ТЕ­МА 9. РО­БО­ТА ДИ­РИ­ГЕ­Н­ТА НАД ХО­РО­ВИМ ТВО­РОМ

1. Є два ета­пи за­сво­єн­ня хо­ро­вої пар­ти­ту­ри ди­ри­ге­н­том: са­мо­стій­не озна­йо­м­лен­ня ди­ри­ге­н­та з хо­ро­вим тво­ром та ро­зу­чу­ван­ня хо­ро­во­го тво­ру з хо­ром.

Один з най­ва­ж­ли­ві­ших пе­рі­одів ро­бо­ти над пар­ти­ту­рою є пе­р­ший, ще до­ре­пе­ти­цій­ний, так би мо­ви­ти “до­ма­ш­ній” пе­рі­од. Са­ме то­ді в сві­до­мо­с­ті ди­ри­ге­н­та ви­з­рі­ває і фо­р­му­єть­ся за­дум ви­ко­нан­ня му­зи­ч­но­го тво­ру, йо­го тра­к­ту­ван­ня. В про­це­сі ви­вчен­ня пар­ти­ту­ри роз­кри­ва­єть­ся зміст і фо­р­ма тво­ру, а та­кож на­мі­ча­ють­ся тех­ні­ч­ні за­со­би тво­р­чо­го вті­лен­ня цьо­го за­ду­му. Є пря­ма за­ле­ж­ність між пе­р­шим ете­пом ро­бо­ти над пар­ти­ту­рою та кі­н­це­вим ре­зуль­та­том: чим ус­пі­ш­ні­ше за­ве­р­шить­ся під­го­то­в­ча ро­бо­та, чим гли­б­ше роз­бе­реть­ся ди­ри­гент в му­зи­ці і кра­ще за­сво­їть пар­ти­ту­ру, тим змі­с­то­в­ні­ше і про­ду­к­ти­в­ні­ше прой­дуть ре­пе­ти­ції, а ви­ко­нан­ня тво­ру на кон­це­р­ті бу­де пе­ре­ко­н­ли­вим.

На пер­шо­му ета­пі ви­вчен­ня тво­ру ди­ри­гент зна­йо­мить­ся з му­зи­ч­ним те­к­с­том, тоб­то ви­ко­нує пар­ти­ту­ру на фо­р­те­пі­а­но та спі­ває го­ло­си.

При ви­ко­нан­ні хо­ро­во­го тво­ру на фо­р­те­пі­а­но не­об­хід­но зва­жи­ти на на­сту­п­не:

ü ду­же ва­ж­ли­во ре­ль­є­ф­но по­ка­за­ти лі­нію ру­ху ко­ж­но­го го­ло­су в тво­рах будь-­яко­го скла­ду (по­ді­б­но то­му, як ми ви­ко­ну­єм по­лі­фо­ні­ч­ні пє­си на фо­р­те­пі­а­но, тіль­ки збе­рі­га­ю­чи рі­в­но­ва­гу го­ло­сів)

ü гра­ти пар­ти­ту­ру “по-­хо­ро­во­му” - зна­чить, не тіль­ки ви­ко­ну­ва­ти всі за­га­ль­но­му­зи­ч­ні ви­мо­ги (фра­зу­ван­ня, під­кре­с­лен­ня ме­ло­дії, чі­т­ке го­ло­со­ве­ден­ня, ди­на­мі­ч­ні від­ті­н­ки та тем­по­ві змі­ни), але й пе­ре­да­ти на фо­р­те­пі­а­но осо­б­ли­во­с­ті хо­ро­во­го спі­ву:

а/ це­зу­ри, пе­ред­ба­че­ні во­ка­ль­но-­хо­ро­вим ди­хан­ням і фра­зою те­к­с­ту;

б/ де­яку під­кре­с­ле­ність ба­со­во­го го­ло­су, як фу­н­да­ме­н­ту хо­ро­вої зву­ч­но­с­ті.

ü в тих ви­па­д­ках, ко­ли ба­га­то­го­ло­с­на пар­ти­ту­ра ва­ж­ка для ви­ко­нан­ня на фо­р­те­пі­а­но мо­ж­ли­ві спро­щен­ня фа­к­ту­ри:

а/ знят­тя по­дво­є­них го­ло­сів;

б/ ок­та­в­ні пе­ре­не­сен­ня го­ло­сів;

в/ ви­ко­ри­с­тан­ня ар­пе­джіо;

г/ ча­с­т­ко­вий про­пуск по­вто­рю­ва­них зву­ків;

д/ ви­клю­чен­ня ви­три­ма­них зву­ків.

Ва­ж­ли­вим мо­ме­н­том ви­вчен­ня хо­ро­вої пар­ти­ту­ри є спів хо­ро­вих пар­тій, ако­р­до­вих спів­звуч, що да­ють ди­ри­ге­н­ту по­вне знан­ня му­зи­ки та на­ви­ч­ку чи­тан­ня пар­ти­ту­ри очи­ма. Од­но­ча­с­но це до­по­ма­гає ди­ри­ге­н­ту ви­зна­чи­ти всі тру­д­но­щі, з яки­ми зу­стрі­нуть­ся хо­ри­с­ти в про­це­сі ви­вчен­ня тво­ру, тим са­мим на­да­єть­ся мо­ж­ли­вість по­пе­ре­дньо про­ду­ма­ти ме­то­ди­ку про­ве­ден­ня за­нять. Ви­ко­нан­ня ди­ри­ге­н­том хо­ро­вих пар­тій по­ви­нно бу­ти впе­в­не­ним, то­ч­ним за ін­то­на­ці­єю, ри­т­мом, во­ка­ль­но пра­ви­ль­ним. Спів з те­к­с­том не ви­клю­чає соль­фе­джу­ван­ня, що спри­яє від­пра­цю­ван­ню кра­щої орі­є­н­та­ції в пар­ти­ту­рі. Ви­ко­нан­ня хо­ро­вих пар­тій го­ло­сом слід чер­гу­ва­ти зі спі­вом “про се­бе”, що роз­ви­ває вну­т­рі­шній слух. Спів най­більш скла­д­них пар­тій мо­ж­на су­про­во­джу­ва­ти ви­ко­нан­ням на фо­р­те­пі­а­но ін­ших пар­тій. При цьо­му слід не­го­ло­с­но, ні­би під­ст­ро­ю­ва­ти свій го­лос до ін­ших го­ло­сів, що зву­чать на ін­стру­ме­н­ті. Най­більш скла­д­ні ка­де­н­ції, сек­ве­н­ції, га­р­мо­ні­ч­ні по­слі­до­в­но­с­ті, мо­ду­ля­ції слід про­спі­ву­ва­ти по ве­р­ти­ка­лі по­за ри­т­мом. Ако­р­ди спі­ва­ють­ся зни­зу до­ве­р­ху з до­три­ман­ням ре­гі­с­т­рів спі­ва­ць­ких го­ло­сів. Спі­ва­ти по­трі­б­но на ле­га­то, оскі­ль­ки в та­ко­му ви­па­д­ку зву­ки по­ду­м­ки об’­єд­ну­ють­ся спі­ва­ю­чим в акорд. Не­об­хід­но уяви­ти зву­чан­ня всьо­го ако­р­ду, про­ін­то­ну­ва­ти йо­го вну­т­рі­шнім слу­хом. Як­що га­р­мо­ні­ч­на по­слі­до­в­ність уяв­ля­єть­ся не­до­ста­т­ньо чі­т­ко, щоб від­тво­ри­ти її го­ло­сом, слід ба­га­то­ра­зо­во по­вто­ри­ти да­ний від­рі­зок на фо­р­те­пі­а­но, ува­ж­но вслу­хо­ву­ю­чись в спів­звуч­чя. Для кра­що­го за­сво­єн­ня га­р­мо­нії, в ря­ді ви­па­д­ків ко­ри­с­но про­спі­ва­ти ако­р­ди в ті­с­но­му роз­та­шу­ван­ні та в еле­ме­н­та­р­но­му ви­гля­ді.

Да­лі ди­ри­гент де­та­ль­но ана­лі­зує твір, що ви­вча­єть­ся, та ство­рює за­га­ль­ний план ху­до­ж­ньо­го ви­ко­нан­ня: аго­гі­ку, ди­на­мі­ку, му­зи­ч­не фра­зу­ван­ня, во­ка­ль­но-­те­м­б­ро­ву ви­ра­з­ність то­що.

Ана­лі­ти­ч­на ро­бо­та над пар­ти­ту­рою по­ви­нна під­ве­с­ти ана­лі­зу­ю­чо­го до гли­бо­ко­го ро­зу­мін­ня змі­с­ту тво­ру, зна­хо­джен­ня сво­го об­ґру­н­то­ва­но­го ви­ко­нав­сь­ко­го тра­к­ту­ван­ня, ви­ра­з­них та тех­ні­ч­них за­со­бів для йо­го вті­лен­ня. Ана­ліз хо­ро­вої пар­ти­ту­ри по­ви­нен бу­ти тво­р­чим, но­си­ти до­слі­д­ни­ць­кий ха­ра­к­тер. Ке­рі­в­ник хо­ру по­ви­нен до­ско­на­ло зна­ти твір, який під­ля­гає ро­зу­чу­ван­ню, він по­ви­нен за­сво­ї­ти йо­го, як му­зи­кант і як пе­да­гог, об­ґру­н­ту­ва­ти своє тра­к­ту­ван­ня, на­мі­ти­ти ви­ко­нав­сь­кий та ре­пе­ти­цій­ний план, пе­ред­ба­чи­ти тех­ні­ч­ні, во­ка­ль­но-­хо­ро­ві скла­д­но­с­ті, зна­ти шлях до їх по­до­лан­ня.

По­чи­на­ти ро­бо­ту над хо­ро­вою пар­ти­ту­рою по­трі­б­но з ви­зна­чен­ня ідей­но-­ху­до­ж­ньої кон­це­п­ції тво­ру. По­тім ви­зна­чи­ти йо­го фо­р­му, ла­до­то­на­ль­ний план, го­ло­вні та дру­го­ря­д­ні куль­мі­на­ції, осо­б­ли­во­с­ті ме­ло­ди­ч­ної та га­р­мо­ні­ч­ної мо­ви, ме­т­ро-­ри­т­му, ви­зна­чи­ти те­м­пи. Окрім цьо­го не­об­хід­но по­зна­йо­ми­тись із спе­ци­фі­кою тво­р­чо­го сти­лю ком­по­зи­то­ра, а та­кож ав­то­ра лі­те­ра­ту­р­но­го те­к­с­ту тво­ру. Для та­ко­го ви­вчен­ня пар­ти­ту­ри мо­ж­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти рі­з­но­ма­ні­т­ні при­йо­ми: ви­ко­нан­ня пар­ти­ту­ри на фо­р­те­пі­а­но (в ці­ло­му і по ча­с­ти­нах, ма­к­си­ма­ль­но на­бли­жа­ю­чись до ав­то­рсь­ко­го за­ду­му); про­слу­хо­ву­ван­ня тво­ру в за­пи­су; про­спі­ву­ван­ня хо­ро­вих пар­тій то­що. Окрім цьо­го, не­об­хід­но до­слі­ди­ти пар­ти­ту­ру в пла­ні ці­лі­с­но­го му­зи­ч­но-­те­о­ре­ти­ч­но­го ана­лі­зу зва­жа­ю­чи на му­зи­ч­но-­сти­льо­ві осо­б­ли­во­с­ті тво­р­чо­с­ті ком­по­зи­то­ра.

Ана­лі­зу­ва­ти хо­ро­вий твір слід за пе­в­ним пла­ном, що дасть змо­гу до­слі­ди­ти всі еле­ме­н­ти во­ка­ль­но-­хо­ро­вої зву­ч­но­с­ті, за­со­би му­зи­ч­ної ви­ра­з­но­с­ті пар­ти­ту­ри то­що.

План, йо­го роз­ді­ли і під­роз­ді­ли ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ся в мі­ру не­об­хід­но­с­ті в за­ле­ж­но­с­ті від осо­б­ли­во­с­тей тво­ру, що ана­лі­зу­є­ть­ся. Де­які роз­ді­ли мо­жуть бу­ти осо­б­ли­во під­кре­с­ле­ні, ін­ші ж – ско­ро­че­ні.

План ана­лі­зу хо­ро­во­го тво­ру.