Капітал банку, економічна сутність та класифікація

У системі головних економічних цінностей банків та банківської системи загалом, що визначають потенціал і темпи їхнього ефективного економічного розвитку, важлива роль належить капіталу. Банківський капітал відіграє визначальну роль у процесі ство­рення та функціонування комерційного банку.

Капітал дає можливості банку здійснювати розширення активних операцій і забезпечує достатній рівень конкурентоспроможності як узагальнюючого показника стійкості та дієздатності кожного банку зокрема і банківської системи взагалі.

Формування власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проб­лем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залу­ченні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

Виникнення і поширення терміну “капітал банку” є не лише результатом розвитку банківської системи та економіки країни загалом, а й доволі тривалого періоду наукового пізнання самого поняття “капітал” як економічної категорії.

Зокрема А. Сміт, Д. Рікардо, А. Маршал, К. Маркс, І. Фішер, вважали що капітал – це вартість, що може бути виражена у грошовій, матеріально-речовій та фізичній формі (фактори виробництва), яка у результаті суспільно-економічних відносин і свого руху створює додаткову вартість та приносить прибуток.

Термін "капітал" (англ. фр. - саріtаl; лат. – саріtаlіс) означає багатство у формі грошових засобів, цінних паперів, нерухомості, яке використовується для самозбільшення.

Український вчений О.В. Дзюблюк трактує власний капітал, як сукупність активів банку, які у випадку його банкрутства, спрямовуються на відшкодування втрат вкладників [9].

О. В. Васюренко та К. О. Волохата [4, с.78] трактують власний капітал банку як сукупність внесених власниками (учасниками капіталу) власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових надходжень з боку учасників [7].

В. І. Міщенко та Н. Г. Слав’янська визначили власним капіталом вважати спеціально створені фонди і резерви, призначенні для забезпечення фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, відшкодування можливих збитків і які перебувають у користуванні банку протягом всього періоду його функціонування [20, с.73].

С. М. Савлук визначив капітал банку – як масу банківських ресурсів, яка надана банку його власниками та сформована самим банком у процесі діяльності, постійно або тривалий час знаходиться в його обороті та слугує економічною основою підтримання його діяльності, забезпечення зобов’язань перед клієнтами за залученими коштами (депозитними і позиченими)[24].

А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко [6, с.21] власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовують для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку [11].

Отже перелічені вчені визначають, що банківським капіталом є лише кошти власників та засновників банку.

Р. І. Тиркало та Н. М. Ткачук стверджують, що такий підхід до тлумачення банківського капіталу є не зовсім вдалим, оскільки банки оперують переважно залученими та позиченими коштами, частка яких у загальних ресурсах банку становить 80-90%, тому, поняття ― капітал банку є значно ширшим за поняття ― власні кошти банку[25].

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" сутність капіталу банку визначається наступним чином:

Капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.

Власний капітал - необхідна, невід'ємна частина фінансових ресурсів будь-якого банку, створеного у формі акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю. Формування власного капіталу у вигляді статутного капіталу являє собою обов'язковий етап, що передує початку діяльності банку[12].

На нашу думку, усі поняття є правильними та взаємодоповнюючими.

Тобто, власний капітал - це кошти акціонерів, які внесені для забезпечення фінансової стійкості банку, постійно функціонуючи, у разі потреби використовуються для відшкодування збитків.

Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має контролюватися органами, що регулюють діяльність комерційних банків [7].

Банківський капітал неоднорідний за своїм складом і включає основний капітал та додатковий капітал (Додаток А). Формула визначення власного капіталу банку:

К=ОК+ДК (1.1)

де К— власний капітал банку;

ОК— основний капітал банку;

ДК—додатковий капітал банку.

Основний капітал(капітал першого рівня) - це грошові кошти, які забезпечують його фінансову основу. Є найстабільнішою частиною власного капіталу банку.

Згідно статті 30 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - основний капітал банку включає:

- сплачений і зареєстрований статутний капітал;

- розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку);

- надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал;

- загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

Статут­ний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності — додатковими компонентами.

Додатковий капітал(капітал другого рівня) є менш постій­ною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати пе­релік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість "прихованих" резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;

4) субординований борг (звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти.

Розглянемо детально класифікацію власного капіталу(Додаток Б)

Власний капітал залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його поділяється на:

-акціонерний;

- пайовий.

Акціонерний власний капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам.

За рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку формується пайовий власний капітал. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За формою інвестування

- Капітал в грошовій формі;

- Капітал в матеріально-речовій формі;

- Капітал у формі фінансових активів [19].

Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. У матеріально-речовій формі власний капітал може формуватися у вигляді будівель, споруд, обладнання та ін. У формі фінансових активів – у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо.

Залежно від форми власності банку:

- приватний – заснований на власності фізичної особи;

- колективний – заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств;

- державний, який на правах власності належить державі.

За резидентністю:

- національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам – резидентам України;

- іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання:

- власний капітал, який нагромаджується;

- капітал, що споживається.

Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку [2].

До характеру використання в банківській діяльності:

- робочий капітал;

- неробочий капітал.

Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, неробочим – капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є збитками банку.

Залежно від способу розрахунку:

- балансовий;

- регулятивний власний капітал.

Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку.

Оскільки власний капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов’язкових нормативів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків.

Регулятивний капітал один із найважливіших показників діяльності
бан­ків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе у процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості та стабільності банківської діяльності. Регулятивний капітал банку складається із основного та додаткового капіталу, які розглядались вище. На теперішній час регулятивний капітал банку обчислюється за формулою:

(1.2)

РК — регулятивний капітал банку;

ОК — основний капітал банку;

ДК — додатковий капітал банку;

В — відвернення.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють:

- статутний капітал;

- резервний капітал;

- інші спеціальні фонди і резерви;

- нерозподілений прибуток;

- субординований капітал [12].

Основною складовою власного капіталу банку, як за значенням, так і за величиною, є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу емісією акцій чи внесків засновників. Статутний фонд може створюватися лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається його формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбут­кових організацій (таких, які за статутом не мають права на здійснення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюд­жетних коштів, які мають інше цільове призначення.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулюється Законами України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу".

Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації банку не може бути меншим, ніж 500 млн. грн. [12].

Постановою НБУ від 04.02.2016 № 58 «Про збільшення капіталу банків України» для вже працюючих банків, статутний капітал яких не відповідає цій вимозі, Національний банк розробив графік поступового приведення його розміру до відповідності із вимогами[23], а саме: до розміру,який даний у таблиці 1.1

Таблиця 1.1 – Умови збільшення капіталу банків України

Отже, чим більше розмір капіталу банку, тим вище впевненість його вкладників, кредиторів і клієнтів, оскільки при цьому підвищується його надійність. Капітал банку є резервом для адекватних дій в несподівано виникаючих непередбачених обставинах, що дозволяють уникнути неплатоспроможності в процесі пристосування до роботи в умовах, що змінюються, або, інакше кажучи, джерелом фінансування в разі фінансових труднощів.

Таким чином, починаючи з 2017 року банки мають пришвидшити графік збільшення мінімального капіталу. Це дасть змогу підвищити їх фінансову стійкість, спроможність протистояти ризикам. Крім того, збільшення капіталу дасть змогу почати відновлення кредитування економіки, що є одним із чинників прискорення економічного зростання країни.

Згідно 36 статті ЗУ «Про банки і банківську діяльність» складова основного капіталу, як резервний фонд на покриття непередбачених збитків (загальний фонд на покриття невизначених ризиків під час проведення банківських операцій), формується у розмірі, не меншому за 5 % від прибутку банку до досягнення 25 %-ї величини регулятивного капітал [12].

За рахунок прибутку комерційні банки створюють також спеціальні фонди, що включаються до складу капіталу і призначені для виробничого та соціального розвитку банківської установи.

Спеціальні фонди (фонд основних засобів, фонд переоцінки основних засобів та ін.) призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування та використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Нерозподілений прибуток - це джерело внутрішнього походження, що створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

Субординований капітал включає кошти, залучені від юридич­них осіб (резидентів та нерезидентів) як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг згідно Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 28.08.2001 р. № 368. Це – звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій інших кредиторів. Сума субординованого боргу, включеного до капіталу банку, щорічно зменшується на 20% її первинного розміру протягом п’яти років дії договору[14].

На капітал другого рівня накладаються певні обмеження, зокрема, його величина не може бути більше ніж 100 % основного капіталу, а субординований капітал не може перевищувати 50 % основного капіталу[12].

Функціонування власного капіталу має такі переваги:

- простота у залученні коштів, адже про збільшення капіталу акціонери вирішують без згоди інших суб’єктів економіки.

- вища можливість банків генерувати свій дохід без сплати процентів.

- являється головним чинником для забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості банку.

- незалежність від коливань грошового ринку (за рахунок внутрішніх джерел);

- змога власників не втрачати постійний контроль над банком

Недоліками власного капіталу банку можна вважати:

- Здійснення оподаткування для формування власного капіталу,

- Можливість зменшення отриманих акціонерами та власниками дивідендів.

Розрізняють велику різноманітність класифікаційних ознак власного капіталу, що дає змогу детально розглянути сутність капіталу.

При аналізі власного капіталу банку доцільним є врахування його структуризації, що передбачає наступну класифікаційну систему ознак: організаційно-правова форма (акціонерний та пайовий капітал); форма власності (приватний, державний та колективний капітал); резидентність (національний та іноземний капітал); характер використання власниками (капітал, що нагромаджується; капітал, що споживається); спосіб розрахунків (балансовий, ринковий, регулятивний, економічний капітал); характер використання у банківській діяльності (робочий та неробочий капітал).

На нашу думку, власний капітал - це кошти акціонерів, які внесені для забезпечення фінансової стійкості банку, які постійно функціонують, у разі потреби використовуються для відшкодування збитків.

Отже, власний капітал є одним із найважливіших показників належного функціонування банку, даючи змогу бути платоспроможним, та забезпечуючи фінансову стійкість.