Сучасний стан української медичної термінології

На момент проголошення України незалежною державою перед науковцями знову постає проблема відродження як української мови загалом, так і її термінології, що протягом більш ніж півстоліття винищувалась та зрощувалась із російською мовою. Це викликає потребу у створенні словників, адже тепер проблема національної термінології набуває державного значення. Адже українська лексика мала забезпечити всі галузі життя, зокрема медичне фахове спілкування. Тому подібні процеси в українській мові були природними і необхідними.

Більшість держав світу мала свою національну медичну термінологію. Лише у країнах колишнього соціалістичного табору можна було спостерігати перевагу латинської та грецької термінології.

Проте, незважаючи на видання великої кількості термінологічних словників, не всі терміни змогли прижитися в мові, тому відійшли до пасивного термінологічного фонду. До таких медичних термінів можна віднести такі, як шлунковиця, звина (гастрит), стравник, трунок (шлунок), знемора (кома), м’язовиця (міозит), жилоскорч (ангіоспазм), почечуй (геморой), товщак (жировик), зага, згага (печія), уровище (аборт), кислокрів’я (ацидоз), бубноперетинка (барабанна перетинка), цукросеччя (цукровий діабет), підвій (простуда), мезга (пульпа), ступак (п’ятка), пістряк (рак) тощо [1.14].

Стан відродження, в якому перебуває сьогодні українська наукова мова, і зокрема термінологія, був би неможливим без тривалої, плідної термінологічної праці, здійснюваної українськими вченими-мовознавцями 20–30-х років. Але, як зазначає Ірина Гавриш, «використовувати термінологічну спадщину 20–30-х рр. треба вдумливо, виходячи із змісту конкретного наукового поняття, при наявності або відсутності вдалого сучасного терміна подавати і репресивно вилучені українські терміни» [1.1].

Проблема остаточного унормування та уніфікації медичної термінології сьогодні є надзвичайно актуальної. На цьому наголошують як мовознавці, так і медики. Основним завданням для медичної термінології є відродження та упорядкування медичної лексики.

Сьогодні створюється багато медичних словників, задля уникнення помилок, зайвої синонімії, розбіжності у вживанні термінів, неточних перекладів запозичених слів тощо вони мають бути схвалені комітетом з наукової термінології НАНУ.

У складі медичної термінології все ще наявна велика кількість іншомовних слів, здебільшого грецького та латинського походження. Терміни, утворені за допомогою словотворчих засобів української мови, виступають як дублети до іншомовних. Адже, щоб термін увійшов у склад активного фахового мовлення, він має бути милозвучним, лаконічним, інформативним, і не створювати недоречних асоціацій. Тому, коли лікар розмовляє українською мовою на професійну тему, він застосовує від 50 % до 80 % слів латинського та грецького походження. Слід зауважити, що він повинен не тільки володіти спеціальною термінологією, але й розуміти її, тобто вміти користуватися нею на практиці.

Однак, процес відновлення української національної медичної лексики у фаховому спілкуванні все ще триває. Процес розбудови української медичної терміносистеми відбувається за спільними законами, загальними для розбудови терміносистем інших галузей науки.

Л. Симоненко та Н. Місник у статті «Про “стан здоров’я” мови медицини» відзначають, що «сучасний етап розвитку термінознавства характеризується тим, що основним напрямком роботи в цій галузі є практичний аспект удосконалення термінології» [1.9].

Медичні терміни складають велику частину повсякденного лексикону студентів-медиків, лікарів та науковців-медиків. Тому упорядкування медичної термінології є необхідним засобом для підвищення ефективності спілкування між фахівцями медичної галузі, обміну досвідом, сприятиме розвитку наукових досліджень та виданню наукової та навчальної фахової літератури.