Джерела правового регулювання в області деліктної відповідальності в міжнародних договорах і внутрішньому законодавстві

Основною колізійною прив'язкою в договорах про правову допомогу за участю України є закон місця заподіяння шкоди.

У всіх договорах передбачається прив'язка до закону громадянства, якщо потерпілий та делінквент є громадянами однієї договірної держави. Ця прив'язка є зручною, оскільки полегшується збирання доказів, ведення переписки, обчислення судових витрат, процесуальних строків тощо.

У договорах зазначається, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом, компетентними визнаються суди держави—учасниці угоди, на території якої було заподіяно шкоду чи мали місце інші обставини, які стали підставою для вимоги про відшкодування збитків. Компетентним визнається також суд договірної держави: 1) на території якої проживає відповідач; 2) на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться майно відповідача; 3) законодавство якої підлягає застосуванню.

Крім двосторонніх угод про правову допомогу та Мінської конвенції стосовно вибору законодавства для регулювання цивільної відповідальності, що настає з делікту, застосовуються багатосторонні міжнародні угоди, які переважно регулюють спеціальні випадки деліктної відповідальності. У них уніфікацією можуть охоплюватися тільки підстави та умови відшкодування шкоди. Такими є, приміром, Конвенція №115 МОП про захист трудящих від іонізуючої радіації, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 29 травня 1968 p., Конвенція про запобігання забрудненню моря скиданням відходів та інших матеріалів 1972 p., ратифікована Україною 24 грудня 1975 р.2, Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі запобігання промисловим аваріям, катастрофам, стихійним лихам та ліквідації їх наслідків 1996 р. Норми про зазначену відповідальність повинні міститися у національному законодавстві."

Для України обов'язковими є норми Римської конвенції про шкоду, заподіяну іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні від 7 жовтня 1952 р. Особливим положенням цієї Конвенції є встановлення відповідальності навіть за наявності непереборної сили.

Межі відповідальності визначаються встановленням максимальної суми відшкодування, сплачуваної делінквентом одній потерпілій особі, чи виплат із настанням одного нещасного випадку максимальній кількості осіб, незалежно від кількості потерпілих.

Україна є учасницею Міжнародної конвенції щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою 1969 p., підготовленою на Міжнародній конференції, скликаній за ініціативою Міжнародної морської організації у Брюсселі.