Добір тварин для акваріума

Гончарова Дар´я, учениця 4 класу Вільхівської ЗОШ

Наявність риб в акваріумі дає можливість провести ряд дос­лідів і спостережень, наприк­лад з'ясувати, які ознаки зовнішньої будови риби пов'язані з водним способом життя, як реагують риби на всілякі подразники, як плавають (спостерігаючи за рухами різних плавців можна простежити за ротом і рухом зябрових кришок), як реагують на звук, світло та колір, якими органами чуттів риби найімовірніше знаходять їжу. Досліди з вироблення умовних рефлексів прово­дяться в позаурочний час, а їх наслідки демонструються на уроках.

На прикладі акваріумних риб проводять довготривалі дос­ліди й спостереження, пов'язані з вивченням курсу загальної біології (мінливість, спадковість, добір тощо.

Для школи підбирають таких акваріумних риб, які могли б витримувати температурні перепади, були б невибагливі до світ­ла й корму. Зупинимось на представниках таких видів риб, які пристосувались до життя в умовах кімнатного акваріума, що не підігрівається.

Карась золотий (Carassius carassius L.) —один з найпо­ширеніших видів риб прісних озер, річок і ставків.

Для акваріумів місткістю 15—20 л краще брати 2—3 екземп­ляри невеликих за розміром (6—8 см) карасів.

Карась — всеїдна риба. Крім тваринної їжі, годується й рос­линною, поїдаючи молоді пагінці водяних рослин.

Карась звичайний (Carassius carassius), або карась золотий — риба із родини Коропові. Живе у прісних водах, переважно в озерах, водосховищах, ставках.

Карась звичайний серед інших риб, зокрема поряд з карасем сріблястим, щукою звичайною, лином

Має коротке, високе, майже округле тіло, вкрите гладенькою лускою. На останніх нерозгалужених променях спинного і анального плавців є близько 30 дрібних зубчиків. Порожнина тіла світла, на відміну від карася сріблястого. Спина темна, боки золотисті, черево жовтувате, плавці сірувато-червоні. Довжина тіла до 50 см, зазвичай до 24 см, живе до 10 — 12 років. Вид стійкий до дефіциту кисню, коливань температури води. Тримається місць з розвинутою водяною рослинністю, з мулистим або піщано-мулистим ґрунтом.

Широкий ареал в Європі та Сибіру^[2]. В Європі вид живе від Великої Британії і Скандинавії на півночі до Македонії і Північної Італії на півдні. В Україні ареал охоплює водойми Азово-Чорноморського басейну, басейн Вісли, інтродукований в Криму. Живиться планктонними та бентосними організмами. Статевої зрілості досягає у віці 2-3 роки (самці) і 3-4 роки (самиці) та при довжині тіла 13-16 см. Нерест порційний, з квітня до кінця липня. Ікра клейка, відкладається на рослини.

Цінний за смаковими якостями, але малодоступний для промислу. В Україні у деяких водоймах звичайний, в інших — поодинокий, в багатьох зник через зникнення типових біотопів внаслідок зміни гідрологічного, хімічного, біологічного режиму водойм, спричиненої гідротехнічними будівництвом. У багатьох водоймах витіснений диплоїдною формою карася сріблястого. Занесений до Червоної книги України, статус виду вразливий^[

Справжньою окрасою акваріумів можуть стати численні по­роди золотої рибки, серед яких найрозповсюдженіші вуалехвос-ти, телескопи, комети та ін.

Поміщати їх слід у малозаселений акваріум. Усі породи золотої рибки легко витримують коливання тем­ператури в межах від 8 до 30°С, невибагливі до корму та до хімічного складу води.

Гірчак((Rhobeus sericeus)) — маленька риба завдовжки до 9 см, добре звикає до умов акваріумного життя.

Гірчак належить до родини коропових. Це невелика рибка, довжина її досягає 9 см. Вона зустрічається в тихих і мілких заводях річок та озер, де живуть двостулкові молюски, наприклад перлівни­ця або беззубка. Тримається гірчак переважно на ділянках з піщаним дном, серед заростей. Живиться переважно різними водоростями, які, мабуть, і надають м’ясу гіркуватого смаку. Звідси й назва риби.

Тіло гірчака сріблясте, спина із зеленуватим відтінком. Від середини тіла до хвоста тягнеться, поступово звужуючись, синювата смужка. Плавці прозорі. У верхній частині райдуж­ної оболонки ока є яскраво-оранжева пляма. Краї лусок укриті дрібними чорними цятками. Під час нересту забарвлення самців стає яскравішим. Спина набирає зеленувато-бурого кольору, на зябрових кришках і на боках, а також на грудях та череві з’являються рожеві плями, ніжний відтінок цього ж кольору поширюється по всьому тілу риби. Смужки на боках стають синіми з металевим блиском, анальний та спинний плавці – яскраво-червоними. На рилі та перед очима з’яв­ляються бородавочки.

Самки мають блідіше забарвлення. У них ззаду анального отвору виростає особлива червоно-оранжева трубочка – яйцеклад. Він може досягати довжини хвостового плавця. У звичайний період яйцеклад має вигляд коротенької тру­бочки з чорним гачком.

Самка, у якої дозріла ікра, вводить яйцеклад в один із сифонів молюска, відкладає в нього ікру, а самець тут же запліднює її. При температурі близько 20° десь через три тижні з ікри виходять мальки. Якщо у водоймі двостулкових молюсків не буде, то гірчак не розмножуватиметься. Він може добре жити і в акваріумах. Але потомство дає тільки тоді, коли в цьому акваріумі утримуються й двостулкові молюски.

Рекомендують поселяти в один акваріум гірчака й двостул­кового молюска — беззубку.

На прикладі цих представників можна показати учням склад­ні взаємозв'язки. Гірчак відкладає ікру в черепашки беззубки. Розвинувшись з ікри, личинки розвиваються у зяб­рах молюска.

У свою чергу, на зябрах гірчака поселяються личинки мо­люска (глохідії), які обростають епітелієм і паразитують кіль­ка тижнів. Утворившись з личинок, молюски залишають тіло риби й ведуть самостійний спосіб життя.

Беззубка або жабурниця (Anodonta)

Беззубка — рід прісноводних двостулкових молюсків.

Черепашка видовжено-овальна, у більшості видів тонкостінна, з однаковими стулками, без замкових зубів. Живуть у озерах та річках з повільною течією. Живляться завислими у воді органічними рештками. Їстівні.

У колишньому беззубки були представлені 12 видами, в тому числі 7 видами в Україні. Поширені в Європі, Середній та Північній Азії. У викопному стані відомі з еоцену, в колишньому — з антропогену Західного Сибіру і України.

Примітки

1.

Верховка або малявка (Leucaspius delineatus) маленька рибка, Що водиться в озерах, річках, ставках (тримається біля поверхні води, за що й дістала назву верховки).

Акваріум рекомендують заселяти кількома невеличкими ек­земплярами риб. Верховки невибагливі до корму й умов утри­мання. Можуть викидатися з води, тому акваріум прикривають склом.

Триголкова колючка (Gasterosteus aculeatus) — невеличка за розміром рибка (6—7 см). Колючки живуть як у морській, так і в прісній воді, Утримувати даний вид риб потрібно в окре­мому просторому акваріумі з товстим шаром піску на дні та водяними рослинами, що вкорінюються.

Колючка невибаглива до корму, але дуже ненажерлива. Ціка­во провести спостереження за біологією нересту.

Колючка триголкова (Gasterosteus aculeatus) — вид риб, що мешкають в більшій частині північної Європи, північної Азії та Північної Америки. Відзначений як вселенець на значній частині центральної та південної Європи. Евригалинний вид, мешкає як в морській, так і в прісній воді.

Існує три підвиди:

• Gasterosteus aculeatus aculeatus — поширений на більшій частині ареалу, звичайний у Британії.
• G. a. williamsoni — «неозброєна колючка», мешкає в Північній Америці, а саме в південній Каліфорнії, Британській Колумбії і Мексиці;
• G. a. santaeannae, «колючка Санта Ана», в деяких районах Північної Америки.

Гамбузія звичайна (Gambusia affinis) —представниця жи­вородних риб, її розміри 3—5 см. Вона витримує великий пере­пад температури, водиться як у прісній, так і в морській воді та розмножується з разючою швидкістю.

Акваріум в якому живуть гамбузії, не рекомендується накри­вати склом, бо від недостачі повітря риба гине.

Гамбузії бувають агресивними, тому тримати їх разом з ін­шими рибами небажано.

Дане сімейство найбільше багато видами серед живородних карпозубообраз-них. Гамбузиевие живуть у дрібних водоймах Америки від Іллінойсу й Нью-Джерсі на півночі до Аргентини на півдні. Деякі види гамбузиевих розселені людиною далеко за межі їхньої батьківщини, в інших частинах світла, з метою використання їх для знищення комарів. Особливо знаменита щодо цього звичайна гамбузія (Gambusia affinis), що має розміри 3, 5—7, 5 див. Гамбузія здатна пожирати величезні кількості личинок і лялечок комарів, особливо в негусто зарослих дрібних стоячих водоймах. У Каліфорнії, наприклад, гамбузію спеціально розводять для боротьби з малярійними комарами, чисельність яких вона сильно знижує. Один час її широко розвозили із цією метою по усім світі. В 1920 р. Міжнародний Червоний Хрест запросив партію гамбузії для акліматизації в Італії й Іспанії. Гамбузія дуже швидко розмножилася в стоячих водах, місцями водойми буквально кишіли гамбузією. Протягом деякого років гостра епідемічна малярія в Італії скоротилася до спорадических випадків. З Іспанії гамбузію перевезли в Палестину, на Філіппінські й Гавайські острови, в Аргентину. У СРСР гамбузію завезли з Італії в 1925 р. спочатку в Абхазію (Сухумі), а потім розселили її по всьому Кавказу, на Україні, у Середній Азії. При температурі нижче 10° С гамбузія заривається в іл і впадає в спячку. Нерестует при 18— У більшості гамбузиевих самок крупніше, а самці дрібніше, пофарбовані, як правило, яскравіше й мають подовжені спинний і хвостовий плавці. У самок анальний плавець округлий. У молодих самців він має ту ж форму, але до періоду полового дозрівання передні промені цього плавця подовжуються й перетворюються в спеціальний копулятивний орган – гоноподий, службовець для запліднення ікри усередині тіла самки. Форма й розміри гоно-подия різні в різних видів, що утрудняє гібридизацію видів у природі. Внутрішнє запліднення властиво всім видам гамбузиевих, причому порція, що потрапила усередину тіла самки, сперми може зберігатися там тривалий час, запліднюючи трохи що послідовно дозрівають порцій ікри. Розвиток ікринок усередині тіла самки відбувається здебільшого за рахунок живильних речовин, що перебувають усередині яйцеклітин: це так називане яйцеживорождение. Тривалість внутрішньоутробного розвитку становить звичайно від 22-30 до 40 днів, а іноді й більше залежно від пори року, умов життя й розмірів самки. Всі гамбузиевие роблять на світло відразу мальків, кількість яких у калі по-різному й залежить від видових особливостей, а також від умов життя, віку й величини самки. Звичайно виметивается 30-50 мальків протягом одного родового періоду, але в самих великих мечоносців їх буває іноді понад 200. Навпроти, гетерандрия (Heterandria formosa) виметивает щодня по 2-3 малька протягом родового періоду в 6-10 днів, причому паузи між цими періодами становлять 4-5 тижнів. Гетерандрия, до речі сказати, одна із самих дрібних відомих риб і сама дрібна з карпозубообразних: розміри її самців 1, 5-2 див, а самок – до 3 див. Мальки, як правило, народжуються цілком сформованими й самостійними. Вони опускаються на дно, але негайно піднімаються до поверхні води, де заповнюють плавальний міхур повітрям. Вони відразу ж починають харчуватися дрібними безхребетними й активно уникати небезпечних для них дорослих риб. Батьки не проявляють ніякої турботи про потомство й або цілком байдужі до мальків, або (у деяких видів) охоче їх пожирають. У деяких видів гамбузиевих є своєрідні особливості відносно чисельності самців і самок. Так, у живучої в Мексиці амазонської молли (Mollienesia formosa) у природі зустрічаються тільки самки, а самців немає зовсім. Виявилося, що самок цього виду запліднюють самці двох інших видів молли (Mollienesia latipinna, М. sphenops), що живуть у тих же водоймах і підлог, що мають нормальне співвідношення. При цьому, однак, дійсного запліднення не відбувається, тому що ніяких ознак цих видів у потомстві не проявляється. Ядро проникаючі в яйцеклітину сперматозоїда не зливається з ядром яйцеклітини, а тільки стимулює його до самостійного розвитку, причому розвиваються тільки самки. Це так званий гіногенез. Завдяки винятковій невибагливості до умов змісту й годівлі, яскравому фарбуванню й своєрідному поводженню багато видів гамбузиевих стали улюбленими акваріумними рибками в усім світі. Особливою популярністю користуються Мечоносці й Платипецилии (Xiphophorus), Моллиенезии, або Молли (Mollienesia), Гирардинуси (Girardinus), кауди (Phalloceros caudomaculatus), гуппи (Lebistes reticulatus).

Аквариумистами виведено багато нових форм гамбузиевих, що розрізняються по фарбуванню, величині й формі спинних і хвостових плавців. Так, за допомогою добору виведені чернобархатние гирардинуси, чорні моллиенезии. За допомогою штучного запліднення, міжвидовій гібридизації й наступній селекції від зеленого мечоносця (Xiphophorus helle-ri) і платипецилии (X. maculatus) виведені мечоносці червоні, чорні й строкаті. У результаті мутацій з’явилися мечоносці, пецилии й моллиенезии з довгими спинними плавцями; в останніх виведені форми з лирообразним хвостом. Відомо багато альбинотических форм – із червоними очами й тілом, позбавленим пігменту.
Особливо численні й різноманітні як за формою плавців, так і по фарбуванню різні породи гуппи. Розмаїтість їх так велика, що довелося встановити певні стандарти порід, і, наприклад, для форми хвостового плавця встановлено 11 стандартів: лопатовид-ний, голкоподібний, списоподібний, круглий, верхній меч, лировидний, вееровидний, шлейфовидний й ін.
Багато цікавих порід виведено радянськими аматорами.

Гу́пі (Poecilia reticulata), вважаються найпопу" лярнішими живородними рибами. Вони особливо невибагливі до корму, температурних змін води (від 15 до 26 °С), її хімічного складу та об'єму акваргума, що дає можливість тримати їх у шкільних акваріумах.

У курсі загальної біології при вивченні генетики гупі можна використовувати для дослідів. Гу́пі (Poecilia reticulata), або «сітчаста пецилія» — живородна акваріумна риба родини пецилієвих.

Найвідоміша й найпоширеніша з акваріумних риб. Її популярність зумовлена простотою розмноження (народжують повністю сформованих мальків) й утримування, а також високими декоративними якостями.

Рибка названа іменем вченого-ботаніка Гуппі, який понад сто років тому привіз її в Європу разом з колекцією тропічних рослин.

Родина пецилієвих об'єднує риб — пецилій, мечоносців, молінезій, гупі та інших — у яких зародки розвиваються в ікринці в тілі самиці. Молочко потрапляє до статевого органу самиці по гоноподію. Гоноподій утворюють кілька злитих у трубочку променів анального плавця. Самиці більші за розміром, з повнішим черевцем, забарвлені менш яскраво.

Ареал поширення

Гупі поширені у водоймах на півночі Бразілії, а також Гайани, Венесуели, Тринідаду, Барбадосу і Малих Антільських островів у прісній і солонуватій воді, нерідко забрудненій харчовими відходами.

Опис рибки

Самець завдовжки 2—3 см, самиця 4—5. Забарвлення самиці невиразне, оливкове, коричнювате або жовтувате з блакитно-зеленим блиском. Плавці сірі. Черевце повне, округле. Забарвлення самців рябе, з різноманітними малюнками на тілі і плавцях. У Венесуелі переважають гупі зеленого кольору, на Барбадосі — червоно-чорні з фіолетовими тонами. Трінідадські рибки мають чітко окреслені сині, золотисті, зелені та фіолетові плями. Хвіст золотистий з чорним краєм, спинний плавець видовжений.

• Основна ознака самця — малий розмір (3—4 см) і довгий хвіст із чорним, синім, фіолетовим, червоним чи зеленим забарвленням.
• Основна ознака самиці — більший за самця розмір (4—5см), хвіст із чорним, білим або сірим забарвленням і невелике черевце у нижній частині тіла.

У природних водоймах гупі живляться личинками комарів. Завдяки невимогливості до умов життя й істотну користь у боротьбі проти малярії гупі були завезені в Мексику, США, Африку, Індію, на Мадагаскар, Яву, в південну Францію, Італію. В теплих джерелах просто неба живуть гупі в Угорщині, Україні, Чехії та Словаччині. Рибка стала найпопулярнішим об'єктом акваріумістів усього світу.
В багатьох містах світу проводяться щорічні виставки-конкурси, на яких шанувальники гупі демонструють виведені ними породні групи цих риб^[3].

Породи гупі

Різні форми плавців (самці)

Штучно виведені породи гупі витіснили диких предків в акваріумах. Породи розрізняються за формою хвостового плавця. Всього їх одинадцять: круглохвоста, шилохвоста, гранчаста, ліровидна, верхній, нижній та подвійний меч, прапорова, шлейфова, віялова і трикутна. Спинний плавець може бути нормальної довжини або подовженим і звисати. Назви, які дають рибам за малюнком на тілі та плавцях, непостійні. Так, риб із дрібними жовто-чорно-смарагдовими розводами називають і філігранними, і кобрами, і зміїною шкірою, і віденськими. Правильніше називати їх за кольором тіла і плавців — смарагдові, чорно-червоні, сині. Серед самок також з'явилися красиві золотисті рибки з рубіновим спинним і хвостовим плавцями.

Для багатьох живородок та легкість, з якою вони здатні утворювати нові форми забарвлення та форми тіла, плавців, стали основною причиною того, що в акваріумістів важко знайти риб з природним забарвленням.

Продуктивна селекційна робота була б неможливою без високої плідності живородящих риб.