Інкасові розрахунки по зовнішньоторговельних операціях

Інкасовою операцією називають форму розрахунків за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передаванні останньому відповідних товарних документів. Розрахунки при інкасо здійснюються згідно з “Уніфікованими правилами з інкасо” прийнятими Міжнародною торговою палатою і мають такий порядок:

1) після відвантаження товару, експортер (довіритель) оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи останньому проведення інкасової операції;

2) банк експортера (банк-ремітент) пересилає документи в банк імпортера (інкасуючий банк);

3) інкасуючий банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від нього суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);

4) інкасуючий банк зараховує на кореспондентський рахунок банка-ремітента суму платежу і повідомляє його про це;

5) банк-ремітент розраховується з експортером.

Розрізняють декілька видів інкасо. Основні з них:

1) Просте (чисте) інкасо – це інкасо простих і переказних векселів, чеків, інших платіжних документів. Іншими словами – це стягування платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами.

2) Документарне (комерційне) інкасо – це доручення експортера банку отримати від імпортера платіж супроти товарних документів з наступним перерахуванням сум платежу експортеру. Тобто, це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами або тільки комерційних документів (вантажних і страхових документів, рахунків, різноманітних сертифікатів).

3) Інкасо з негайною оплатою – тобто такий вид інкасо, при якому банк-ремітент, одержуючи від експортера платіжну вимогу та документи про відвантаження, без попередньої згоди імпортера, негайно виплачує необхідну суму експортерові, а товарні документи направляє банку імпортера, котрий їх негайно передає імпортеру і переказує кошти на кореспондентський рахунок банку-ремітенту, у випадку відсутності на рахунку імпортера необхідних коштів, інкасуючий банк надає йому позику.

Після відправлення товару експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти на умовах, що вказані в інкасовому дорученні, яке містить повні й точні інструкції.

Таким чином, інкасова форма розрахунків пов’язана з кредитними відносинами. Інкасо виступає основною формою розрахунків за контрактами на умовах комерційного кредиту. При цьому експортер виставляє тратту на інкасо для акцепту платником, як правило, проти вручення йому комерційних документів (документарне інкасо). При настанні строку платежу акцептовані векселі відправляються для оплати на інкасо (чисте інкасо).

4.Векселя в зовнішній торгівлі..

Одним з найважливіших інструментів розрахунку і кредитування в міжнародній практиці є вексель. З його допомогою оформляються кредитнівідносини між експортером, імпортером і обслуговуючими їх банками. Спочатку вексель представляв собою зобов’язання векселедавця повернути зазначену у векселі суму в установлений термін векселедержателю. Характерною особливістю векселя є його абстрактний і безумовний характер.

Зобов’язання, зафіксоване у векселі, формально не пов’язане з вмістом торгового контракту або іншими обставинами, що породили це зобов’язання. Іншими словами, вексель являє собою безумовне самостійне зобов’язання, не пов’язане ні з якими додатковими умовами і зустрічними вимогами. Для юридичної сили векселя головне значення має не зміст та виконання контракту, його породив, а форма самого векселя.

У 1930 р. в Женеві була укладена «Міжнародна конвенція про переказні і прості векселі». СРСР приєднався до неї в 1937 р. Проте всередині країни в цей час комерційний кредит вже був заборонений, і тому векселі використовувалися тільки в зовнішній торгівлі. У 1991 р. на території СРСР, а потім Росії було відновлено вексельний обіг. Міжнародна конвенція пред’являє до векселів дуже жорсткі формальні вимоги, недотримання будь-якого з яких є приводом для визнання векселя недійсним.

Вексель являє собою письмовий документ, що існує в єдиному екземплярі. Копії, факси і т.п. законної сили не мають. Всі операції з векселем проводяться тільки в письмовій формі шляхом внесення до вексель відповідних записів.

Простий вексель виписується і підписується боржником і являє собою безумовне зобов’язання сплатити в зазначений термін позначену суму певній особі або його «наказу». Наказом іменується будь третя особа, якій можуть бути передані в установленому порядку всі права по цьому паперу і яке може отримати належну за векселем суму.

Переказний вексель представляє з себе безумовне розпорядження 1-го особи (трасанта), яке адресоване іншій особі (трасату) виплатити в призначений термін третій особі (ремітенту) встановлену суму.

У більшості випадків вексель повинен бути пред’явлений до оплати точно в день платежу. Якщо день платежу припадає на вихідний або свято, то днем платежу вважається найближчий робочий день.

Відповідальність за векселем можуть нести всі, хто робив на ньому будь-які написи і тим більше ставив підпис. Головним боржником за простим векселем є векселедавець, за переказним — акцептант. Але вексель може містити передавальні запису, гарантії (вексельна гарантія (порука, або аваль) — зобов’язання, в силу якого особа, її дало (аваліст) бере на себе відповідальність за платіж за векселем) і т.д. Усі, хто їх робив, розглядаються як умовні боржники. У разі неплатежу з боку головного боржника, вони послідовно (в порядку регресу) несуть солідарну відповідальність. Для надання претензій з погашення векселя факт неплатежу має бути зафіксований нотаріально. Якщо боржник оголошує себе банкрутом, то його активи, що мобілізуються в ході комісії, йдуть в першу чергу на погашення заборгованості за векселями.

Слід пам’ятати, що хоча загальні норми вексельного права регулюються «Міжнародною конвенцією про переказні і прості векселі», національні законодавства більшості країн мають певну специфіку в частині вексельного обігу. Проте, специфічні особливості векселя як засобу платежу перетворили його в дуже зручний і надійний інструмент кредитування зовнішньоекономічної діяльності.