Проведення природно-сільськогосподарського районування

Природно-сільськогосподарське районування є науковою основою кадастрового вивчення земель, зокремлених за збіжністю природних і сільськогосподарських ознак. За цими ознаками розмежо­вуються усі землі країни, починаючи від найбільших територіальних угруповань, площею в сотні тисяч км² до незначних, в межах адміністративного району.

Ці територіальні угрупування дістали назву поясів, зон, провінцій, округів, областей і районів; вони складають взаємопов'язану систему таксономічних одиниць, яка використовується для обліку і оцінки земель. Межі крупних таксономічних одиниць збігаються з межами адміністративно-територіальних утворень: областей, районів; менших за площею - з межами окремих господарств. Важливою умовою проведення об’єктивної оцінки родючості ґрунтів є ретельний облік природних і економічних чинників. Вплив природних умов на врожайність сільськогосподарських культур можна визначити на порівняно невеликих територіях з приблизно однаковими кліматичними, ґрунтовими, економічними й організаційно-господарськими умовами.

Порівняльна характеристика якості земель України досить складна, з чим пов’язані регіональні відмінності тепло- і волого забезпеченості, типів рельєфу, ґрунтового покриву, ступеня освоєння земель і їх використання. У зв’язку з цим для обліку різних природних та економічних умов необхідно провести районування території з врахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві.

Природно-сільськогосподарське районування служить основою для розробки різних видів галузевих і спеціалізованих районувань, особливо земельно-оціночного районування території, яке проводиться, як правило, на обласному рівні.

Природно – сільськогосподарське зонування – це вид зонування, спрямований на забезпечення економічного та соціального розвитку сільської місцевості шляхом встановлення правового режиму земель, який направлений на попередження змін цільового призначення земель, збереження родючості ґрунтів, обмеження або заборони використання земель для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до здійсненого природно – сільськогосподарського зонування в межах території України виділяють: 5 природно – кліматичних зон, 19 провінцій, 32 округи та 222 природно – сільськогосподарських районів.

При цьому межі природно-сільськогосподарських районів не співпадають з межами адміністративно-територіальних районів, але співпадають з межами областей.

При районуванні земельного фонду країни використані матеріали ґрунтово-географічного, агрокліматичного, геоморфологічного, геоботанічного, сільськогосподарського та інших видів районування, проведених у попередні роки, а також літературні дані.

Основна одиниця районування − природно-сільськогосподарська зона. Вона характеризується певним балансом тепла і вологи за вегетаційний період, особливостями ґрунтоутворення і живлення рослин.

У межах зон виділяють природно-сільськогосподарські провінції, які характеризуються специфічними особливостями ґрунтового покриву, пов’язаними з мікрокліматом і річним ходом змін його елементів.

Значні території природно-сільськогосподарських зон, провінцій і округів потребують більш детального районування з виділенням природно-сільськогосподарських агроґрунтових районів. Агроґрунтове районування забудоване на докладному вивчені місцевих природних умов.

Природно-сільськогосподарське зонування (районування) проводять переважно на сільськогосподарських угіддях за межами населених пунктів, але з урахуванням наявної кількості сільськогосподарських угідь у межах населених пунктів.

Таке зонування виконується на загальних принципах. Природно-сільськогосподарські зони для населених пунктів визначаються методом інтерполяції зон (районів), що його оточують.

Матеріали, які отримують під час природно-сільськогосподарського районування відображаються на схемах природно-сільськогосподарського зонування.