Поступовість інтеграції, обмеження державного суверенітету, створення наднаціональних органів)

План Монне-Шумана не обмежувався, однак, поточними ініціативами. У ньому була закладена програма наступного розвитку, поглиблення інтеграції в Європі, що визначає подальший розвиток Європейських співтовариств і Союзу. Ця програма відома зараз за назвою " комунітарний метод " - на відміну від "міжурядового методу", прийнятого в міжнародних (міжурядових) організаціях і заснованого на традиційних формах дипломатії й співробітництва держав-учасників без якого б те не було обмеження їхньої самостійності, суверенітету.

"Комунітарний метод", розроблений Ж. Монне, містить у собі чотири основних положення.

Федеративна мета. "Шляхом об'єднання основних виробництв і створення нового Верховного органа. справжня пропозиція [план Шумана] забезпечить створення первинних реальних підвалин Європейської федерації, необхідної для збереження миру".

Поступовість інтеграції. Федерація як кінцева мета інтеграційного процесу не означає негайної організації Сполучених Штатів Європи (чого бажали деякі радикальні прихильники федералістських поглядів). Мова йде про поступовий рух у заданому напрямку - федералізації, що триває й донині. З урахуванням різноманіття й суперечливості Європи, як відзначалося в плані Шумана, необхідно в першу чергу забезпечити "злиття невід'ємних інтересів", насамперед на основі економічного об'єднання. Звідси випливає третя посилка "комунітарного методу".

Обмеження державного суверенітету й будівництво федеративної Європи - тривалий, поетапний процес. Його першим конкретним кроком став Паризький договір 1951 р. Реалізація першого пункту "порядку денного", що втримується в плані Шумана, зайняла біля двох років. Незабаром після оголошення знаменитої декларації від 9 травня 1950 р. почалася міжурядова конференція по виробленню тексту угоди, а 18 квітня 1951 р. по її підсумках у Парижі був підписаний Договір про установу Європейського об'єднання вугілля й сталі (неофіційну назву - Паризький договір). Документ набув чинності після ратифікації всіма учасниками 23 липня 1952 р.

Створення наднаціональних органів – остання складова частина комунітарного методу. Ж.Моне був активним прихильником функціональних методів створення Європейської федерації. Прихильник федералістських проектів побудови єдиної демократичної Європи Жан Монне пропонував вирішувати проблеми системно. Європейське об’єднання вугілля і сталі мало стати випробувальною площадкою для відпрацювання механізмів наднаціонального управління.

Інший економічний інтеграційний проект розвився більш успішно. У 1951 р. Жан Моне нарешті став першим секретарем Європейського об’єднання вугілля і сталі, яке утворили Франція, ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія. Тобто він очолив виконавчий, колегіальний, незалежний від урядів наднаціональний орган, який мав можливість прийняття рішень, обов’язкових до виконання.

12. Паризький договір 1951 р. та створення Європейського об’єднання вугілля та сталі.

18 квітня 1951 р. в Парижі після довгих дискусій Франція, Німеччина, Італія й країни Бенілюксу підписали договір, який на 50 років засновував Єв­ропейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС).

Згідно 1-й статті До­говору ЄСВС засновувалося на трьох основних принципах: спільного ринку, спільних цілей і спільних інститутів. Договір установлював спільний ринок вугілля, залізної руди, залізного брухту і сталі, заснований на принципах вільної торгівлі й регульованої конкуренції. Він переслідував мету коорди­нації й модернізації виробництва з метою його зростання, а також зниження цін шляхом відміни торгівельних мит і кількісних обмежень на рух товарів. Договір був спрямований на забезпечення рівноправного доступу для корис­тувачів до джерел виробництва і забороняв нечесні методи ведення конку­рентної боротьби, зокрема, дискримінацію за національною ознакою. Також передбачався вільний рух капіталу і робочої сили. Для досягнення цієї мети в рамках Договору були розроблені правила інвестування, фінансової допо­моги й ціноутворення.

Договір про ЄСВС засновував інституції, які стали передвісниками від­повідних структур Європейського співтовариства: Вище правління,Рада міністрів, Ассамблея, Суд.

Договір передбачав підготовчий і перехідний періоди для адаптації національних індустрій, по завершенню яких вводився спіль­ний зовнішній тариф стосовно третіх країн.

Паризький договір набув чиннос­ті 25 літня 1952 р. після його ратифікації національними парламентами. Міжнародне управління Руром було ліквідоване в грудні 1951 р.

13- 14. Римські договори 1957 р. та створення Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії.

Римські договори — два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 року: Договір про заснування Європейського економічного співтовариства і Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці — Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейського економічного співтовариства на Європейський Союз, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про заснування Європейського співтовариства», і коли говорять «Римський договір», в однині, найчастіше розуміють саме його.

Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року(після завершення ратифікації державами-членами).

Було також підписано Конвенцію про спільні, для трьох Співтовариств, інституції, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне Співтовариство мало власні інституції: 1)Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі (ЄСВС) - Висока Влада, Спеціальна Рада міністрів; 2) Європейська економічна Спільнота (ЄЕС) – Комісія (9 чл., поточне управління)), Рада міністрів; 3) Європейська спільнота з атомної енергії (Євроатом) – Комісія (5 чл), Рада міністрів.

Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар’єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті - створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили).

Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях.

Європейські Співтовариства (ЄЕС) – “Спільний ринок” – було засновано з перспективною програмою економічної і політичної інтеґрації. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено створення Сполучених Штатів Західної Європи. Згідно з положеннями Договору, завданням ЄЕС була діяльність для гармонізації економічного розвитку, сталого та рівномірного економічного росту, а також прагнення до тіснішої співпраці між країнами-членами Співтовариства. Крім того, у Договорі згадувалося про поступову ліквідацію митних платежів при товарообміні між країнами-членами ЄЕС, встановлення спільних митних тарифів і впровадження спільної торговельної політики із третіми країнами, запровадження спільної сільськогосподарської політики, стандартизації національних законодавств країн-членів до тієї міри, яка буде необхідна для функціонування спільного ринку. ЄЕС, як і ЄСВС,

було відкритим для нових членів.

Європейське співтовариство з питань атомної енергії було створене для того, щоб контролювати мирне використання ядерної енергії. Завдання Співтовариства полягало у встановленні норм безпеки для санітарної охорони працівників та населення і в контролі над використанням радіоактивних матеріалів. Це Співтовариство не мало значного впливу на процес європейської інтеґрації.

Розвиток співробітництва у межах ЄОВС та Євратому підштовхнув країни до зняття цілої низки бар’єрів, що перешкоджали розширенню торгівлі між ними, а також проведенню політики гармонізації реґулювання зовнішньоторговельної діяльності.

15. Договір про злиття 1965 р. та завершення процесу створення єдиних керівних органів Європейських Співтовариств.

8 квітня 1965 – підписано Угоду про злиття виконавчих органів трьох Спільнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом “отримали” спільні Раду і Комісію. Договір про установу єдиної Комісії і єдиної Ради Європейських співтовариств, більше відомий за назвою (неофіційною) "Договір про злиття". Зміст цього документа зрозумілий вже з його заголовка: замість двох Комісій (ЄЕС і Євратому) і Верховного органа ЄОВС створена Комісія Європейських співтовариств, точно таким же способом була заснована єдина Рада. Після "Договору про злиття" три Співтовариства де-факто являють собою єдину організацію, керовану загальними інститутами, а виходить, тими самими людьми. Залежно від предмета й категорії питання Рада, Комісія, Асамблея й Суд керуються нормами Договору про ЄОВС (якщо предмет - сфера вугілля й сталі), Договору про Євратом (для рішень із питань атомної енергетики) або, найчастіше, Договору про ЄЕС (для всіх інших питань).

Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС набув чинності 1 липня 1967 року. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. Ці органи сформували спільну інституційну структуру Спільнот. У грудні 1974 року до цих органів додався новий – Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств.

Таким чином, у 1967 р. внаслідок злиття органів управління ЄОВС, ЄЕС і Євратому утворилась триєдина інтеґраційна організація з офіційною назвою Європейські Співтовариства, або Європейське Співтовариство.

16. Єдиний європейських акт 1986 р. та реформа правових основ Співтовариств.

Єдиний європейський акт (ЄЄА) - це перша велика реформа правових підвалин Співтовариств (головним чином, ЄЕС). Найбільше число його норм містять виправлення в установчі договори Європейських співтовариств (розділ ІІ "Положення, що змінюють договори про установу Європейських співтовариств"):

· по-перше, ЄЄА закріпив остаточну дату (31 грудня 1992 р.) побудови єдиного для всіх країн ЄЕС внутрішнього ринку, тобто "простору без внутрішніх границь, у якому відповідно до положень даного Договору забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів" (ст. 8а Договору про ЄЕС у редакції ЄЄА);

· по-друге, ЄЄА розширив предметну компетенцію ЄЕС. Відтепер до відання Співтовариства в особі його інститутів були віднесені нові сфери загальної політики: регіональна, науково-технічна, екологічна;

· по-третє, істотній реформі була піддана система інститутів Європейських співтовариств. Вона сприяла, з одного боку, зміцненню демократичних початків у процесі прийняття рішень, з іншого боку - посиленню наднаціональних рис, подальшої федералізації Співтовариств.

Зокрема, Асамблея, яка була раніше перейменована ЄЄА в Європейський парламент, одержала нові повноваження в законодавчому процесі (процедура співробітництва, у якій Рада може перебороти вето Європарламенту на законопроект тільки одноголосно). Парламент придбав також право вирішального голосу при рішенні питань про вступ нових держав-членів у Співтовариства, а нині в Союз.

Отже, створення єдиного економічного простору сприяло поширенню співробітництва на такі галузі, як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та технології, рибальство, виробництво сталі та транспорт. Одночасно ЄЄА посилив роль Парламенту та розширив поле діяльності ЄЕС до соціальної політики, охорони навколишнього середовища та наукових досліджень.

17. Маастрихтський договір 1992 р. та створення Європейського Союзу.

7 лютого 1992 р. у Маастрихті було підписано Договір про створення Європейського Союзу, який, за місцем його прийняття, одержав назву “Маастрихтський договір”. Цей Договір офіційно об’єднав усі Європейські Співтовариства, виділяв серед інших дві найважливіші сфери співробітництва – у сфері вироблення і проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки та у сфері юстиції і внутрішніх справ. Оскільки Договір про Європейський Союз спричинив нові серйозні обмеження державного суверенітету країн-учасниць, що зажадало в багатьох з них провести конституційні реформи й референдуми, ратифікація цього документа зайняла досить тривалий період часу. Даний процес тривав понад півтора року, і 1 листопада 1993 р. Договір про Європейський Союз набув чинності.

У цьому документі відзначено: “Європейський Союз будується на основі Європейських Співтовариств, доповнюючись політикою та формою співпраці встановленими у цьому Договорі. Європейський Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, а також верховенства права; ці принципи є спільні для усіх країн-членів”. Під час підписання Договору було визначено, що в 1996 р. відбудеться чергова міжнародна конференція, на якій обговорюватиметься реалізація Договору та буде ухвалено рішення щодо переходу до наступної фази інтеґрації.

Зміни головним чином стосувалися ЄЕС, що Маастрихтським договором перейменовано в Європейське співтовариство (ЄС). Європейське співтовариство, що більше не є економічним (вірніше не тільки економічним), було вповноважено за допомогою доповнень у Римський договір 1957 р. (Договір про ЄЕС, нині Договір про ЄС) здійснювати діяльність у таких сферах, як культура, освіта, молодіжна політика, "транс'європейські мережі", охорона здоров'я, захист прав споживачів і ін.

Маастрихтський договір уперше на рівні установчих документів визнав обов'язок Союзу в цілому дотримувати основних прав людини й громадянина, насамперед ті, які закріплені в Конвенції про захист прав людини й основних воль 1950 р. Одночасно із введенням інституту громадянства Союзу в "конституції" ЄС був закріплений перелік основних прав громадянина: свобода пересування, виборчі права, право петицій і ін.

Основні зміни:

1. Насамперед була створена нова інтеграційна організація - Європейський Союз - діяльність, що охоплює всі основні сфери громадського життя. До них відносяться не тільки економічна інтеграція (уже проведена з 1950- х рр. у рамках Співтовариств) і загальна зовнішня політика й політика безпеки Союзу, але також здійснення правоохоронної функції за допомогою координації відповідних дій держав-членів - співробітництво в області правосуддя й внутрішніх справ. Одночасно керівні органи (інститути) Європейських співтовариств були перетворені в інститути Союзу в цілому, яких стало п'ять (до вже існуючих чотирьох інститутів - Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств - Договір про Європейський Союз додав Рахункову палату).

2. Громадяни держав-членів відтепер поряд з національним громадянством одержали також громадянство Європейського Союзу. З іншого боку, організація Європейського Союзу не привела до ліквідації Європейських співтовариств. Вони продовжують функціонувати й понині, виступаючи в якості одного з підрозділів (першої "опори") нової організації.

3. Договір про Європейський Союз не тільки з'єднав і синтезував у рамках єдиної організаційної "структури" різні сфери інтеграційного процесу. Ціль цього документа - позначити "новий етап у створенні як можна більше тісного союзу народів Європи" - обумовила нові обмеження державного суверенітету й розширення предметів ведення вже існуючих Європейських співтовариств.

Підписання й набрання чинності Договором про Європейський Союз 1992 р. не тільки не сповільнило, а, навпроти, прискорило процес реформування правових основ цієї інтеграційної організації, збільшило його масштаби й частоту.

Структура та правова природа Європейського Союзу згідно з Маастрихтським договором.

Згідно з Маастрихтським Договором, ЄС базується на трьох стовпах:

· Повноваження першого стовпа дуже широкі, а саме:

спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг, митний союз, спільна торговельна політика, спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства, спільна транспортна та енергетична політика, Європейський Соціальний Фонд, спільна політика з питань охорони навколишнього середовища, захист конкуренції, підтримка наукового та технологічного розвитку, охорона здоров'я та споживачів, цивільна оборона, туризм та спорт.

· Другий стовп - це Спільна Зовнішня Політика та Політика Безпеки (СЗППБ). ЇЇ завданням є зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗППБ:

охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з принципами Хартії Об'єднаних Народів, зміцнення безпеки ЄС та його членів, збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки, підтримка міжнародної співпраці, розвиток та зміцнення демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини та основних свобод.

· Третій стовп - співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ. Визначаючи обов'язки країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов'язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов'язується:

забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції, запобігати расизму і ксенофобії, а також боротися з цими явищами, запобігати організованій злочинності та боротися з ними, боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю, корупцією та зловживаннями.

З метою боротьби з цими явищами створено європейську поліцію - Європол, а також висловлена мета в майбутньому уніфікувати покарання за такі дії у всіх країнах-членах.

18. Амстердамський договір 1997 р.: причини підписання, порядок підготовки та вступ в силу.

Амстердамський договір - є результатом міжурядової конференції, яка розпочала свою роботу на засіданні Європейської Ради в Турині 29 березня 1996 р. Договір ухвалено на засіданні Європейської Ради в Амстердамі 16-17 червня 1997 р.; 2 жовтня 1997 р. його підписали міністри закордонних справ п'ятнадцяти держав-членів.

Набрав чинності 1 травня 1999 р. після ратифікації в усіх державах-членах згідно з національними конституційними вимогами.

Вніс істотні зміни в договір про ЄС, котрий був підписаний в Маастріхті у 1992 році. Чітко прописані умови вступу до Європейського союзу, включені шенгенські угоди.

Основні зміни й доповнення:

- був продовжений процес розширення компетенції Європейського співтовариства й Союзу в цілому. До ведення ЄС тепер стали відноситися візова, імміграційна політика, питання притулку, політика зайнятості й ін. Європейський Союз був наділений повноваженнями видавати нормативні акти з питань карного права й процесу.

- була продовжена інституційна реформа: розширення повноважень Європарламенту й поступова ліквідація права вето представників держав- членів при голосуванні питань у Раді Європейського Союзу.

- уперше на рівні Союзу закріпив загальні принципи конституційного ладу і встановив санкції до держав-членам за їхнє порушення.

- за допомогою спеціального протоколу, прикладеного до Договору про ЄС і Договір про Європейський Союз, у право Європейського Союзу були включені Шенгенські угоди, прийняті на їхній основі нормативні акти й інші джерела. Шенгенське право відтепер перетворилося в один зі складених компонентів у системі права Європейського Союзу.

- спрощення установчих документів -усунення з тексту Договору про Європейське співтовариство застарілих положень.

- змінена нумерація статей Договору про Європейський Союз і Договору про Європейське співтовариство. літерні позначення були замінені на цифрові.

19. Конференція щодо інституційної реформи та прийняття Ніццького договору 2001 року.

Саміт в Ніцці, що пройшов 7-9 грудня 2000 р. і був покликаний вирішити найбільш важливі питання інституціонального реформування ЄС, які проголошувалися Комісією та більшістю членів ЄС не тільки необхідною умовою майбутнього розширення, але й взагалі подальшого розвитку європейської інтеграції. Досягнутий в Ніцці компроміс, хоча й мав принципово важливе значення, все ж не знімав цілого ряду протиріч і носив більше половинчастий характер.

Не дивлячись на невирішеність ряду важливих інституціональних питань, саміту в Ніцці все ж вдалося зробити крок до розв'язання проблеми розширення, що дало можливість представникам Комісії все частіше говорити про перспективу завершення переговорів з деякими кандидатами вже до кінця 2002р.Європейський Союз перетворюється на дедалі складніший комплекс, єдність якого потребує проведення важливих перетворень.

Саміт завершився підписанням у ніч з 10 на 11 грудня нового Договору. Положення Ніццького Договору були офіційно визнані такими, яких цілком достатньо для потреб розширення ЄС. Після підписання він підлягав ратифікації як в національних парламентах, так і в Європейському Парламенті.

Ніццький Договір став логічним продовженням попередніх Договорів. Його положення зосереджувались на трьох основних проблемах:

- внутрішніх реформах ЄС (зміни в основних принципах і процедурах прийняття рішення кваліфікаційною більшістю з можливістю блокування їх меншістю, обмеження застосування права вето);

- прийняття в ЄС країн Центральної та Західної Європи з наданням їм місць та голосів у інститутах ЄС, перерозподіл місць між «старими» членами ЄС;

- формування спільної зовнішньої і оборонної політики Союзу.

Компетенція ЄС поширювалась на наступні політичні напрямки: економіка, торгівля, сільське господарство, міграційна політика, валютна політика, зайнятість, охорона здоров’я, захист прав споживачів тощо.

20. Зміст та структура проекту Договору про запровадження Конституції для Європи та проблеми його ратифікації державами-членами ЄС.

На Лаекенському саміті (Брюсель)) в грудні 2001 року глави держав та урядів ухвалили рішення про створення Конвенту за майбутнє Європи. Згідно з Лаекенською декларацією він мав розглянути чотири ключові питання щодо майбутнього Союзу:

розподіл повноважень, спрощення договорів, роль національних парламентів та статус Хартії основних прав.

У 2004 році на Міжнародній Конференції в Брюсселі було здійснено спробу підписати Договір про Конституцію для Європи.

Після того як на цій конференції ЄС було відкинуто проект Договору, керівні офіційні особи в ЄС висловили бажання поновити переговори стосовно Конституції Союзу.

Серед більшості питань, які обговорювались в Брюсселі навколо питання Конституції були питання інститутів ЄС, представництво нових держав-членів, питання, які стосувались економічного розвитку Союзу і держав-членів. В проекті Договору велика увага приділяється політиці та економіці.

Економічні питання стосуються двох головних пунктів: виключна компетенція ЄС, окремі повноваження та підтримка, координація і додаткова діяльність. Крім того, вирішуються питання економічного розвитку держав-членів ЄС.

У Конституції були закріплені економічні принципи координації та економічної політики, і політики зайнятості держав-членів.

Частина 3 проекту «Політика і функціонування Союзу» вказувала на поділ політики на внутрішню та зовнішню діяльність ЄС. Розробники Договору сконцентрували свою увагу на внутрішньому ринку, економічній та валютній політиці.

Конституція в якості цілей ЄС визначає:

• сприяння миру, своїм цінностям і добробуту своїх народів;

• надання своїм громадянам простору свободи, безпеки і правосуддя без внутрішніх кордонів, внутрішній ринок з вільною та чесною конкуренцією;

• забезпечення стабільного розвитку Європи на основі збалансованого економічного зростання і стабільності цін, наявність конкурентної соціальної ринкової економіки, яка прагне до забезпечення повної зайнятості та соціального прогресу, а також високий рівень охорони і підвищення якості навколишнього середовища;

• сприяння науково-технічному прогресу;

• боротьбу із соціальною ізоляцією та з дискримінацією, сприяння соціальній справедливості і соціальному захисту, рівності чоловіків і жінок, солідарності поколінь і охороні прав дитини;

Конституції Європейський Союз за своєю юридичною природою постає міждержавним, тобто міжнародним високо-інтегрованим конфедеративним об’єднанням – Союзом Держав без утворення сам по собі окремої союзної держави. Колишнє “комунітарне право ” в контексті Конституції нової Конституції має сприйматись як право Союзу – особливе міжнародне право цієї конфедерації, яке не охоплює право Держав-членів і не належить до нього і яке для Держав-членів слугує регулятором їхніх взаємин у сферах, визначених Конституцією.

Не менш важливою темою є упорядкування в розмежуванні повноважень між державами-членами, вирішуючи це питання, Конституція, по-перше, визначає характер відносин між Союзом і Державами-членами; по-друге, розмежовує компетенцію між ними; по-третє, уточнює або по-новому регулює повноваження у відносинах між інститутами Союзу – “європейськими інститутами ”.

Не менш важливого значення надають європейські політики й законодавці такому конституційно-правовому інституту, як повноваження чи компетенції, за допомогою яких після консенсусного розподілу за відповідною процедурою визначаються й закріплюються на національному та на наднаціональному рівнях сфери застосування тих чи інших прав і обов’язків держав - членів та Союзу, їх інституцій, правові механізми реалізації стосовно конкретних політик тощо. Численні компетенції (повноваження) Європейського Союзу щодо найрізноманітніших питань економічної, соціальної та інших сфер, внутрішньої та зовнішньої безпеки складають як у попередніх засновницьких договорах, так і в Договорі про запровадження Конституції для Європи.

21. Юридична природа та правосуб’єктність ЄС згідно з Лісабонським договором.

Лісабонський договір чітко закріпив існування правосуб’єктності ЄС – ст. 47 ДЄС, Декларація 24 щодо правосуб’єктності Європейського Союзу. Ця норма тлумачиться як така, що надає ЄС міжнародну правосуб’єктність, тт. здатність мати права та обов’язки згідно з міжнародним правом (право укладати міжнародні договори від власного імені). Тому ЄС є суб’єктом міжнародного права, а саме міждержавною міжнародною організацією. Правосуб’єктність ЄС має похідний характер, а тому її зміст і обсяг визначені домовленістю держав-членів й обмежені виконанням покладених на ЄС завдань.
ЄС активно користується наданою йому міжнародною правоздатністю. Воно є учасником величезної кількості міжнародних договорів, активно співпрацює з різними міжнародними організаціями, здійснює право посольства.
Дпро функціонування Єс також визначає, що Співтовариство є суб’єктом національних правопорядків держав-членів. Згідно зі ст. 235 Д про функціонування ЄС
«У кожній державі-члені Союз має найширшу право- та дієздатність, надану юридичним особам згідно з законодавством держав-членів. Союз, зокрема, може набувати у власність рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, а також може бути стороною в судовому провадженні. З цією метою Союз представляє Комісія».
ст. 343 Д про функціонування ЄС «Союз на території держав-членів користується такими привілеями й імунітетами, які необхідні для виконання ним своїх завдань». Ці привілеї та імунітети поширюються на майно ЄС, членів і службовців їхніх інституцій. Їх обсяг та умови надання встановлені у Протоколі про привілеї та імунітети ЄС від 8 квітня 1965 р., що є невід’ємною частиною Д про функціонування ЄС.
ЄС активно реалізує надану йому міжнародну договірну правоздатність. Воно є учасником величезної кількості двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів як з третіми державами, так і з міжнародними організаціями.
ЄС підтримує співпрацює зіншими міжнародними організаціями. Установчий договір містить спеціальну ст. 220 про відносини ЄС з окремими організаціями: ООН і її спеціалізовані установи, Рада Європи, Організація економічного співробітництва і розвитку.
ЄС може бути членом інших міжнародних організацій. Раніше до Лісабонського договору це були дипломатичні представництва, які мали статус делегації Європейської Комісії у відповідній державі.

ЄС здійснює право посольства.