Вершник на бронзовому коні

Бронзовий вершник у військовому вбранні ХVІІ століття став своєрідним символом Києва. Це він – гетьман Богдан Хмельницький. Епітетів і титулів це ім’я не потребує. Кожен знає, хто він і що зробив. Про Хмельницького написано безліч творів: поеми, і романи, і монографії. Нащадки простежили чи не кожен день його життя в зрілому віці.

Молодий Тарас Шевченко ще до вступу до Петербурзької академії мистецтв виконав тушшю, пензлем і пером вражаючий за своїм драматизмом малюнок під назвою «Смерть Богдана Хмельницького». Художники змальовували його в бою і на самоті, у глибокій задумі та серед друзів-побратимів. Живопис, графіка, скульптура, кінофільми, театральні вистави – усе це розкриває нам яскраву, не загублену у віках постать.

У Києві на площі перед величним Софійським собором – гірка з сірих гранітних брил. На вершині її – бронзовий кінь, різко та раптово зупинений вершником у момент шаленої скачки. Скульптор до найменших деталей зумів передати динаміку, вони ніби злилися в єдиному пориві. Здається, ми чуємо іржання коня та владний окрик гетьмана. Чітко вимальовуючись на фоні неба, пам’ятник ніби пливе крізь віки.

За Д. Степовиком (165 слів)

Козаки на морі

Козаки були вмілими воїнами не тільки на суші, а й на морі. Їхні славнозвісні чайки не боялися нічого: ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово «чайка» походить від тюркських «чаік-каік», що значить човен, дубок. Вони, як правило, були 12 метрів завдовжки. На кожну сідало кілька десятків невтомних веслярів – і чайка, розсікаючи воду, летіла, як справжній птах.

Якщо козаки бачили на морі турецьку галеру, їхні чайки миттю шикувалися у формі півмісяця, щоб вона не змогла втекти. Наближаючись до ворожого судна, запорожці вели невпинний вогонь, змітаючи ним усе з палуби. До речі, з давніх-давен дійшли свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення. А у висунуту над поверхнею моря трубу – прообраз майбутнього перископа – козаки вели спостереження.

Історія козацького флоту – історія доблесті, кмітливості та винахідливості, якими завжди вирізнялися у своїх ратних діяннях запорожці.

За М. Слабошпицьким (160 слів)

Ліна Костенко

Ліна Костенко – одна з чільних постатей у плеяді українського шістдесятництва. Народилася вона на Київщині, у 1956 році закінчила Літературний інститут імені М. Горького в Москві. Але після виходу трьох перших збірок поетеса була заборонена на шістнадцять років. Повернення в літературу відбулося 1977 року, коли світ побачила збірка «Над берегами вічної ріки».

Творчість поетеси має щонайширший спектр: тут і монументальні твори, і мінімалістичні форми, тут трагізм та іскрометна іронія, тут занурення в глибини історії та гостре і парадоксальне бачення сучасності. Принципово перебуваючи за межами будь-яких шкіл, Ліна Костенко зумовила радикальну, філософську, стилістичну та мовну трансформацію української літератури. Також вона переклала багатьох польських, а також чеських, єврейських, грузинських поетів. Твори Ліни Костенко також перекладені різними мовами, а саме: англійською, французькою, німецькою, іспанською, усіма мовами Сходу Європи тощо.

Упродовж тривалого періоду поетеса вивчала зону біля Чорнобиля в складі історико-культурної експедиції. Результат цієї праці – сценарій фільму «Чорнобиль. Тризна».

Ліна Костенко – почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». У 1987 році вона стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.

З альбому (163 слова)

Шевченко в Києві

У Києві Тарас Шевченко жив наїздами не більше двох років. Однак стародавнє місто, омите дніпровими хвилями, багато важить у всіх творчих доробках Кобзаря, а саме: поетичному, прозовому, образотворчому, а також і в особистій долі. На ньому не могла не позначитися сама атмосфера суспільного та культурного життя Києва, його славне минуле. Молодого поета, який приїхав до міста в 1843 році, вабило все: краса древніх храмів, скарби бібліотек, інтенсивність і внутрішня напруга політичного та суспільного життя. Тут, до речі, лунали тоді відголоски декабристського руху. Тарас Шевченко раз у раз звертався думкою до сміливців, трагічна доля яких мала великий вплив на формування його світогляду.

У Києві Тарас Григорович застав чималий гурт освічених молодих людей. Саме тут зріли ідеї, які згодом стали політичною платформою Кирило-Мефодіївського товариства.

Тарас Шевченко щиро любив Київ. Але найріднішим, мабуть, був для нього будинок на Пріорці. Про нього в спогадах він пише так: «Ішов та йшов – бачу: хатинка стоїть, не то панська, не то мужича».

Час не владний над пам’яттю народу: Кобзар довіку залишиться в Києві.

За В. Жмиром (169 слів)