Форми права та їх особливості

Право - це своєрідне задоволення потреби у регулюванні суспільних відносин, які визначаються суспільством і потребує обов”язкове втручання зі сторони держави. Обумовлене, таким чином, суспільством право виражається на практиці в певному вигляді, який прийнято називати формою(джерелом) права.

Як і всяка форма, форма права може розглядатися з внутрішньої і зовнішньої сторони. Зовнішню форму права часто називають джерелом права, оскільки вона являє собою вираження не тільки державної волі. По суті поняття "джерело права” вказує на те, чим конкретно керуються у вирішенні юридичних справ. Внутрішні форма права являє собою складну систему побудови права, тобто, систему права-коли суспільні відносини поділяються на групи по схожим ознакам і тим самим формують певну сукупність частин(елементів) права (норми права, правові інститути, підгалузі, галузі права).

Юридичні джерела(форми) права – це джерело – офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов'язковий характер.

Джерела права можуть бути загальносоціальними і юридичними.

· Загальносоціологічні джерела права - це економічні, соціальні, політичні, культурні та інші – вони породжують чи об'єктивно обумовлюють виникнення правових норм.

· Юридичні(спеціально-соціальні) джерела права виступають як офіційна форма вираження і закріплення правових норм.

Юридичні джерела права бувають такі:

1. Нормативно-правовий акт – офіційний акт – документ компетентних органів, що містять норми права, які забезпечуються державою (конституції, закони, укази президента тощо). Вони являються основним юридичним джерелом права більшості країн, в тому числі і на Україні.

2. Правовий прецедент – акт документ, який містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим чи адміністративним органом, і якому надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Прецедент є одним із ведучих джерел права англо-американського типу правових систем - Англія, США,Індія та ін.

3. Нормативно - правовий договір – спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються по взаємній домовленості між правотворчими суб'єктами (результат двосторонньої чи багатосторонньої угоди) з метою урегулювання якої – небудь життєвої ситуації, і забезпечується державою. На відміну від договорів, які мають індивідуально-одноразовий характер, нормативно - правовий договір розрахований на неодноразове примінення: його зміст складають норми-правила поведінки загального характеру(колективний, трудовий договір, типовий договір тощо). Він має суттєве значення у сфері комерційних відносин і майнового обороту. Може мати місце між суб’єктами держави.

Особливим видом нормативно - правового договору є міжнародно - правовий акт, який можна розглядати як самостійне джерело права (на відміну від внутрішньодержавного договору).

4. Правовий звичай - акт-документ, що містить норми-звичаї (правила поведінки, що склалися в результаті багатократного повторення людьми певних дій), які санкціоновані державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, які склалися в суспільстві, а тільки ті, які мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам та історичному етапу його розвитку. Правовий звичай є найбільш давнім джерелом права, він історично і фактично передував закону. Він зберіг значення у середньовіччя, не втратив популярності у сучасних правових системах традиційно-общинного типу.

5. Правова доктрина - акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, які розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов”язкові.

Правова доктрина є джерелом права не в усіх країнах, хоча значення наукових праць юристів для формування моделі правоввого регулювання визнається законодавцями багатьох країн. В наші дні роль доктрини важлива для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно- правових актів, створенню нових правових понять і категорій, розвитку методології трактування законів.

Правова доктрина служить безпосереднім джерелом права в англо - американській правовій системі: при вирішенні справи судді посилались на праці вчених, а також у релігійно-філософській правовій системі: іслам,індуїзм, іудаїзм мають свої основні правила загальнообов'язкової поведінки, взяті із праць видатних юристів.

6. Релігійно- правова норма - акт-документ, який містить церковний канон чи іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов’язкового значення і забезпечується нею. Релігійно-правова норма розповсюджена в традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). В деяких країнах Релігійно-правова норма тісно пов’язана з правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки).

7. Міжнародно-правовий акт – спільний акт-документ двох чи декількох держав, що містить норми права про встановлення чи припинення прав і обов'язків в різноманітних відношеннях між ними. З санкції держави такий акт розповсюджується на її територію, стає частиною внутрішньодержавного законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права і загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції).

Основним джерелом права України є нормативно - правовий акт, тому доцільно буде зупинитися на його характеристиці:

а) види нормативно-правових актів;

Нормативно-правовий акт – офіційний акт – рішення уповноважених суб’єктів права, що встановлює (змінює, відміняє) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, що містить юридичні норми.

Отже, нормативно-правовий акт являє собою рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміни чи відміни дії норм права.

Нормативно-правовий акт виконує дві функції:

- функцію юридичного джерела права;

- функцію форми права.

Ознаки нормативно-правового акту:

1. Приймається чи санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (референдумом);

2. Завжди містить нові норми права або змінює (відміняє) діючі, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3. Приймається з дотриманням певної процедури;

4. Має форму письмового акту-документу і суворо визначені реквізити:

а) вид акту (закон, указ, постанова);

б) найменування органу, який прийняв акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в) заголовок;

г) дата прийняття акту;

д) номер акту;

е) відомості про посадову особу, яка підписала акт.

5.Публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю аутентичності тексту офіційного зразка (в Україні закон публікується у "Відомостях Верховної Ради України, газетах «Голос України», «Юридичний вісник України», постанови Кабінету Міністрів – в «Збірнику постанов уряду України» і газеті «Урядовий кур’єр»; закони і підзаконні акти – в журналі «Офіційний вісник України»).

Структура нормативно-правового акту залежить від його специфіки і виду, передбачає розподіл нормативного матеріалу по підрозділам.

Основні структурні елементи нормативно-правового акту такі:

1.Преамбула – вступна частина, безстатейне загальне введення, в якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2.Пункти, статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акту – нормативні приписи. Через нормативні приписи стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти.

3.Глави – маються в більших по об’єму нормативно-правових актах.

4.Розділи – об'єднують глави в більших по об’єму нормативно-правових актах.

5.Частини – найбільші підрозділи закону; містяться, як правило, в кодексах.

Розміщення норм права в статтях нормативно-правовго акту:

- звичайно правова норма заключена в одній статті, чим полегшується її сприймання;

- в ряді випадків для вираження складної норми права треба декілька статей;

- іноді в одній статті містяться декілька норм права.

Нормативні акти відрізняються від інших правових актів (наприклад, тлумачення норм права, чи актів примінення норм права).

1. Нормативно-правовий акт містить в собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, або змінює (відміняє) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Наприклад, акт тлумачення норм права дає тільки пояснення діючих норм.

2. Нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт примінення норм права) має індивідуальну спрямованість. Він відноситься до конкретної особи або до вирішення конкретної юридичної справи.

Існує різна класифікація нормативно-правових актів:

а) види нормативно-правових актів по юридичній силі:

- закони;

- підзаконні акти.

Юридична сила нормативно-правового акту – це його специфічна властивість мати суворо визначене місце в ієрархії інших правових актів і залежить по формальній обов’язковості від того, який орган видав акт, тобто хто являється суб'єктом нормотворчості.

б) види нормативно-правових актів по сфері дії:

- загальні;

- спеціальні;

- локальні.

в) види нормативно-правових актів по характеру волевиявлення:

- акти встановлення норм права;

- акти заміни норм права;

- акти відміни норм права.

г) види нормативно-правових актів по галузям законодавства:

- цивільні;

- кримінальні;

- адміністративні;

- кримінально-процесуальні;

- адміністративно-процесуальні.

Основні нормативно-правові акти по галузям законодавства іменуються галузевими кодексами (цивільний кодекс, кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, кримінально-процесуальний кодекс тощо).

д) види нормативно-правових актів по суб’єктам нормотворчості в Україні:

- Верховна Рада України – закони і постанови;

- Верховна Рада Автономної республіки Крим – постанови (по питанням, що носять нормативно-правовий характер) і рішення (по питанням організаційно-розпорядчого характеру);

- Президент України – укази (нормативні і ненормативні) і розпорядження;

- Кабінет Міністрів України – постанови і розпорядження;

- Керівники Міністерств і відомств – нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки Міністра;

- Рада Міністрів Автономної республіки Крим – постанови, рішення, розпорядження;

- голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій – розпорядження;

- місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети – рішення і нормативні постанови; керівники їх управлінь і відділів – нормативні накази;

- адміністрація державних підприємств, установ, організацій – нормативні накази, статути, положення, інструкції.

е) види нормативно-правових актів по основним суб’єктам державної правотворчості:

- акти законодавчої влади (закони);

- акти виконавчої влади (підзаконні акти);

- акти судової влади (юрисдикційні акти загального характеру).

є) види нормативно-правових актів по змісту:

- акти однорідного змісту – містяться норми тільки однієї галузі права (наприклад, трудове, сімейне, кримінальне законодавство);

- акти, що мають комплексний характер – включають норми різних галузей права, які обслуговують певну сферу суспільного життя (наприклад, господарське, воєнне, торгове, морське законодавство).

ВИСНОВКИ:

Підсумовуючи результати дослідження можна констатувати:

Правоутворення є найбільш широкою формою виникнення і буття права. Воно існує як в державних рамках так і в рамках громадянського суспільства – в усьому об’ємі, що стосується правових понять.

Правоутворення включає в себе не тільки правотворчий, але й увесь попередній йому процес формування права. Необхідність існування якого є постійно виникаючою необхідністю підвищення якості створених актів. Воно залежить не стільки, а в основному - не тільки від рівня самої правотворчої діяльності, скільки від рівня проведених до прийняття того чи іншого правового акта підготовчих робіт.

Виділяють декілька рівнів правоутворення:

1. Гносеологічний;

2. Матеріальний;

3. Інституціональний.

Надійним фундаментом, який сприяє науковій орієнтації законотворчості, підвищенню якості змісту законодавства, його тлумачення і застосування, стабілізації і впорядкуванню конституційного правопорядку є принципи законотворчої діяльності (гуманізм, законність, гласність, демократизм, додержання міжнародних стандартів, техніко-юридична досконалість, науковість, збереження національної самобутності, моральність, професіоналізм, використання правового досвіду, ефективність тощо).

Перелік зазначених принципів пропонується доповнити принципом колегіальності, який має важливе значення у законодавчому процесі, оскільки ці рішення приймаються більшістю голосів на рівні фракцій, комітетів або на пленарному засіданні парламенту, та принципом політичного плюралізму, який означає, що носій будь-яких представлених у парламенті політичних сил має право висловити свою думку щодо законодавчого процесу.