За словами Л. Байта, у структурі культури як системи правомірно розрізняти технологічну, соціальну та ідеологічну підсистеми, які охоплюють всі форми і прояви культури

У теоретико-філософському вченні про культуру часто порушується питання співвідношення культури і цивілізації, ініційоване О. Шпенглером. Цивілізація - великий етап в культурній еволюції людства. Відлік цивілізаційного поступу почався 3,5 тис. років до н. е. з появою первинної цивілізації, яка виникла безпосередньо із первинного суспільства. На думку А.-Дж. Тойнбі ("Цивілізація перед випробуванням", 1948), основними ознаками цивілізації є поява монументальної архітектури, виникнення писемності, розбудова міст.

За Шпенглером, кожна культура є своєрідним оригінальним організмом, що має унікальну духовну основу ("душа культури"), певний вік свого існування (1200- 1500 pp.). "Кожна культура перебуває у глибоко символічному зв'язку із матерією і простором, в якому і через який вона прагне реалізуватися" ("Занепад Заходу", 1920). З часом культура застигає, відмирає, її кров згортається, сили її надломлюються - вона стає цивілізацією. Тому, стверджував Шпенглер, "культура" і "цивілізація" - не тотожні поняття. Цивілізація - це "застигла культура", яка втрачає свою динаміку, здатність розвиватися. Культура - протилежна цивілізації, зовнішня щодо людини. Сучасні культурологи переконані, що переродження культури на цивілізацію, її "окостеніння" - одна із закономірностей світового культурного процесу.

Культурфілософія концептуально пов'язує різноманітні взаємозалежні питання: сутність, ознаки і властивості, історичні типи і різновиди, закономірності виникнення та еволюції культури тощо. Філософія культури досліджує закономірності культурного процесу на всіх його головних етапах; функціональне призначення культури, засобами якої відбувається духовно-практичне освоєння світу; понятійний апарат культури. У цьому аспекті визначають універсали культури - найзагальніші, незмінні (інваріантні) поняття, принципи, критерії культури. Завдяки наявності таких універсалій культура на всіх етапах свого історичного розвитку зберігає системність і певну єдність основних структурних елементів. Завдячуючи цьому, не лише зберігаються, але й передаються, успадковуються, транслюються культурні цінності, утворюючи міцну платформу цивілізаційного існування людства. На основі культурних універсалій відбувається відтворення і оновлення найхарактерніших зразків культурної творчості народу. Свідченням цього є процес культурного відродження в сучасній Україні. Культурологи розрізняють такі універсали культури:

а) загально-ціннісні уявлення й узагальнення, які стосуються об'єктів культурфілософського дослідження - світогляд, простір, час, рух, культура, історія, цивілізація тощо. Поняття "культура", "час культури", "простір культури", "рух (розвиток - занепад) культури" - основоположні в культурологічному знанні;

Б) ціннісні уявлення й узагальнення, які стосуються суб'єктів культурної діяльності та їх оцінного ставлення до об'єктів культури - людина, спільнота, етнос, а також краса, добро, надія, творчість тощо.

В основі будь-якої історичної, регіональної, національної культури завжди можна виявити систему взаємопов'язаних універсалій. Філософія культури фіксує своєрідну єдність цих сутнісних засад культурного життя суспільства, враховує їх, з'ясовуючи структуру, функціональні особливості культури. Це положення шпенглерівської концепції культури є предметом полеміки. Одні її учасники передбачають занепад європейської "старої" культури, яка з часом, як і вавилонська культура або культура майя, зникне, їм опонують прихильники ідеї становлення якісно нової загально-цивілізаційної культури інформаційного типу.

У зв'язку з цим актуалізується проблема загальнолюдського (вселюдського) і національного в культурі. Загальнолюдська культура - спільне, притаманне для будь-якого представника людського роду. У сучасному світі це поняття має передусім моральне, ціннісне навантаження, тому невипадково його позначають як "загальнолюдські цінності". Особливе місце у філософії культури посідає проблема культурних цінностей - основи культури, яка визначає особливості її конкретних різновидів, важливою складовою загальної філософської теорії цінностей.

Національна культура - сукупність цінностей, притаманних певній нації, специфічних форм життя конкретного етносу (гірські народи, населення островів, приморських або пустельних територій). Наприклад, національна культура українців є культурою лісостепового східнослов'янського типу, основою якої є ідеї православ'я, а класична архітектура має барокові ознаки. Національна культура здебільшого проявляє себе у формах духовного життя (мова, художня творчість, особливості народних звичаїв тощо). Важливим елементом національної культури є мова.

Національне не є антиподом загальнолюдському. Навпаки, воно уособлює, "персоніфікує" сутність духовного, морального начала, притаманного всьому людству. Етноси, народності, нації утворюють людство лише у співіснуванні і взаємодії. "Загальнолюдське забезпечується тільки тоді, коли спирається на власну національність кожного народу" (Ф. Достоєвський). Національна культура поповнює загальнолюдську тоді, коли розвинуті в ній цінності стають надбаннями всього людства, потрапляють до загальної культурної скарбниці. Зміст світового культурного процесу розкривається тільки через обмін цінностями кожної культури. Враховуючи оригінальність української національної культури, народних традицій, звичаїв, типів господарювання, нормативів поведінки, не можна не зважати на те, що українська культура століттями перебувала під сильним впливом литовської, польської, російської та інших культур.

Найважливішою умовою існування будь-якого етносу як цілісної системи є "інтегральні функції культури". "Позбавте етнос внутрішніх культурних зв'язків, і він неминуче асимілюється" (Ю. Бромлей).

Філософія культури не лише виявляє сутнісні ознаки культури, її закономірності і тенденції, а й з'ясовує, визначає "білі плями" в культурологічному знанні, формулює його проблеми. Проблемною актуальністю позначений її розділ, у якому йдеться про суперечності сучасного культурного процесу, кризові ситуації, що постійно супроводжують поступ культури. Гостро дискусійною є проблема кризи європейсько-американської культури XX-XXI ст., специфіка культурних перетворень в сучасній цивілізації. Для молодої української держави значущим є питання про поєднання національних культурних цінностей, традицій із здобутками світової культури. Важливе значення має і з'ясування відношення світської (секулярної) культури, у т. ч. науки, освіти, і культури різноманітних релігійних конфесій, насамперед православ'я, масової, авангардистської ("популярної") культури з культурою елітарною, класичною. Окремим розділом у філософії культури є питання про перспективи культурного поступу в сучасному інформаційному суспільстві.