Соціологічна теорія Вебера

Головна праця М. Вебера - трактат із загальної соціології, – "Господарство та суспільство". Це робота з загальної соціології, де були викладені проблеми економічної історії, соціології права, політики, релігії. Предмет дослідження - загальна історія. Мета - осмислити різні форми господарства, права, влади, релігії, шляхом включення їх у єдину концептуальну систему. Він ставив перед собою завдання виявити самобутність західної цивілізації шляхом порівняння з іншими цивілізаціями.

Теорія соціальної дії - соціологічна парадигма, що ви­вчає поведінку людей, котрі вкладають у свої дії певний суб'єктивний сенс. Поняття "соціальна дія" є центральним у "розуміючій соціології" М. Вебера. За М. Вебером, дія людини, шо є осмисленою та спрямованою на інших людей, називається соціальною. Завдання соціології- адекватно зро­зуміти та витлумачити суб'єктивну мотивацію, що становить зміст соціальної дії.

Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири:

1) цілераціональна;

2) ціннісно-раціональна;

3) афективна;

4) традиційна.

За Вебером, соціальна дія, як і усяка дія, може бути визначена:

• цілераціонально, тобто через очікування визначеної поведінки предметів зовнішнього світу й інших людей і при використанні цього очікування як "умови" чи як "засобу" для раціонально спрямованих і регульованих цілей (критерієм раціональності є успіх);

• ціннісно-раціонально, тобто через свідому віру в етичну, естетичну, релігійну чи будь-яку інакше осмислену безумовну власну цінність (самоцінність) визначеної поведінки, узятої просто як таку і незалежну від успіху;

• афективно, особливо емоційно — через актуальні афекти і почуття;

• традиційно, тобто через звичку.

Два останніх види дії не є, за Вебером, соціальними діями в прямому розумінні, оскільки тут ми не маємо справу з усвідомленим і покладеним в основу дії змістом.

Тільки ціннісно-раціональні і цілераціональні дії — суть соціальні дії у веберівському значенні цього слова, де головну роль, звичайно, грає цілераціональна дія.

Як необхідну передумову соціології Вебер ставить не "ціле" (суспільство), а окремого раціонально (осмислено) діючого індивіда. Згідно з Вебером, суспільні інститути — право, держава, релігія — повинні вивчатися соціологією в тій формі, у якій вони стають значимими для окремих індивідів, у який останні реально орієнтовані на них у своїх діях. Він заперечував ідею, що суспільство "первинне" від складових його індивідів, і "вимагав" виходити в соціології з дії окремих людей. У цьому зв'язку можна говорити про методологічний індивідуалізм Вебера.