Самостійне вивчення №12

«Європейська культура XX ст.»

Європейська культура ХХ століття при всій її суперечливості і різноманітті проявів, способів ставлення людини до світу, характеризується насамперед своїми інтеграційними процесами. ХХ в. - Це час становлення єдиної загальнолюдської культури. Люди почали отримувати величезну кількість інформації через електронні засоби зв'язку, змінилася кількість, форма і зміст соціальних контактів. Відбулися фундаментальні зміни в культурно-ціннісної орієнтації людини, у становленні єдиних підстав загальнолюдської культури, сформувалися нові потреби і культурні стереотипи. Цей переворот стався в рамках масової культури, чия соціальна функція полягає в тому, щоб регулювати поведінку людей, уніфікувати їх духовне життя, стандартизувати інтелектуальні реакції, що відповідає потребам машинного виробництва.

При всій строкатості сучасної художньої культури у складових її течій і стилів є одна спільна риса - усі вони прагнуть відобразити світ у формі вираження почуттів і настроїв художника. Початок такому напрямку в художній творчості поклали ще постімпресіоністи. Згодом воно було названо модернізмом.

Своє найповніше втілення модернізм знайшов в архітектурі. Самим значним явищем став функціоналізм (20-ті роки ХХ ст., Німеччина) - напрям, який очолив Вальтер Гропіус. Функціоналізм дав нові типи будинків (галерейні, коридорного типу з вбудованим устаткуванням і т.д.).

Одним з перших напрямків модернізму в літературі став символізм, який у своїй творчості звертався до класичної міфології, національним фольклорним персонажам, а також до різних езотеричним вченням. Найбільшими представниками символізму були П. Валерії, Т. Еліот, У. Йетс.

Були й інші напрямки в модернізмі, котрі стали на шлях повного розриву з поетичною традицією: дадаїзм, імажинізм, експресіонізм, які дали світові найбільших поетів - Г. Аполлінера, В. Маяковського, П. Елюара, Л, Арагона, Ф. Гарсія Лорку та ін

Ще одним напрямком модернізму в літературі є школа «потоку свідомості», що намагається утримати даний, момент буття в слові, відобразити в ньому потік життя (М. Пруст, Г. Стайн, В. Вульф, Дж. Джойс). Знаменитий роман Джойса «Улісс» став вершиною не лише школи «потоку свідомості», але, за оцінками багатьох критиків, і всієї модерністської літератури.

Зрозуміло, література ХХ століття не обмежується рамками модернізму. Як і раніше сильні традиції реалізму, що проявилися у творчості Т. Манна, Д. Голсуорсі, Р. Олдінгтона, Е. М. Ремарка, Е. Хемінгуея, М. Шолохова, О. Солженіцина та ін

Зростає популярність науково-фантастичної літератури, що дала таких великих письменників, як С. Лем, А. Азимов, Р. Хайнлайн, А. Кларк, А. і Б. Стругацькі. Детективна література представлена??іменами А. Крісті, Ж. Сіменона, Д. Чейза, Д. Френсіса та ін

Також як література, різноманітний і багатоликий театр ХХ в. Поряд з реалістичним театром, що продовжували традиції А. Чехова і Г. Ібсена, все більшого значення набувають пошуки нового. Так з'являється трагедійний театр Г. Крега, який намагається розкрити філософію буття, епічний театр Б. Брехта, тлумачать уроки історії і що дозволяє для цього велику свободу акторові у поводженні з чином, театр жорстокості А. Арто, який мріє повернутися в далеке минуле, коли театр був ще нерозривно пов'язаний з ритуалом, театр абсурду Е. Іонеско, С. Беккета, що не намагається взагалі нічого висловити, що знущаються над зв'язками людини з суспільством.

Говорячи про модернізм в образотворчому мистецтві, слід зазначити, що він починався з фовізму, який продовжив у художній культурі лінію романтизму, імпресіонізму, постімпресіонізму і стилю модерн (А. Матісс, М. Вламінк, А. Дерен, А. Марке).

Серед модерністських напрямків у художній культурі ХХ століття, мабуть, самим складним і суперечливим є експресіонізм. Його особливості були викликані тим, що художники-експресіоністи у своїй творчості прагнули висловити драматичну пригніченість людини у світі (Е. Кірхнер, Е. Нольде, М. Піхштейн, П. Клеє).

У першому десятилітті ХХ в. сформувався ще один напрям модернізму -кубізм. Кубісти виходили з переконання, що всі предмети і явища включаючи людину, можуть бути зображені у вигляді суми геометричних фігур (П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Леже, Р. Делоне).

Однією з найрадикальніших різновидів модернізму став футуризм (1909 р.). Своє найбільше поширення він отримав в Італії, де його представниками були Ф. Марінетті, У. Боччони, Л. Руссоло, а в Росії його прихильниками в поезії стали В. Маяковський і В. Хлєбніков. Футуристи проголосили повний розрив не тільки з мистецтвом, а й з усієї культурою минулого. Футуризм став короткочасним явищем в художній культурі, він проіснував лише кілька років і в 20-ті роки вичерпав себе.

Одним з найзначніших явищ у художній культурі ХХ століття став сюрреалізм, який виник у Франції після Першої світової війни і оформився в новий художній напрям (Г. Аполлінер, А. Бретон, С. Далі, Р. Магрітт, Г. Мур). Основні риси сюрреалізму: культ фатальною вирішеним соціального зла, агресивних потягів, низинних спонукань, руйнівних інстинктів, збоченій еротики, паталогической психіки. У другій половині ХХ століття твори в стилі сюрреалізму ми зустрічаємо в різних видах мистецтва. У літературі близьким до даного стилю виявляється такий геній як Ф. Кафка, в театральному мистецтві - це п'єси тетра абсурду Е. Іонеско і С. Беккета, в кіно - фільми Ф. Фелліні.

Кульмінаційним напрямком у розвитку модернізму став абстракціонізм, що склався як самостійна художня школа в першому десятилітті ХХ століття. Оскільки художники цієї течії всіляко заперечували будь-яку зображальність і відмовлялися від зображення предметів світу, то абстракціонізм ще називають «безпредметним мистецтвом» (В. Кандинський, К. Малевич).

Пізніше різні варіанти абстракціонізму зустрічаються в художніх культурах різних країн: У США - абстрактний експресіонізм, у Франції - ташизм (від слова «таш» - пляма), в Англії - живопис дії і т.д.

Розквіт абстрактного мистецтва припав на середину ХХ століття. Пізніше в цьому напрямку стало важко придумати що-небудь нове. Крім того, у широких мас абстракціонізм ніколи не користувався визнанням, він був незрозумілий більшості глядачів, і тому на зміну йому прийшли інші художні напрями, більш доступні для глядачів.

Кілька слів потрібно сказати про музику ХХ століття. Продовжує розвиватися академічна музика, що має тісний зв'язок з естетичними нормами і традиціями класичного мистецтва. Поняття модернізму в музиці не є стабільним. І навіть те, що на початку століття вважалося вже класикою. Так сталося з музикою К. Дебюссі, М. Равеля, Р. Штрауса – представниківімпресіонізму в музиці. Сьогодні в поняття музичного авангарду входить конкретна музика П. Шеффера, що створює за допомогою запису на магнітну стрічку різних природних або штучних звучань. П. Булез і К. Штокгаузенявляютя представниками алеоторікі - течії, що вносить елемент випадковості в музику (музична композиція може будуватися за допомогою жереба, кидання гральних кісток і т. д.). Сучасний композитор А. Веберн втілив у своїй творчості ідеї пуантилізму - виклад музичної думки не у вигляді теми або мелодії, а за допомогою уривчастих звуків і пауз, а також шумових ефектів. Внаслідок науково-технічного прогресу з'явилася електронна музика, пов'язана з конструюванням не тільки мелодії, а й самого звуку.

Принципово новими напрямками в музиці ХХ століття стали джаз, що виник з злиття африканської та європейської музичних традицій, величезна кількість різновидів рока (є навіть рок-опера Л. Уеббера «Ісус Христос - суперзірка»), численні жанри естрадної музики.

У 60-70-ті роки ХХ століття в західноєвропейській художній культурі стався новий поворот, в результаті якого сформувалося її новий напрям, що отримало назву постмодернізм. Постмодерністська свідомість направлено на заперечення всякого роду норм і традицій - естетичних, методологічних і т. д., на відмову від авторитетів будь-якого рангу, починаючи від держави, етичних парадигм і закінчуючи правилами поведінки людини в спілкуванні з іншими людьми. Інша точка зору розглядає постмодернізм як напрям сучасної європейської культури, метою якого є подолання духовної кризи сучасного суспільства і усунення розриву між масовою й елітарною культурою.

Розглядаючи складні шляхи розвитку художньої культури ХХ століття, ми закономірно доходимо висновку, що художня діяльність з небувалою перш силою адаптується у всіх сферах суспільного життя - економічній, політичній, технічної, духовної, а вони в свою чергу пред'являють до неї свої вимоги, різноспрямовано стимулюють її розвиток відповідно до власними інтересами.