Правове регулювання і процедура визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень

Арбітражне рішення можна визначити як остаточне, обов'язкове для виконання, письмово виражене, мотивоване, підписане одноособовим арбітром або більшістю складу третейського суду ставлення арбітражного суду до суті усіх (процесуальних і матеріальних) питань спору або частини поставлених перед складом арбітражу питань, які суд розглядав на підставі арбітражної угоди та вимог, заявлених сторонами.

Арбітражне законодавство та арбітражна практика передбачає винесення різних видів арбітражних рішень. Так, арбітражний процес завершується винесенням остаточного арбітражного рішення в тому розумінні, що таким рішенням завершується вирішення спору. Поряд з остаточним арбітражним рішенням арбітри нерідко виносять і інші рішення. Попередні рішення найчастіше виносяться з питань компетенції арбітражу, а також з питання визначення застосовуваного права; вони можуть прийматися також при визначенні питання про відповідальність особи щодо питання про суму, яка має бути повернена. Проміжні, або часткові рішення вирішують в більшості випадків лише деякі з поданих вимог, наприклад, такі, що присуджують певну суму або річ, щодо якої, на думку арбітрів, вимоги позивача є безспірними або вирішують питання забезпечувальних заходів. Арбітражне рішення на узгоджених умовах приймається, якщо сторони під час процесу дійшли мирової угоди. Мирова угода, оформлена у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах, отримує можливість визнання і приведення до виконання як арбітражне рішення з усіма наслідками, що випливають. Додаткове рішення виноситься на прохання однієї зі сторін, якщо склад арбітражу не визначив у своєму остаточному рішенні яких-небудь вимог, заявлених під час арбітражного розгляду. Рішенням "ех parte" в зарубіжній теорії і практиці називається рішення, що винесене в разі відсутності однієї зі сторін, наприклад в разі нез'явлення відповідача, яке саме по собі не є самостійним видом арбітражного рішення,

Вимоги до арбітражних рішень, які ставляться національними законодавствами і регламентами арбітражних закладів до арбітражних рішень, перш за все стосуються форми і змісту рішення. Зокрема, Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачає у статті 31 такі вимоги до форми арбітражного рішення: воно має бути винесене у письмовому вигляді; підписане одноособовим арбітром або арбітрами; при колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів третейського суду за умови зазначення причини відсутності інших підписів; має містити дату і місце проведення арбітражу. Що ж до змісту арбітражного рішення, то Закон встановлює, що воно має містити: мотиви, на яких воно грунтується; висновок про задоволення або відхилення позовних вимог; суму арбітражного збору і витрат по справі, їх розподіл між сторонами.

При арбітражному розгляді колегіальним складом арбітрів будь-яке рішення третейського суду, якщо сторони не домовились про інше, має бути винесене більшістю арбітрів. Проте питання процедури можуть вирішуватись арбітром, що є головою третейського складу, якщо його уповноважать на це сторони або всі члени третейського суду.

У світі виділяються декілька моделей судового контролю за арбітражним рішенням в місці його винесення, тобто порядків його оспорювання: перевірка рішення по суті (на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права та встановлення фактів, що мають істотне значення для справи, а також наявності процесуальних порушень), тобто фактично оскарження рішення; перевірка рішення на предмет наявності у складу арбітражу компетенції та істотних процесуальних порушень, допущених при розгляді спору; відсутність якої б то не було судової перевірки. Крім того, існують країни, де діють змішані моделі (Англія і Швейцарія). В Англії суди можуть в апеляційному порядку перевіряти арбітражне рішення з питань права у випадках, якщо сторони своєю угодою (у письмовому вигляді) не виключили таку можливість. У Швейцарії сторони взагалі вправі виключити судову перевірку арбітражного рішення, що проводиться за загальним правилом на предмет наявності істотних процесуальних порушень.

Підставами для скасування арбітражного рішення є, якщо сторона, яка заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що: 1) одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки -за законом України; 2) або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; 3) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою;

4) склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону;

5) об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; 6) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.