Стадії законотворчості в Україні

В Україні до основних стадій законотворчості ставляться:

· Законодавча ініціатива;

· Обговорення законопроекту;

· Прийняття закону;

· Оприлюднення закону.

Законотворчий процес, будучи відображенням реального життя, і сам повинен змінюватись і вдосконалюватись, звільнятися від застарілих бюрократичних форм та підходів до правотворення.

Законотворчість за своїм призначенням покликана давати життя нормам права, породжуючи, формуючи та оформляючи їх, надавати їм статус регулятора суспільних відносин. Саме в законах закріплюються права і свободи особи, відображається політичний курс країни, чим, власне, зумовлюється громадський інтерес до законотворчого процесу, закономірностей його функціонування та розвитку, його результатів і наслідків.

Процес законотворення є цілісним і структурно диференційованим водночас. Його сутність обумовлюється як суб’єктивними факторами, до яких належить діяльність суб’єктів законодавчої ініціативи, рівень їхнього професіоналізму, громадська думка, правові очікування людей, лобізм, дії політичних партій, фракцій тощо, так і факторами об’єктивними, такими, зокрема, як рівень соціально-економічного розвитку країни, характер політичного режиму, стан правової культури населення тощо. Дослідження зазначених факторів, з’ясування характеру їх впливу на законотворчий процес набуває особливого значення.

Законодавча ініціатива є передбаченим ст.93 Конституції України правом певних суб'єктів (Президент України, народні депутати України й т.д.) внести для розгляду у Верховну Раду України відповідний законопроект (основна форма реалізації законодавчої ініціативи), що породжує обов'язок парламенту розглянути цей законопроект відповідно до передбаченої процедури.

Обговорення законопроекту - у Верховній Раді України починається після його включення до порядку денного (затверджуваною Верховною Радою). Попередньо законопроект розглядається у відповідним (профільних) постійних комітетах Верховної Ради, які ухвалюють рішення щодо його готовності для обговорення в парламенті. Ці комітети допрацьовують законопроект у випадку його несхвалення Верховною Радою в першому читанні (здійснюють його підготовку до другого читання). Обговоривши законопроект Верховна Рада ухвалює рішення щодо його схваленні в першому читанні (інше рішення - законопроект відхиляється й направляється на доробку) [6, c. 74-75].

Найкращий спосіб підготовки законодавчого тексту, як свідчить практика у багатьох країнах, полягає у роботі над ним на двох стадіях: розроблення наукової концепції та формулювання тексту на основі обраної концепції.

Створення наукової концепції – це фаза законотворчого процесу, що являє собою своєрідний план - проект майбутнього закону, в якому велика увага приділяється соціальній інформації. Другий етап – робота над текстом законопроекту. Він починається з визначення основних положень проекту в цілому та його складових частин, визначення структури законопроекту, розміщення матеріалу по розділах і главах.

Процес підготовки нормативно-правових актів, їх реєстрація регулюються переважно підзаконними нормативними актами, хоча з багатьох норм Конституції випливає, що унормування цього процесу повинно здійснюватися на рівні закону. Зазначається, що на рівні такого закону мали б визначатись загальні вимоги до укладання текстів законів усіма суб'єктами права законодавчої ініціативи (правила реалізації права законодавчої ініціативи, суб'єкти розробки проектів законів, планування законопроектних робіт, організаційні правила роботи над законопроектом, правила погодження законопроектів, здійснення їх правової експертизи тощо).

Підготовка законів – це вид юридичної діяльності, що здійснюється уповноваженими на те суб’єктами, які володіють відповідними спеціальними та практичними знаннями. Головним завданням укладача проекту повинні стати перенесення наукової концепції у площину єдиної системи нормативних правил. Між тим, законодавець повинен так діяти, щоб законопроект відповідав іншим законодавчим текстам, був доступним для розуміння, легким у застосуванні. Обґрунтовується, що проводити підготовку проекту повинні ті особи, які володіють фаховими знаннями, практичними навичками і з цього приводу автором висловлена думка, щодо необхідності створення в Україні шкіл нормопроектувальників, або “укладачів”законів.

Сучасний законотворчий процес в Україні певною мірою базується на зазначених принципах, однак останні потребують нормативного закріплення та неухильного дотримання.

Прийняття закону - здійснюється шляхом голосування: закон приймається більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів, зміна Конституції України вимагає не простого, а кваліфікованої більшості голосів (приймається не менш 2/3 від загальної кількості народних депутатів України) [11, c. 142-143].

Прийнятий закон підписує Голова Верховної Ради України й передає його на підпис Президентові України (ст. 104 Конституції України).

Підстадія стадії прийняття закону - підписання закону Президентом України. Президент України підписує закон протягом 10 днів від дня його одержання. У цей строк він може скористатися правом відкладеного вето й повернути Верховній Раді закон із зауваженнями для його повторного розгляду. Закон, прийнятий при його повторному розгляді, президент України зобов'язаний підписати протягом 7 днів.

Оприлюднення закону - відбувається, за загальним правилом, шляхом його офіційного опублікування, тобто опублікування в офіційних друкованих виданнях. Офіційне опублікування закону - це оголошення (оголошення) від імені Верховної Ради України його повного й точного тексту для загального ведена й повсюдною реалізацією. Опублікований закон набуває чинності через 10 днів від дня його офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 34 Конституції України). Закон як і інший нормативно-правовий акт, що визначає права й обов'язки громадян, не доведений до відомості населення в порядку, установленому законом, є недіючим (ст. 57 Конституції України).

Необхідно розрізняти неофіційне й офіційне оприлюднення актів Верховної Ради України (парламенту), Президента України (глави держави), Кабінету міністрів України (уряду). Неофіційне оприлюднення має винятково інформаційне значення. Правові акти, оприлюднені в неофіційному порядку не можуть бути використані для їхнього офіційного застосування. Неофіційне оприлюднення допускається тільки після офіційного оприлюднення.

Офіційне оприлюднення актів парламенту, глави держави, уряду здійснюється не пізніше, ніж у п'ятнадцятиденний строк після їхнього прийняття й підписання у встановленому порядку, включення в Єдиний державний реєстр нормативних актів із присвоєнням відповідного реєстраційного коду.

Вищевказані акти підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Заради України», газета «Урядовий кур'єр» (в окремих випадках дані акти можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення й радіо).

У ряді випадків, як спосіб офіційного оприлюднення вищевказаних актів застосовується розсилання: за рішенням відповідного органа відносно актів, які не мають загального значення, нормативного характеру, актів з обмежувальними грифами. Одержувачі актів, що розсилаються - відповідні державні органи й органи місцевого самоврядування, доводять їх до відомості підприємств, установ, організацій і осіб, на яких поширюється їхня дія.

Згідно ч.ІІІ ст.57 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відомості населення в порядку, установленому законом, є недіючими [7, c. 91-93]