугах щодо занять спортом незалежно від походження, соціального і майнового стану, статі, освіти, роду і характеру занять, місця проживання та інших можливих обставин, а також дітям різних вікових груп та різних здібностей, в тому числі дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, дітям, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям з багатодітних та малозабезпечених сімей, дітям-інвалідам.

При визначенні рівня соціальних норм і нормативів в коштах за основу береться певний рівень, але не нижче прожиткового мінімуму.

Державні соціальні норми і нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури і спорту повинні систематично переглядатись по мірі покращання соціально - економічного розвитку держави. Їх числові значення і розміри визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту з урахуванням відомчих особливостей їх впровадження та застосування.

На основі державних соціальних норм і нормативів у сфері обслуговування закладами фізичної культури і спорту проводяться: розрахунки витрат коштів при формуванні бюджету галузі, місцевих бюджетів; щорічний моніторинг рівня галузевих стандартів в коштах, на базі яких визначаються рівні гарантій держави у сфері фізичної культури і спорту.

Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування

Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування спрямовані на забезпечення гарантованими та якісними послугами, що надаються населенню у цій сфері.

Державна соціальна політика у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування проводиться з метою:

- визначення потреб населення в послугах побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування;

- визначення достатності площі торговельних залів, підсобних приміщень і загальнотоварних складів, підприємств громадського харчування та приміщень для відвідувачів на підприємствах побутового обслуговування населення;

- забезпечення місцями у закладах громадського харчування;

- забезпечення якості надання усіх послуг та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування.

Основними принципами нормативів є досягнення своєчасності, доступності та рівноправності для усіх громадян в залежності від потреби.

Державні соціальні стандарти і нормативи здійснення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей

Державні соціальні стандарти і нормативи здійснення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей встановлюються для визначення переліку видів соціальних послуг закладами та установами, що проводять соціальну роботу з дітьми, молоддю, різними категоріями сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах або можуть потрапити в них, з метою сприяння соціальному розвиткові дітей, молоді і соціальному ставленню сімей.

Впровадження державних соціальних стандартів і нормативів у цій сфері дасть можливість суттєво підвищити ефективність діяльності центрів соціальних служб для молоді як спеціальних закладів, що уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом проведення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей.

Перелік державних соціальних стандартів і нормативів

Тема 6. Планування діяльності установ освіти.

6.1. Дослідження проблем ефективності функціонування закладів освіти та планування їх діяльності.

6.2. Планування витрат місцевих бюджетів на фінансування освіти.

Ключові поняття: планування діяльності закладів освіти, витрати, аудит адміністративної діяльності, фінансовий контроль, фінансовий механізм фінансування освіти.

6.1. Дослідження проблем ефективності функціонування закладів освіти та планування їх діяльності.

Проблема ефективного та економного витрачання бюджетних коштів є сьогодні дуже актуальною. Постійне недовиконання доходної частини бюджету, що обумовлено рядом об’єктивних причин, ставить нагальну вимогу щодо здійснення оцінки бюджетних витрат та пошуку критеріїв їх планування. Через складне фінансове становище держави постає питання щодо економного використання фінансових ресурсів.

Таким чином, необхідність вирішення завдань соціально-економічного та адміністративного розвитку, дискусійність ряду положень, неоднозначність підходів до оцінки сучасного стану справ у державі зумовлюють актуальність проведення наукового дослідження щодо ефективності діяльності вищих навчальних закладів системи освіти.

Важливим сучасним чинником у розвитку вищої освіти є покращення ефективності та результативності її функціонування в рамках програми реформи державного управління.

В державному секторі, де прагнення до змін виявляється, як правило, в меншій мірі, ніж у приватному секторі, що діє в умовах конкуренції, систематичні перевірки ефективності й контроль досягнення цілей є особливо важливим. У багатьох європейських країнах оцінка і перевірка ефективності є головним моментом у демократичному процесі прийняття рішень. Такі дослідження проводяться у значному обсязі у всіх сферах політичного і економічного життя, як на центральному, так і на регіональному рівнях. У Євросоюзі висуваються високі вимоги до країн-членів союзу стосовно їх відношення до роботи з оцінки ефективності.

В Україні виникла значна необхідність у створенні подібної системи у цій галузі з метою сприяння подальшому розвитку в області організації та функціонування системи освіти.

В Україні розпочато використання такого методичного інструментарію щодо оцінки ефективності діяльності вищих навчальних закладів освіти як аудит адміністративної діяльності.

В процесі досліджень можуть бути використані рекомендації стосовно аудиту адміністративної діяльності, які ґрунтуються на стандартах та досвіді RRV і Міжнародної організації вищих аудиторських установ.

Аудит адміністративної діяльності (ААД) у своїй сучасній формі зародився у Швеції в середині 60-х років на основі теорії “трьох Е” (“3Е”), тобто на тих головних елементах, які характеризують стан управління публічними ресурсами: економія, ефективність, результативність.

При цьому виділяються два основних підходи щодо реалізації ААД. Перший орієнтований на результати адміністративної діяльності; другий – на проблеми, що виникають у суспільному житті та пов’язані з неефективним управлінням.

Окремі аспекти практики організації державного фінансового контролю в України знайшли відображення в публікаціях Мельничука В.Г., Дорош Н.І., Стефаника І.Б., Рубан Н.І., Романіва Є.М. та інших сучасних науковців. В той же час окремі аспекти втілення ААД в практичну діяльність у системі вищої освіти потребують подальшого дослідження.

Необхідність дослідження ефективності обумовлена нагальною необхідністю здійснення оцінки бюджетних витрат, пошуку критеріїв їх планування з метою ефективного та економного витрачання бюджетних коштів.

Недосконалий механізм планування видатків на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах вимагає подальшого удосконалення фінансового механізму діяльності установ системи освіти.

Фінансовий механізм вищої освіти є частиною господарського механізму та центральною проблемою економіки освіти. Адже фінанси – це система економічних відносин, яка забезпечує накопичення і використання коштів у процесі розподілу національного доходу країни. До основних функцій фінансів відносяться: відтворення, розподіл, стимулювання та контроль.

Формування нового механізму господарського фінансування освіти супроводжується механізмом залучення до сфери вищої освіти різних позабюджетних ресурсів. У нашій країні до таких відносяться: навчання на підготовчих курсів, платне консультування з навчальних дисциплін, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів, надання другої вищої освіти, поглиблене вивчення дисциплін поза навчальним планом, додаткові заняття з відстаючими студентами тощо.

Ефективність діяльності будь-якої системи, в тому числі і освітньої, залежить від обсягів фінансування. За роки незалежності в більшості державних ВНЗ створено бінарну систему, що складається з кошторису державного фінансування і бюджету власної господарської діяльності. При цьому питома вага державних коштів має стійку тенденцію до зниження, що частково зумовлено тривалим економічним занепадом.

З метою підвищення ефективності фінансового механізму вищої освіти необхідно розробити натуральні і фінансові нормативи витрат на навчання студентів за категоріями, видами, термінами навчання; розробити критерії укладання договорів, їх типову форму, форму розрахунків до кошторисів у розрізі кожної статті витрат; при укладанні договорів, затвердженні кошторисів доходів і видатків, проводити їх аналіз й оцінку; удосконалити систему планування видатків; оптимізувати видатки на підготовку фахівців та подальше їх скорочення та створити систему контролю за ефективним використанням бюджетних коштів.

Ці питання набувають тим більш важливого значення в умовах жорсткого обмеження і раціоналізації бюджетних витрат, чіткого визначення їх пріоритетності, скорочення обсягів та окремих видів бюджетних видатків, в першу чергу, не пов’язаних із захищеними статтями видатків, здійснення ряду додаткових організаційних заходів щодо упорядкування державних витрат, приведення їх у відповідність з реальними можливостями та всебічної економії бюджетних ресурсів.

Нова освітня парадигма обумовлює суттєві зміни економіки навчального закладу. Навчальний процес потребує розробки або закупівлі високовитратних інтелектуальних продуктів (програмно-телекомунікаційна середа, навчально-методичні матеріали для кожного курсу тощо), а також інші витрати для супроводження навчального процесу (плата за Інтернет, реклама, заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу та співробітників служб технічної підтримки). Все це передбачає значні початкові фінансові витрати.

Зазначені пропозиції дозволять ефективно витрачати державні кошти, що буде сприяти об’єктивному визначенню розміру коштів, необхідних на оплату праці. Зазначені підходи виключають необхідність завищення обсягу годин навчального плану; завищення штату працівників (високе співвідношення між кількістю професорсько-викладацького складу і кількістю студентів) та завищення професійного рівня науково-педагогічного персоналу.

Крім того, у додатках до кошторисів по деяких вищих навчальних закладах відсутні розрахунки за певними категоріями видатків, зокрема обґрунтування видатків на придбання предметів постачання, матеріалів та послуг з утримання бюджетних установ, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань. Тим більш, що при укладанні договорів та при затвердженні кошторисів доходів і видатків не здійснювалося оцінки бюджетних витрат.

Таким чином, узагальнення проведеного дослідження щодо ефективності функціонування вищих навчальних закладів в Україні дозволяє сформулювати основні гіпотези аудиту адміністративної діяльності:

- завищення витрат на оплату праці;

- завищення обсягу годин навчального плану;

- завищення штату працівників за рахунок високого співвідношення між кількістю професорсько-викладацького складу і кількістю студентів;

- високе співвідношення між кількістю навчально-допоміжного персоналу і кількістю студентів;

- необґрунтоване завищення професійного рівня науково-педагогічного персоналу;

- необґрунтоване включення до розрахунків видатків на комунальні послуги та інші господарські витрати;

- завищення розрахунків видатків на опалення, освітлення та водопостачання;

- завищення вартості проживання одного студента у гуртожитку;

- віднесення до вартості навчання витрат, які не повинні включатися до неї;

- спрямування значних обсягів видатків на відрядження;

- спрямування значних обсягів видатків на виплату стипендій;

- наявність нецільових видатків.

Взагалі формування нового фінансового механізму діяльності вищих навчальних закладів України потребує подальшого вдосконалення нормативно-правової бази, перегляду економічних важелів впливу держави на систему вищої освіти.

Планування витрат місцевих бюджетів на фінансування освіти.

Фінансування шкіл.

Основну частину витрат місцевого бюджету на освіту складає фінансування загальноосвітніх шкіл. В основі визначення обсягів фінансування лежать два показники:

- вихідний – кількість учнів;

- похідний – кількість класів.

Ці показники враховуються на дві дати: 1 січня і 1 вересня планового бюджетного року.

Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається з урахуванням повного переходу учнів із класу в клас.

Наприклад, кількість учнів 2-х класів на 1 вересня дорівнює кількості учнів 1-х класів на 1 січня. Кількість учнів 1-х класів на 1 вересня поточного року встановлюється на основі перепису дітей у районі функціонування школи. Кількість учнів 10-х класів визначається з урахуванням вступу до ПТУ і коледжів випускників 9-х класів.

Кількість класів визначається на кожне число, виходячи з нормативів наповнення одного класу. Вони встановлені на такому рівні:

- 1–9 класи – 35 учнів;

- 10–11 класи – 25 учнів.

Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, крім показників на 1 січня і 1 вересня, розраховуються середньорічні показники за такою формулою:

де – кількість учнів на 1 січня;

– кількість учнів на 1 вересня поточного року.

Система зарплати вчителів складається з 3 складових:

- оплати навчальних годин;

- доплати за перевірку зошитів;

- додаткових доплат.

Основним елементом виступає оплата навчальних годин, що визначається за такою формулою:

,

де: C – ставка зарплати учителя, яка встановлюється в залежності від освіти (середня, середня спеціальна, неповна вища, вища) і кваліфікаційних категорій (учитель, учитель-методист, заслужений учитель, народний учитель);

– кількість годин педагогічного навантаження на тиждень;

– норма педагогічного навантаження вчителі на тиждень (1–4 класи – 20 годин, 5–11 класи – 18 годин);

Доплата за перевірку зошитів установлена для вчителів початкової школи і старших класів по таких предметах: мова і література, математика, іноземна мова. Сума доплати визначається по формулі:

,

де: – оплата за перевірку зошитів по всіх предметах;

– норматив оплати за перевірку зошитів по одному предмету.

Додаткові доплати встановлені за класне керівництво, завідування навчальними кабінетами, досвідними майстернями і ділянками, ведення позакласної фізкультурної роботи, завідування бібліотекою.

Розрахунок зарплати вчителів здійснюється в спеціальному документі – тарифікаційному списку, у рядках якого відображаються дані по кожному учителеві. У графах наводяться основні відомості і розрахунок зарплати:

- освіта, № диплома;

- кваліфікаційна категорія;

- предмет;

- навчальне навантаження на тиждень у розрізі 3 груп класів (1–4, 5–9, 10–11);

- сума оплати педагогічного навантаження і доплати за перевірку зошитів по кожному класові;

- додаткові доплати (по кожному видові).

Підсумкова графа – загальна сума зарплати за місяць. У тарифікаційному списку підсумки підбиваються по рядку (зарплата кожного вчителя) і графам (обсяг педагогічного навантаження, зарплата, доплати і сумарна зарплата).

Керівники шкіл одержують зарплату, що складається з 2 частин – ставки директора або завуча й оплати педагогічної роботи. При цьому для них встановлені обмеження – максимальний обсяг їхнього педагогічного навантаження не повинний перевищувати 2/3 від нормативу (тобто 12 годин).

Основним напрямком витрат по школі є фонд зарплати, що складається з 3 елементів:

- педагогічного персоналу;

- адміністративно-управлінського персоналу;

- обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати вчителів планується в розрізі 3 вищезгаданих систем зарплати. Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на підставі 2 показників:

- кількості педагогічних ставок;

- середньої ставки зарплати.

Педагогічна ставка – це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативові педагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується по кожній групі класів шляхом загальної кількості годин педагогічного навантаження по даній групі на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована в тарифікаційному списку і визначається, виходячи з кількості класів у кожній групі й обсягу годин за планом. Крім того, враховується розподіл класів на групи по окремих предметах – праця, фізкультура, іноземна мова.

Середня ставка зарплати визначається шляхом розподілу суми оплати навчальних годин (з тарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі періодів – за січень – серпень і вересень – грудень. Це пов’язано з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, змінюється кількість класів у кожній навчальній групі. У січні-серпні кількість педагогічних ставок визначена положенням на 1 січня і на 8 місяців (у сільських школах на 8,5 місяців). За вересень-грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня збільшується на середню ставку зарплати положенням на 1 січня і на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати на перевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом помноження середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати по перевірці зошитів на один клас. Середні витрати визначаються розподілом суми доплат за перевірку зошитів по тарифікаційному списку на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників по встановленому нормативові доплат:

- за класне керівництво – середньорічна чисельність класів, помножена на норматив доплат;

- за керівництво кабінетами – кількість кабінетів на норматив доплат;

- за проведення позакласної фізкультурної роботи – у залежності від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:

- директор;

- заступники;

- організатори масової роботи.

Кількість місць заступників і організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директори і його заступників – від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом помноження кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом помноження кількості місць на ставку зарплати. Кількість робочих місць визначається по встановлених нормативах. Наприклад, кількість прибиральниць установлюється по нормативах площі школи на 1 прибиральницю.

Нарахування на зарплату включають відрахування в Пенсійний фонд – 32 %, Фонд соціального страхування на випадок безробіття – 2,9%, Фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності – 1,9%.

Фінансування дошкільних установ.

У фінансуванні дошкільних установ існують певні особливості. Планування фонду зарплати здійснюється за спрощеною методикою: кількість робочих місць помножується на середню ставку зарплати. Кількість місць вихователів і їхніх помічників установлюється по нормативах на одну групу. Норматив залежить від тривалості перебування дітей в установі: більш розповсюджене – 12-ти годинне перебування дітей, по якому норматив включає 2 вихователя + 2 помічники. Кількість робочих місць допоміжного персоналу встановлюється по типових штатних розкладах, виходячи з чисельності дітей у дитячій установі.

Оплата відпускних.

Основною особливістю планування фонду зарплати є виділення засобів на заміщення працівників, що знаходяться у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множення загальної кількості днів відпустки даного робочого місця на середньоденну зарплату.

Часткова оплата витрат у дитячих дошкільних установах здійснюється також за рахунок батьків.

Загальною особливістю для шкіл-інтернатів і дитячих дошкільних установ є встановлення часткового покриття витрат за рахунок оплати батьків. Ця оплата зараховується не на рахунки даних установ, а до бюджету. Вся сума витрат за кошторисом фінансується з бюджету.

Фінансування вищої освіти.

Система вищої освіти в Україні зараз включає дві групи установ:

- І–ІІ рівнів акредитації – коледжі, технікуми, інститути;

- ІІІ–ІV рівні акредитації – інститути, університети, академії.

фінансування вищої освіти здійснюється за рахунок двох джерел:

- бюджет;

- платне навч