Організація кормових сівозмін

Основу проектування кормових сівозмін складає важлива економічна вимога: приближення виробництва кормів до місця споживання з метою зменшення транспортних та інших витрат.

Прифермські кормові сівозміни призначені головним чином для виробництва соковитих кормів, в склад яких входять коренеплоди, клубне плоди, кормові баштанні, силосні культури. В ці сівозміни можуть бути включені культури для отримання зеленої маси. Щоб забезпечити агротехнічне правильне чергування культур та правильне використання попередників, включають також зернові культури: овес, ячмінь, кукурудзу, сорго, просо та інші.

Введення кормових сівозмін сприяє скороченню транспортних витрат, створенню умов для закріплення посівів кормових культур за бригадами та перетворенню кормовиробництва в самостійну спеціалізовану ланку, що забезпечує отримання більш високих врожаїв і якісних кормів.

Прифермські сівозміни розміщують поблизу ферм на ґрунтах, придатних для вирощування кормових культур, на масивах, які мають зручний зв’язок з фермами. У випадку виробництва в цих сівозмінах зеленого корму слід забезпечити зручний зв’язок з пасовищами.

Притабірні кормові сівозміни розташовують поблизу літніх таборів. Вони призначені для виробництва зеленого корму та інших видів відгодування в період убого травостою на природних пасовищах. Для цієї мети в першу чергу повинні бути використанні невеликі по площі ділянки, придатні для землеробства, вкраплені в пасовища, а також орні масиви, прилеглі до пасовищ і розташовані на невеликій відстані від табору.

В цих сівозмінах можливо вирощувати силосні культури на площі, необхідної для відгодівлі в пасовищний період, а також інші кормові культури для літнього використання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни призначені для отримання сіна, сінажу, зеленого корму. Їх також використовують для створення високопродуктивних лугів шляхом періодичного заорювання і використання під польові культури та травосуміші багаторічних трав. Тривалість польового періоду (4-5 років) визначається терміном, на протязі якого шар багаторічних трав розкладається. Тривалість лугового періоду може коливатись від 4 до 8 років в залежності від ґрунтових умов, складу травосумішей, клімату та умов використання. Він менший на суходільних луках (4-5 років), довший на низинних (6-8 років). В перші 2-3 роки лугового періоду можливе отримання сіна, а в послідуючім рекомендується випасання.

Сінокосо-пасовищні сівозміни вводять також на сильноеродованій ріллі, яка потребує тимчасове залуження. Вони являються ґрунтозахисними.