Методологічні основи теорії навчання руховим діям в масовій фізичній культурі

Для початку розмови про складний процес освоєння руху зупинимося на елементарних поняттях про "передачу" знань, умінь і навичок (ЗУН). Знання - це "картинка" руху, зафіксована у свідомості людини. Тобто: - "Я побачив, як це робиться". Наступний етап - це уміння. Уміння - це знання про рух у дії. Тобто: "Я спробував і зрозумів, що усе не так просто як здається". І, нарешті, останній етап, навичка. Навичка - це здатність виконати рух технічно правильно. Тобто: "Після ще одного пояснення і показу я спробував, і у мене вийшло". Звичайно, запропонована послідовність освоєння руху є занадто простою і не відбиває усіх особливостей процесу розуміння руху.

Багато вправ, які інструктор або тренер дає своєму підопічному, є абсолютно новими і незвичайними для простої людини рухами.

Ви як фахівець, зацікавлений в прогресі свого підопічного, можете надати йому допомогу в освоєнні вправи наступним:

1. допоможіть підопічному зрозуміліше і наочно представити рух, який ви йому показали;

2. спробуйте виконати вправу в простішій формі (наприклад, з укороченою амплітудою) або додати в програму тренувань вправи на групи м'язів, які не дають правильно виконати вправу (наприклад, недостатня рухливість голеностопа не дозволяє технічно правильно робити присідання);

3. спробуйте надати тому, що займається безпосередню фізичну допомогу і страховку (дотримуючи етичні норми поведінки);

4. можливо, допоможе виконання фіксації (тобто затримки на певний час) частин тіла в складних частинах вправи, для акцентування уваги на незрозумілих деталях техніки виконання;

5. ще одним прийомом що допомагає добитися розуміння, це відшукування аналогій вправі, що вивчається, з попереднього життєвого досвіду (наприклад, коли виконання присіду порівнюють з тим як людина сідає на стілець).

Важливим моментом в процесі навчання є постановка завдань. Так, найбільш загальними завданнями в процесі роботи з тими, що займаються являються:

1. Визначення послідовності навчання: від цілого до деталей або від деталей до цілого.

2. Визначення послідовності навчання у зв'язку із закономірностями поетапного формування дій - від знань і представлень до умінь і навичок.

3. Визначення шляхів реалізації дидактичних принципів і вимог в процесі навчання.

Процес навчання руховим діям має істотні особливості, пов'язані з:

ü специфічними засобами (фізичними вправами, гігієнічними чинниками і природними силами природи);

ü механізмами засвоєння руху (фази формування рухової навички);

ü необхідним рівнем фізичного розвитку рухових якостей;

ü психологічною і функціональною готовністю до навчання, що передбачає обов'язкову функціональну і психічну підготовку рухових дій, що займаються до виконання, пред'являють підвищені вимоги до м'язової, серцево-судинної і дихальної системам. Недотримання цієї вимоги призводить до травм, тому не можна недооцінювати значення розминки;

ü необхідністю строго дозувати і регулювати фізіологічне навантаження в процесі навчання фізичним вправам.

Щоб добитися від того, що займається стабільності у виконанні руху, можливо, застосувати наступні прийоми:

· виконувати освоєну вправу, з метою вдосконалення техніки, після фізичного стомлення або в різних частинах тренування;

· включення умов змагань в тренувальний процес;

· вивчати рух в усі напрями залу;

· виховання вольових якостей у того, що займається (хоч би непрямим способом).

Навчання будь-якій руховій дії прийнято ділити на три етапи: 1 етап - створення попереднього уявлення про вправу; 2 етап - розучування вправи; 3 етап - закріплення і вдосконалення техніки виконання вправи.

Наприклад, навчання рухам програми аквааэробики.

На I етапі навчання (початкове розучування) застосовуються вправи аквааэробики низької інтенсивності і координаційної складності. Ті, що займаються знайомляться з властивостями водного середовища, з основними засобами занять, навчаються навичкам самоконтролю.

На II етапі навчання (поглиблене розучування) використовуються вправи середньої інтенсивності, підвищується координаційна складність рухів, ті, що займаються закріплюють отримані знання, навчаються контролю за своїми рухами в умовах водного середовища. Триває навчання самоконтролю за фізичним і психічним станом до, в час і після занять. Збільшується доля плавальних вправ в занятті.

На III етапі навчання (закріплення і вдосконалення) відбувається збільшення рухової активності за рахунок підвищення моторної щільності заняття і координаційної складності вправ, переважно застосовуються вправи аквааэробики високої інтенсивності. Ті, що займаються здійснюють контроль за станом свого здоров'я, фізичній підготовленості і рівнем фізичного розвитку. Збільшується час плавальних вправ і проплываемая дистанція.

Розглянемо 1 етап - створення уявлення про вправу.

Для створення представлення використовують наступні методичні прийоми:

I. Називати вправу треба грамотно, при організованій увазі з боку того, що займається, інакше можлива втрата інформації при її передачі.

ІІ. Показувати вправу треба технічно правильно. Той, що займається повинен мати запас рухового досвіду, тобто уміти робити простішу вправу з цієї ж групи рухів. Не останню роль в правильності розуміння грає і здатність до концентрації уваги того, що займається.

ІІІ. Пояснення техніки виконання. Що займається треба пояснити послідовність виконуваних рухів, з якого початкового в яке кінцеве положення треба прийти і що для цього треба зробити.

При першому виконанні вправи можуть виникнути трудності. Багато тренерів, інструктора дратуються від нерозуміння, здавалося б "елементарних" рухів своїми підопічними. Але той, що насправді займається віддано дивиться на вас очима, в яких читається: "Усе розумію, але зробити сам не можу"!. З іншого боку вашому підопічному важко орієнтуватися в новому для нього просторі і часі, а так само важко подавити страх виявитися нездібним правильно виконати рух.

Труднощі в освоєнні нової вправи долаються наступними способами:

1. Уточните техніку вправи шляхом додаткового показу і пояснення в складних частинах. Можливо, той з ким ви займаєтеся, не звернув уваги на важливі деталі техніки виконання, коли дивився на ваш перший показ вправи.

2. Ефект може зробити і такий нестандартний прийом як показ вправи партнером по тренуванню і його пояснення техніки виконання. Можливо інструктор занадто "мудрував", вживаючи правильні, але не знайомі для слова, що займається, і його просто не зрозуміли.

3. Для поліпшення орієнтування застосовують зорові орієнтири (наприклад, дивитися при присіданнях вперед-вгору), допомога і страховка, фіксація тіла в складних становищах.

4. Тренер або інструктор може допомогти подавити страх шляхом виконання елементу по частинах, підбором вправ (тобто вправ, які допомагають зрозуміти техніку руху, що вивчається), що підводять.

Метою навчання будь-якому руху є технічно правильне його виконання. Що ж це означає? Коли ми можемо сказати, що рух виконується правильно?

У теорії фізичного виховання під технікою розуміють певний спосіб виконання рухів для досягнення поставленого рухового завдання (тобто цілі), за допомогою розумової програми, сформованої для даного випадку і в цих умовах. Значить, для швидкого освоєння правильної техніки виконання руху, необхідно зробити не лише фізичні, але і розумові дії. З'ясувати, як проходить цей процес і є метою того, хто здійснює процес тренування.