Ринковий (клієнтський) капітал

До ринкового капіталу прийнято відносити: товарні знаки і знаки обслуговування; фірмові найменування; ділову репутацію; наявність своїх людей (іпзісіегз) в організаціях-партнерах або серед клієнтів; наявність постійних покупців; повторні контракти з клієнтами і т.д. Тільки частину з перерахованого можна назвати активами в точному розумінні слова. Наприклад, не можна вважа­ти активами людей, що працюють в інших організаціях, але забез­печують інтереси даної організації. Хоча з погляду забезпечення успіху бізнесу це дуже важливі активи. Поняття "клієнтський капітал" увів у 1993 р. НегЬегС 51. Оп§е, коли працював з Саиасііап Іпїегпаііопаі Вапк ог Соттегсе. Треба визнати, що виділення цієї складової з загальної маси ІВ - видатне досягнення [33].

Вимір ринкового капіталу в яких-небудь кількісних показ­никах, у тому числі його вартісна оцінка окремо від інших скла­дових ІК, швидше за все, не має сенсу, хоча є можливим кількісний вимір окремих частин ринкового капіталу. Багато фірм показують кількість постійних споживачів своєї продукції,

7. Нематеріальні активи підприємства і методи їхньої оцінки

наприклад, кількість зареєстрованих користувачів програмного продукту, передплатників журналу і т.п. У грошовому вира­женні вже давно прийнято оцінювати товарні знаки і знаки об­слуговування, а останнім часом - бренди. Зокрема фірма ІпіегЬгапсі регулярно публікує результати розрахунків вартості провідних брендів. Однак на даний момент серед фахівців не існує єдиної думки про те, яким є співвідношення між поняття­ми "товарний знак" (Ігасіетагк), "бренд" (Ьгапсі), репутація (гер-иїаглоп). Більш того, багато хто з них вважає термін "бренд" жар­гонним. Відповідно немає єдиної думки про те, що саме оцінює фірма ІпіегЬгапсі.

За деякими застереженнями можна припускати, що під оцінкою бренда за методикою ІпїегЬгапсі розуміється оцінка рин­кового капіталу в цілому. У своїх публікаціях ІпїегЬгапсі приво­дить ринкову капіталізацію тих фірм, чиї бренди оцінюються, відокремлюючи частину вартості, що її відносять на НМА (тобто на ІК). У цій частині метод розрахунку дуже нагадує оцінку не­вловимого капіталу, про яку говорилося вище, або оцінку НМА методом "великого казана", де все перемішано. Далі з неї виходить вартість бренда, причому для різних фірм вона складає різний відсоток, але не зрозуміло, як він визначається. Щоб обговорюва­ти результати розрахунків ІпіегЬгапсі предметно, необхідно більше відкритості в ключовому питанні, у тій формулі, за якою вартість бренда відокремлюється від вартості ІК у цілому.

7.1.3. Співвідношення понять "інтелектуальний капітал" і "інтелектуальна власність"

Як уже відзначалося, поняття ІК ширше, ніж ІВ або НМА, хоча тут треба зробити ряд істотних застережень. Усі три поняття розрізняються не тільки за сферами застосування, а й за складом осіб, що використовують ці поняття. Інакше кажучи, вони вхо­дять у професійний жаргон різних професійних груп. Поняття ІК використовується в основному менеджерами, поняття ІВ - юрис­тами, а поняття НМА - професійними оцінювачами і бухгалтера­ми. Зрозуміло, менеджери, бухгалтери і професійні оцінювачі та­кож використовують поняття ІВ, але вони його "огрубляють" і, як правило, надто звужують. Менеджери й оцінювачі розуміють НМА значно ширше, ніж бухгалтери і т.д.

Потенціал підприємства: формування та оцінювання

Інтелектуальний капітал і інтелектуальна власність

Поняття ІК у тому вигляді, як воно сформульовано в Угоді про створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), дуже широке. Воно включає усі права, що відносяться до: літературних, художніх і наукових здобутків, виконавської діяль­ності артистів, звукозапису, радіо- і телепередач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найме­нувань і комерційних позначень, захисту від несумлінної конку­ренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галу­зях. При такому розумінні до ІВ відносяться не тільки майнові права, але також і моральні права, у тому числі право на цілісність здобутку, право на ім'я і т.д. Ці права зовсім не обов'язково прино­сять доход. Тому їх не можна відносити до ІК.

Наступний етап уточнень стосується окремих видів ІВ. Нібільш істотні з них стосуються різного розуміння ноу-хау в концепціях ІВ і ІК, а також співвідношення понять "товарний знак" і "бренд".

Що стосується, наприклад, ноу-хау, то з погляду бізнесу прийнято розрізняти три види ноу-хау [51]: 1) невіддільні від кон­кретної фізичної особи (працівника); 2) невіддільні від фірми; 3) віддільні в загальному випадку від фізичної особи і від фірми.

Правовий захист поширюється тільки на ноу-хау третього типу. Тому тільки такі ноу-хау можна вважати активами фірми в повному розумінні слова. Однак менеджмент у своїх діях повин­ний враховувати існування ноу-хау всіх трьох типів.

Бренд - це комерційний еквівалент репутації. Саме репу­тація, а не товарний знак складає обов'язковий елемент, присутній у всіх варіантах уживання терміна "бренд". Цей термін широко ви­користовується фахівцями з реклами, менеджменту і професійни­ми оцінювачами. При цьому під "брендом" вони можуть розуміти і назву добре відомої фірми, і назву популярного товару, і загаль­новідомий товарний знак. Однак наявність товарного знака не є обов'язковою. Тому зв'язувати бренд із товарним знаком не зовсім правильно. Крім того, на відміну від товарного знака термін "бренд" не має легального визначення. Однак управління ІК має на увазі виявлення й оцінку саме брендів, а не товарних знаків.

7. Нематеріальні активи підприємства і методи їхньої оцінки

Інтелектуальний капітал і невловимі активи

Настільки ж непросте і співвідношення між поняттями ІК і НМА, якщо розуміти НМА в точному бухгалтерському змісті. Під НМА прийнято розуміти будь-які довгострокові активи, не зв'язані безпосередньо з яким-небудь відчутним об'єктом (річчю). Довгий час до НМА відносили будь-які активи, для яких не знай­шлося місця серед інших "нормальних" активів. Тому склад НМА дуже неоднорідний. Найвідоміший з них - §оо<і\уі11 розуміється як різниця між ціною покупки компанії і вартістю її чистих ак­тивів, тобто по суті являє собою бухгалтерську фікцію, не зв'яза­ну з жодним конкретним об'єктом, крім компанії в цілому. Те саме відноситься і до фактора діючого підприємства (§оіп§ соп-сегп), хоча цей актив виникає зовсім іншим способом. Такі акти­ви називаються такими, що не ідентифікуються або активами ти­пу гудвіл. По суті ж це бухгалтерські фікції. Крім того, до НМА відноситься безліч активів, що ідентифікуються (ісіешлгіесі аззеіз), тобто винаходів, що зв'язуються з конкретним нематеріальним об'єктом, товарним знаком і т.д., або з поліпшеннями орендованої нерухомості, договором і т.п. Підставою для обліку будь-якого та­кого активу на балансі зазвичай є наявність витрат на його прид­бання або створення. Інакше кажучи, на балансі відбивають не ак­тиви як такі, а зв'язані з їхнім придбанням бухгалтерські операції.

Права ІВ складає тільки частина НМА, що ідентифікуються. Це найбільш значна частина таких активів, але далеко не усі. При цьо­му значна частина прав ІВ, що належать фірмі, на її балансі не відби­вається, тому що їхнє виникнення не було зв'язано з якими б то не було бухгалтерськими операціями. Найчастіше на балансі не відбива­ють авторські права, тому що вони виникають у силу створення здо­бутку, а відповідні витрати можуть бути визнані витратами.

Таким чином, до складу НМА можуть входити активи, що узагалі не відносяться до ІК (наприклад, поліпшення орендованої нерухомості), а багато компонентів ІК не входять до складу НМА, якщо розуміти НМА в бухгалтерському змісті. Принципово не можуть входити до складу НМА такі компоненти ІК, що не нале­жать фірмі, у тому числі людський капітал і частина ринкового капіталу [52]. Крім того, у складі НМА фірми звичайно не врахо­вуються приналежні їй авторські і суміжні права (соругі§Ьї апсі пеі§ЬЬогіп§ гідгіїз), хоча в принципі вони можуть враховуватися.

Потенціал підприємства: формування та оцінювання

Практика показує, що багато фірм не прагнуть відбити такі активи у своєму балансі, хоча прагнуть продемонструвати їх по­тенційним інвесторам [53]. У результаті виникає величезний роз­рив між балансовою вартістю фірми і її ринковою капіталізацією. У випадку з Місгозоп: цей розрив доходив у 1999 до двох порядків (100 разів). Приблизно те саме спостерігається в багатьох ІпЬегпеі; фірмах. З цього погляду прагнення до більш точного відображен­ня НМА в балансі є спірним.

Зі сказаного не можна зробити висновок, що бухгалтерію треба радикально змінювати. Тут ми маємо справу з фундамен­тальними протиріччями між принципами бухгалтерського обліку і властивостями економіки знань (або алгебраїчними властивос­тями самих знань). Бухгалтерія заснована на принципах звичай­ної арифметики. Якщо десь прибуло, стільки ж повинне убути в іншому місці. Знання підкоряються зовсім іншим алгебраїчним правилам (поп-гіуаігоизпезз), у них відсутнє властивість рідкості [54]. На цю властивість звертали увагу ще відомі Нобелівські лау­реати Л.Канторович, В. Леонтьев і К.Арроу. На жаль, у літературі з ІК це залишилося непоміченим.

Зазначені протиріччя можна згладити, але не можна перебо­роти. Більше того, є підстави вважати, що можливості по згладжу­ванню протиріч майже вичерпані, тобто міжнародні стандарти фінансового обліку в цьому відношенні близькі до досконалості. При цьому бухгалтерська інформація залишається одним з най­важливіших джерел інформації, використовуваних при оцінці бізнесу і прийнятті рішень про інвестування капіталу в ту або іншу фірму. Але вона повинна бути доповнена іншими формами обліку.

Звіти про інтелектуальний капітал (досвід країн Північної Європи)

Звіти про ІК (Іпіеііесїиаі Саріїаі Ассоипіз), які складують і публікують деякі фірми, являють собою доповнення до тра­диційних бухгалтерських звітів. Звіт про ІК розглядається як інструмент для його виміру, управління ним і демонстрації при­вабливості компанії для інвестицій. Існує два види таких звітів. Більш докладний звіт готується для внутрішніх нестатків, насам­перед для менеджменту і для демонстрації персоналу компанії з 150

7. Нематеріальні активи підприємства і методи їхньої оцінки

метою консолідації зусиль колективу. Скорочений звіт, у якому відсутня інформація, що не підлягає поширенню, може бути підготовлений для публікації з метою залучення інвестицій або для роздачі потенційним інвесторам.

Для дослідження доступні в основному опубліковані звіти. Вони засновані на різних моделях представлення інформації і мають різні назви. Наприклад, "ТЬе Ноіізгіс Ассоипїз" (КатЬОІ), "ТЬе ^иа1і^:у Ассоипіз / ТЬе ЕіЬісаі Ассоипіз" (Сопзиіїиз), Шуі§аіог (Зсапсііа), "Нитап гезоигсе ассоипіз" (5САА, АВВ, Теііа). Проте, усі ці звіти можна розглядати як звіти про ІК, усі вони повинні показувати інвесторові, як ком­панія рухається від свого поточного стану, до того, в якому вона може і повинна бути [55].

Розділ "Що є" містить, як правило, візуалізовану інформацію про наявні ресурси компанії. Значна частина цієї інформації має не фінансовий характер. Відомості про людські ресурси, клієнтів, тех­нологію представлені тут у вигляді графіків, діаграм і т.д.

Розділ "Що робиться" містить в основному нефінансову інформацію про зусилля менеджменту по розвитку ІК компанії. Спеціальна увага приділяється розвиткові людського капіталу, роботі з клієнтами, забезпеченню доступу до технологій.

Нарешті, третій розділ "Що виходить" демонструє рух до наміченої мети. У цьому розділі в основному використовуються фінансові показники, щоб показати, як ІК компанії дозволяє одержати доход через появу нових товарів або послуг, необхідних клієнтам.

Звіти про ІК не можна розглядати ізольовано, вони мають сенс тільки в контексті. Контекст - це бачення системи керуван­ня і форми конкуренції. У цей контекст звіти про ІК вносять нову реальність. Вони дають більш адекватне уявлення про нову ре­альність, ніж традиційні НМА. Звіти про ІК дозволяють поясни­ти приголомшуючий (у десятки і навіть сотні разів) розрив між балансовою вартістю і ринковою капіталізацією фірм. Крім того, досить глибокий зміст вкладається у розмежування компонентів ІК, тобто у вичленовування людського капіталу, ринкового капіталу і т.д.

Відповідно до концепції ІК, якщо фірма втрачає один з цих компонентів, то знецінюється весь її ІК і, отже, сама фірма. Тут

Потенціал підприємства: формування та оцінювання

має місце явне порушення принципу, відомого в теорії корпора­тивних фінансів як закон збереження вартостей. Відповідно до цього принципу, вартість цілісної одиниці дорівнює сумі вартос­тей її частин. У випадку з компонентами ІК цей принцип можна використовувати тільки для того, щоб приписати кожній з частин ІК деяку вартість. Однак для прийняття практичних рішень він не тільки нічого не дає, а навіть заплутує. Дана обставина дуже важ­лива. Щоб звернути на нього увагу Едвінссон [55] заявляє навіть, що вартість компонентів ІК треба не складати, а множити! Тоді очевидно, що зведення вартості одного з них до нуля, приводить до нуля вартість усього ІК. Звіт про ІК саме і показує відносно слабкі місця, а також зусилля менеджменту по вирівнюванню становлення і дає надії на те, що в результаті- вартість усього бізнесу різко піде вгору.

Практика показує, що потенційні інвестори охоче знайом­ляться зі звітами про ІК. Для них не так уже й важливо, щоб оцінка ІК мала грошове вираження, але дуже істотною є наочність представлення даних.

Слід зазначити, що реакція інвесторів на звіти про ІК має потребу в більш глибокому дослідженні. У період 1995 - 2000 р. рішення про інвестиції в бізнес, заснований на знаннях, занадто часто приймалися без належного пророблення, у тому числі без якого-небудь бізнес-плану. Це дає підстави говорити про зави­щені очікування інвесторів. Але саме на цей період приходиться основна хвиля ентузіазму у відношенні до звітів про ІК.