Використання інтернет-журналістики Російською Федерацією в інформаційних протиборствах 2014-2015 рр

На сучасному етапі, твердження про те, що інформація є одним з головних інструментів управління суспільством, а високі технології та швидкісна передача інформації дозволили мас-медіа стати неймовірно дієвим засобом маніпуляції суспільною думкою є загальновідомим і ледь не банальним. Для розуміння того, яке місце займає влада у комунікативному дискурсі сучасної Росії, слід дослідити механізми за допомогою яких здійснюється контроль над медіа, а отже, і формування дискурсу загалом. Основним важелем впливу, безперечно, є власність на засоби масової інформації: не важливо – державна чи приватна, вона надає можливість власникові визначати суспільні пріоритети. Якщо в країні мас-медіа керуються бізнесовими чи громадськими структурами, то таку країну вважають демократичною. В іншому випадку, коли інформаційні канали контролюють владно-олігархічні, політичні структури, відбувається узурпація медіа простору, можна спостерігати однобічне висвітлення інформації, з позиції, вигідної для певної гілки влади.

Досліджуючи це питання у межах Росії, можемо прослідкувати, що ще під час революції 1917 року більшовики, розуміючи роль медіа, почали вживати заходів щодо їх монополізації. А тому почали видавати декрети щодо заборони видань «опозиційної», «контрреволюційної» періодики, закривав шляхи фінансування та типографії. Діяльність цензурних органів (Головліту, Головреперткому, ВНК-ДПУ-НКВС-КДБ тощо) остаточно визначила монопольне становище більшовицьких медіа в СРСР.

Сьогодні ситуація не надто змінилася, і тому державні органи Російської Федерації прагнуть до абсолютного контролю над інформаційними потоками. Провладні та олігархічні структури є найбільшими власниками в галузі журналістики, їм друкарні, в яких друкуються приватні видання, газети, радіо і телеканали. Це дозволяє можуть у будь-який момент закрити певний канал передачі інформації, таким чином перешкоджаючи формуванню небажаних або невигідних наративів у інформаційному просторі.

На сьогодні у Росії державою або державними монополіями контролюються такі медіа – телеканал «Первый канал», телеканал «Россия», радіо «Радио России», «Маяк» (належать до медіа холдингу «ВГТРК»), телеканал «НТВ», газета «Известия», радіо «Эхо Москвы» (належать до медіа холдингу «Газпром-медиа»), «ТВЦ» (контролюється урядом Москви), «Ren-TV» (належать до РАО ЕЭС Росії). До недержавних ЗМІ нлежать– «Московський комсомолець» (належить П.Гусєву), «Комсомольская Правда» (належать до медіа холдингу «Проф-медиа» В.Потаніна), «Коммерсант», «Независимая газета» (належать Б.Березовському), «АиФ» та ін. [6].

Для ведення інформаційної війни з боку Росії характерним є також те, що усі медіа подають практично однотипні новини, а іншу точку зору, яку висловлює номінальна опозиція, або не озвучують або ж висміюють, таким чином не залишаючи населенню іншого вибору, окрім як повірити в певні спотворені факти і відповідно реагувати на них. Проте, перш ніж говорити про вирішальну роль держави у веденні війни, необхідно врахувати також ступінь довіри населення до інформації, яка находить з різних інформаційних каналів. Це зумовлено тим, що навіть якщо владі вдасться перенести певну подію у площину медіа, це ще не означатиме її лідерства у медіа дискурсі у випадку, якщо аудиторія не сприйме цю інформацію як істинну.

На сьогодні у Російській Федерації можна спостерігати тенденцію до зниження населення до медіа. Якщо на 2009 р. центральному телебаченню довіряло 70% росіян, регіональному, місцевому – 63%, центральній і регіональній пресі – 50%, центральному радіо – 44%, регіональному радіо – 38%, інтернет-виданням – 23%, а закордонним ЗМІ довіряє лише 14% опитаних, то зараз середній показник довіри до ЗМІ становить лише 44% [25]. Це свідчить про хоч незначне, але все ж зниження довіри до сил, які озвучують інформацію, а це і політики, і політичні та суспільні організації, у зв’язку з нещодавніми подіями. Статистичні дані свідчать, що переважна більшість громадян впевнена, що події висвітлюються недостатньо відверто і повно.

Іншою характерною особливістю сучасного ведення інформаційної війни в РФ є нівелювання власне інформаційних «новинних» жанрів, розвиток жанрів аналітичного типу (проблемні статті, думки експертів, журналістські розслідування, відповіді на питання в інтерв’ю з відомими політичними, громадськими, культурними діячами, рекомендації і застереження) [22].

Враховуючи усі особливості, визначені в ході дослідження, стає очевидним, що сучасні російські мас-медіа реалізують перш за все маніпулятивну функцію. Маніпуляція є видом психологічного впливу, майстерне використання якого призводить до прихованого збудження у реципієнта намірів, що не збігаються з його актуальними бажаннями. Суб'єкт маніпулювання розглядає аудиторію як засіб досягнення власної мети, намагається підкорити його своїй волі.

Серед дієвих масово-інформаційних маніпулятивних прийомів, що використовуються у сучасних російських медіа, необхідно назвати наклеювання ярликів для дискредитації певних осіб або ідей без будь-яких доказів (наприклад, використання оказіоналізму «нашист» як контекстуального синоніму до члена блоку «Наша Україна»); уживання концептуальних метафор (зокрема, і політичних), трансформація відомих фразеологізмів та утворення перифрази (особливо у заголовках), активне залучення крилатих висловів тощо.

Поширеним є явище, коли апелюючи до почуттів споживача з метою ефективного впливу, повідомлення в російських ЗМІ має яскраво емоційне забарвлення. Звісно, крім того, що маркована лексика привертає увагу реципієнта та допомагає чітко визначити ставлення автора повідомлення до зображуваних подій, фактів, психологічна гра на емоціях може спричинити нейтралізацію здатності індивіда виважено мислити і спровокувати відповідні дії.

Висловлення незалежних критичних думок придушується у російьких ЗМІ. Державний контроль за новинами на провідних телевізійних каналах (Первый канал, Россия 1, НТВ) посилюється з кожним роком - усі вони виражають та підтримують позицію уряду. Безумовно, державна інформаційна політика РФ надзвичайно стерилізована і цензурована, вона практично не терпить альтернативної точки зору.

Треба згадати, що один з найсерйозніших кроків президента В.В. Путіна в цьому напрямку - ліквідація незалежних мас-медіа. Наразі ми спостерігаємо не просто продовження, а і зміцнення та утвердження такої політики. Підтвердженням може слугувати і скандал з телеканалом «Дождь», і закриття незалежного ТВ2 [6]. Прикладів можна навести багато, а отже говорити про свободу медіа, про існування незалежних ресурсів доводиться дуже вибірково.

І це стосується не тільки друкованих або телевізійних ЗМІ - держава намагається все більше і більше регулювати (на щастя, не дуже успішно) Інтернет-простір, який раніше був відносно вільним сектором російських медіа: так, популярний сайт новин lenta.ru у своєму первинному вигляді був фактично знищений, а його редакція змінена [25].

Слід також відзначити, що справа сьогодні не лише у тому, що влада дає конкретну установку, що говорити, а й в тому, що медіа за власною ініціативою починають орієнтуватися на політичну установку Кремля і займатися пропагандою, втрачаючи і забуваючи суть журналістської роботи.

«Росія втягнута в досить значний період самої неприкритої і великою пропагандистської кампанії, яку я бачив з моменту розпалу холодної війни, − заявив Керрі перед американськими сенаторами. − Вона наполягає на своїй спотворенні фактів або у брехні, називайте це як хочете. Вони брешуть мені прямо в очі. І іншим теж брешуть в очі з багатьох інших питань».[1]

Сучасність висвітлюється у російських медіа не як ірраціональні втручання у внутрішні справи інших країн, не як безглузді анексії й не як злочинні смерті солдат, а скоріше як участь у величному протистоянні. А для конкретного росіянина – участь у творенні великої держави.

Що ж до характеристик, які приписуються західним урядам російськими медіа - це і лицемірство, і аморальність, і так звані «подвійні стандарти». Таке створення негативного іміджу має декілька функцій: по-перше, підірвати довіру аудиторії до критики Росії, що її висловлює Захід, по-друге, виправдати дії Росії в очах громадськості, і по-третє, сприяти самоідентифікації Росії як «великої сили» на євроазійському просторі [11]. В той же час воно формує на всіх рівнях російського суспільства, в тому числі і у еліти, своєрідного світового фрейму інтерпретації політики, а отже впливає не лише на думку пересічних громадян, а і на людей, що визначають політику держави. (Див. Додаток Б)

Для того, щоб краще зрозуміти, яким чином ведуть інформаційну війну Україна і Росія, ми проведемо аналіз двох популярних інтернет-видань:

1. Українська правда (українське)

2. РИА Новости (російське)

Оскільки в інтернет-виданнях за добу з'являється в рази більше новин, ніж в друкованих виданнях, ми проаналізуємо новини на кожному сайті за добу. Цього буде достатньо для того, щоб порівняти, яку роль в інтернет-виданнях займають новини про АТО у масиві інших новин для кожної країни окремо.

Аналіз проведемо за 4 критеріями:

1. Тематична спрямованість

2. Жанр та вид публікації

3. Локальність

4. Герой публікації

За допомогою діаграм можна побачити, як за нашими критеріями відрізняються інтернет-видання "Українська правда" та "РИА Новости". (Див. рис. 1-8)

Рис.1 Рис.2

Рис.3 Рис.4

Рис.5 Рис.6

Рис.7 Рис.8

Отже, можна дослідити деякі тенденції в новинах, що публікуються сьогодні в російських та українських інтернет-виданнях, які доводять, що інтернет-журналістика сьогодні є невід’ємною складовою інформаційної війни між Україною та Росією. У обох виданнях тема АТО займає не менш важливе місце, ніж політична тема, фінансова або події. У обох виданнях переважаючою формою публікації є замітка або хронікальне повідомлення та звертання, що говорить про те, що автори новин намагаються робити їх короткими та інформативними для того, щоб читач вірогідніше повірив написаному. Що стосується локальності, то у обох країн АТО - перша або друга за "популярністю" локальність у повідомленнях. Найпопулярнішими серед героїв є політики, учасники АТО та герої - не люди (у більшості це країни або певні політичні організації), що говорить про те, що як, наприклад, "Українська правда", так і "РИА Новости" більш за все розповідають про певні політичні події, які найчастіше за все стосуються українсько-російських відносин.

ВИСНОВКИ

Отже, інтернет-журналістика на сьогодні є невід'ємною частиною інформаційних війн. Вона використовується як одноразово, так і як частина однієї великої стратегії задля досягнення політичних цілей. Формування в суспільстві демократичної, цивілізованої «четвертої влади» − медіа є запорукою ефективності діяльності всього державного організму; статус, роль і права яких мають спиратися на відпрацьовану законодавчу базу, а незалежність друкованих і електронних медіа повинна всіляко заохочуватися; керівництво державними, особливо електронними, медіа має бути якомога віддаленим від діяльності політиків. Проте сьогодні медіа використовується перш за все як інструмент впливу та механізм ведення інформаційних війн. Медіа стає основним рушієм пропаганди. У процесі дослідження пропаганди було виведено різні підходи до її розуміння. Особливо ілюстративною є психологічна модель Сержа Чакотіна – німецького емігранта. На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на основі теорії Павлова і створила нерозривний зв'язок визначених ідеологічних смислів з рефлексами людини. Тому можна прослідкувати, як за допомогою пропаганди ведуться інформаційні війни. Головною метою інформаційної війни є психологічне і моральне пригнічення супротивника або конкурента та посилення власних позицій. Вона передбачає використання технологій комунікативного впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина ідеологічної боротьби. Інфомаційна війна передбачає просування вигідної інформації та пропозиції потрібних інтерпретацій подій.
Основною метою інформаційної війни в Україні є створення з Росії образу ворога на чолі з «демоном Путіним», насадження ненависті до Росії і всього російського, переконання, що війну на Південному Сході ведуть не місцеві жителі, а російська армія, і, як наслідок, переконання громадян України у вітчизняному характері війни за свою Батьківщину і свій народ.

Для ведення інформаційної війни з боку Росії характерним є те, що усі медіа подають практично однотипні новини, а іншу точку зору, яку висловлює номінальна опозиція, або не озвучують або ж висміюють, таким чином не залишаючи населенню іншого вибору, окрім як повірити в певні спотворені факти і відповідно реагувати на них. Проте, перш ніж говорити про вирішальну роль держави у веденні війни, необхідно врахувати також ступінь довіри населення до інформації, яка находить з різних інформаційних каналів. Це зумовлено тим, що навіть якщо владі вдасться перенести певну подію у площину медіа, це ще не означатиме її лідерства у медіа дискурсі у випадку, якщо аудиторія не сприйме цю інформацію як істинну.

Завдяки аналізу деяких українських та російських інтернет-видань зроблено висновок, що з обох боків тема АТО займає не менш важливе місце, ніж політична тема, фінансова або події. Що стосується локальності, то у обох країн АТО - перша або друга за "популярністю" локальність у повідомленнях. Найпопулярнішими серед героїв є політики, учасники АТО та герої - не люди і більш за все розповідають про певні політичні події, які найчастіше за все стосуються українсько-російських відносин.