Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Символ як ключовий репрезентант замовних лікувальних текстів





Людина живе у світі символів, що своїм походженням сягають як давніх часів формування мови та мислення, уявлень про світ, міфологічної свідомості та мистецького синкретизму, так і нових, пов’язаних із науково-інформаційними технологіями. Найповніша символічна картина світу збережена в мові та фольклорі, як колективних витворах. Маючи родове (родоплемінне) соціолокальне коріння, усна словесніть (мова, фольклор), як культурна універсалія, набула етнічних та національних ознак, водночас залишаючись загальнолюдським феноменом. Як відомо, для етносу органічними є духовні, ментальні ознаки, що виражені у мові та фольклорі як творчості, творчій діяльності. Мова – це передусім «символ національної ідентичності» (Є. Бартмінський), «образно-символічне втілення співвідношення етносу, спосіб буття його думки, збереження історичного досвіду, не кажучи вже про функції комунікативні та інформативні. Так само і вірування, обряди, звичаї, погляд на світ в цілому, інших людей та на своє місце в універсумі – всі ці та їм подібні утвори, попри універсальне побутування з погляду на них як на атрибутивні ознаки будь-якого етносу, завжди наснажені світовідчуттям конкретного народу і є саме його смисловим витвором» [43:14]. Без мови немає народу – цей вислів вже став аксіоматичним, принаймні з часів О. Потебні, але народ уявити важко і без національної філософії, звичаєвості, родинного та суспільного устрою, вірувань, саморефлексії та інших «тонких» ментальних шарів. Істотним при цьому є та обставина, що, попри плинність часу та зміни в історії, у системі кожної з таких субстанцій існують певні інваріанти (архетипи, стмволи) – мовні, поведінкові, діяльнісні, рефлексивні та інші, котрі дозволяють ідентифікувати етнічного індивіда однієї історичної доби як належного до того самого етносу, що й його представник із зовсім іншого часу [19:21].

Поняття символу в сучасній науці є неоднозначним. Ця суперечливість сягає своїм корінням в історію розвитку семіотики. На поточному етапі переважають два підходи до визначення змісту цього терміну: перший пов’язаний з розширеним тлумаченням символу як емпіричного об’єкту, який використовується для вказівки на інші емпіричні або абстрактні об’єкти, другий обмежує його вживання сферою функціонування мовних знаків [41:98]. Така концепція символу є співзвучною з постулатом тартусько-московської семіотичної школи про доцільність розрізнення між семіотикою знаку та семіотикою мови як знакової системи [41:223]. Тобто, можна говорити про дві тенденції в семіотиці – логічну та лінгвістичну [там само], а також про розмежування предметного та словесного символу.

Основоположні аспекти уявлень про символи, знаки, архетипи та смисли, закладені у них, викладено у працях О. Лосєва, Ю. Лотмана, Є. Панова, В. Топорова, К. Юнга. Окремі фрагменти вивчення символізації реалій навколишнього світу як рушійного чинника становлення етнічної культури, а також і символіки національно-маркованих мовних одиниць з огляду на їх етнокультурні смисли, представлено у працях І. Голубовської, Т. Даренської, Л. Дяченко, В. Жайворонка, Л. Кожуховської, В. Кононенка, А. Мойсієнка, Н. Слухай, О. Яковлєвої та ін.

У широкому семіотичному смислі символ – це такий знак, який передбачає використання свого первинного змісту в якості форми для іншого, більш абстрактного та загального змісту, при чому вторинне значення, яке може виражати поняття, що не має особливого мовного вираження, об’єднується з первинним під спільним позначувальним [80:125]. На основі тлумачення символу як багатозмістового, конвенціонального, мотивованого знаку [81:50], розрізняють предметні символи та cловесні [64:243]. У випадку предметних символів носієм символічної функції є предмет, артефакт або персона, роль словесного символу полягає у зміні значення мовної сутності на функцію символічну [там само]. Значення слова набуває смислу, пов’язаного не з вказівкою на референт слова, а з асоціативним заміщенням певної ідеї, матеріальним експонентом чого виступає не реалія як така, а ім’я [64:244]. Наприклад, на відміну від реалій місяць як символ ночі, сонце як символ дня, хрест як символ спокутуючої жертви Христа в ідіомах типу серце кров’ю обливається, тримати в руках, нести свій хрест не реалії серце, рука, хрест є носіями символів, а імена, значення яких заміщені символічними: серце – це орган чуття, рука – це влада, хрест – це гірка доля [там само].

Мовні символи – це стійкі асоціативні комплекси, закріплені в свідомості людей, які існують в мовному значенні слова у вигляді «символічної аури», низки сем культурно-стереотипного та архетипного, давнього міфологічного характеру [81:50]. Вони породжуються в процесі еволюції та функціонування мови. Мовні символи пов’язані з національними асоціаціями: часте вживання й узагальнення, тобто індукування, постійних асоціацій стає однією з найважливіших причин перетворення слова на символ [40:40-41]. Об’єктом символізації стають ключові елементи культури. Якщо метафоричне перенесення легко декодується не носієм мови, то символ сягає своїм корінням у ментальність нації. Отже, необхідною умовою для адекватного розуміння семантики символу є обізнаність у культурно-світоглядних традиціях народу.

Предметний символ – це річ, наділена смислом, наприклад, хрест, хліб, меч, кров, коло тощо [49:102]. Хліб як предметний символ втілює гостинність, добробут; хліб, що лежить на столі не так, як заведено, символізує «нещастя та сварку», оскільки правильний порядок перейшов у свою протилежність [84:255]. Але коли ми промовляємо молитву Хлеб наш насущный даждь нам днесь [Іоан 6:35] хліб стає словесним символом життя, точніше поживи для духовного буття [49:102].

Словесні символи можуть бути простими чи складними [51:255]. Прості – це такі, план вираження яких має характер елементарних геометричних форм, протиставлення кольорів тощо; до складних відносяться символи амур, лавр, змій, Ейфелева вежа, Мідний вершник [там само]. Перші мають глибоко архаїчний характер, хоча і зберігають свою культурну активність протягом історії людства, другі створюються в різні епохи документованої історії. На думку Ю. М. Лотмана, такі поняття, як «дім», «дорога», «вогонь» пронизують усю товщу людської культури, набувають цілих комплексів зв’язків у кожному її епохальному пласті, а введення їх у текст відразу створює численні потенційні можливості для непередбаченого розвитку сюжету оповіді [46:121].

В. Тернер виявив парадоксальний факт: прості символи відрізняються багатоплановістю та багатозначністю змісту на відміну від складних, які мають більш визначені та однолінійні значення [50:255]. Ю.М. Лотман теж відзначає, що елементарні за своїм вираженням символи наділені більшою культурно-смисловою ємністю, ніж складні, наприклад, хрест, коло, пентаграма мають більші смислові потенції, ніж Аполон, що здирає шкіру з Марсія [47: 242]. Cаме прості символи, за Ю.М. Лотманом, утворюють символічне ядро культури [там само].

Словесний образ-символ – це своєрідний «банк даних», який можна уявити собі у вигляді спіралі, тобто кіл, захованих одне в одне [81:52]. Семантична спіраль символу включає в себе широкий спектр значень, починаючи від імпліцитних (прихованих, потенціальних), які не виражені в слові, але є його невід'ємною частиною, та закінчуючи шкалою семантичних субститутів, тобто запрограмованою заміною одного значення іншим [там само]. О.Ф. Лосєв підкреслював, що в символі є «повна рівновага між внутрішнім та зовнішнім, ідеєю та образом, ідеальним та реальним <…> В символі і ідея привносить нове в образ, і образ привносить нове, небувале в ідею» [45:40]. Отже, конкретний зміст та абстрактна ідея в словесному образі-символі висвітлюють одне одного та взаємозбагачують.

Як зазначає французький семіотик Р. Барт, символ передбачає множинність смислів [5:380], коли пряме та переносне значення є однаково суттєвими. Це відрізняє його від алегорії, регламентованої контекстом та небагатозначної за своїм характером. У словесному оточенні словесного образу-символу немає семантичних та лексико-синтаксичних текстових вказівок на уявний характер його прямого значення, як у випадку поетичних метафор. Ситуація, яку актуалізує пряме значення словесного образу-символу, має достовірний характер, а контекст переносного значення не суперечить реальності прямого, проте вказує на існування ідеї або змісту пов’язаного з ним, але якісно відмінного від нього [81:52]. В інших тропах контекст прямого значення є завжди нереальним.

Розмаїті тлумачення символу, його неоднорідна та складна природа призводять до сплутування його з іншими близькими категоріями (метафорою, порівнянням, образом, алегорією та ін.). Оскільки суттєвою особливістю мови є прагнення до лаконічності, то спостерігаємо розвиток семантики, переосмислення вже наявних у мові номінацій, що сприяє використанню слова у новій для нього функції. Саме тому, якщо говорити про співвідношення слова і слова-символу, то це не два різних знаки, а дві форми існування того самого слова, його різні функції. Називання лінгвістичного знака символом пов’язане з тим, що слово використовується в символічній функції. Ряд дослідників, які розглядали символ, зосереджували увагу не стільки на самому понятті символу, скільки на формуванні символічного значення слова (Я. Автомонов, Л. Астаф’єв, В. Галайчук, С. Єрмоленко та ін.). Тому в рамках нашого дослідження розглянемо проблему символічного значення слова, а також семантичної структури слова, яке виконує функцію символу; на його позначення використовується термін слово-символ, а слова без символічного навантаження − слово-несимвол.

Аналіз символів виявляє, що вихідним у формуванні символічного значення слова, як і метафоричного, є семантика слів-несимволів. Це відповідно зумовлює залежність значення слова-символу від світоглядних традицій, що властиві певній етнічній групі, народові. Ця залежність є необхідною умовою адекватного (у символі – наближення до такого) розуміння семантичного наповнення слова. Тому потрібно постійно усвідомлювати співвіднесення між словом, його лексичним значенням і об’єктом символізації. Однак розвиток семантики слова-символу здійснюється переважно на базі одного зі значень чи окремих семантичних компонентів слова, тобто процес символізації, яка є непрямим відображенням об’єкта, опосередковується значенням базового слова.

Утілення, матеріалізація якоїсь символічної ідеї, асоціації, якогось уявлення здійснюється у відповідному слові з усталеною семантикою. Вибір слова мотивується індивідуальними чи характерними для певної ментальності асоціаціями, які не цілком відповідають загальноприйнятій, усталеній семантиці слова. Подібність між символічним значенням і сематикою обраного слова, якщо навіть така існує, тут є основою для відображення у слові саме того, а не іншого уявлення, тоді як
у метафорі ця подібність служить для створення переносного значення.
Метафора базується завжди на переносному значенні, що полягає в
перетині смислів двох слів; її семантичне наповнення формується як
спільна частина сукупності ядерних сем двох слів [54:196] і стверджує частковий збіг значень. Слово-символ є завжди «символом чогось», воно не стільки позначає, скільки вказує, натякає на якийсь інший предмет свого позначення, як на щось стороннє, тільки через складний комплекс асоціацій пов’язане з первинним поняттям (слово-символ вода вказує на життя, очищення та ін.). Значення слова-символу не завжди формується на перенесенні ознак. У метафорі за основу береться зовнішня ознака (колір, форма, розмір), тоді як символ пов’язаний не просто з загальним позанаціональним баченням предмета, а з таким, що спирається на досвід культури. Наприклад, слово вогонь, яке виступає з номінативним значенням «розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [61:715], має переносне значеня «хвороба». Маємо характерні для метафоричного перенесення ознаки: два об’єкти, спільну сему, що покладена в основу перенесення, − «опік». Обидві форми
вираження − символічне й несимволічне − зберігають певну, але не
цілковиту самостійність.

Аналогічно у слові-символі немає чітко виражених двох синтаксичних компонентів, характерних для порівняння, у якому ці компоненти функціонують як окремі семантичні одиниці. Водночас слово-символ не є сторонньою штучною ілюстрацією якоїсь ідеї, що характерно для алегорії. До того ж символ, на відміну від алегорії, яка є однозначною, за своєю суттю багатозначний [84:143].

Незважаючи на істотні відмінності символу й метафори, порівняння, алегорії, останні можуть бути підставою для перетворення на символ. Шлях таких трансформацій лежить через зміну об’єкта позначення, тобто слово вказує на якийсь інший об’єкт, на який би слово натякало, а не прямо вказувало. Тоді, наприклад, лексема А (калина) не позначає безпосередньо саму річ А (рослину), а вказує на якийсь зміст Б (красу) [84:144]. Це одна з істотних особливостей слова-символу. Відповідно і символічне значення слова потрібно сприймати і розуміти специфічно. Це не повноцінний зміст слова в симіволічній функції, а те, на що воно опосередковано натякає, вказує. Здатність будь-якого образного значення слова − метафоричного, алегоричного − перетворитися, «вирости» до рівня символічного значення свідчить про слово як про найвищий ступінь розвитку семантики. Символізації різних категорій може сприяти багато чинників, однак найпоширенішими назвемо узагальненість та ідейність, сконденсовані у слові, стійкість повторення того чи іншого слова в художній системі.

Отже, мотивування символічного значення здійснюється не стільки через перенесення ознак, скільки через фонові знання, тобто «обопільні знання реалій мовцем і слухачем» [3], прагматику, а тому «категорія символу виявляє свій зміст лише в плані встановлення національних, культурних, соціальних, релігійних та інших чинників, що й визначають його розуміння всіма членами даного соціуму [38:10].

І. Франко стверджував, що «символом може бути в поезії все <...>. Йдеться лише про те, щоб поет, зображаючи певне явище, умів порушити в нашій душі акорди почуттів і уявлень, які б поривали нашу фантазію в якийсь далекий, безмежний простір» [74]. Таким чином, можна вважати, що символічне виражається в реальному слові як його особлива функція. Тому базою для розвитку символічного значення є семантика слів, які існують у системі мови. Слово з символічним значенням зберігає на фонетичному, морфологічному рівнях ті самі ознаки, що й слово без символічного навантаження, проте на семантичному рівні слово-символ переважно набирає нових функцій. М. Толстой вважав, що слово в системі мови набуває, крім звичних, зафіксованих у словниках значень, додаткової «культурної» семантики [69:291-294]. Тому термін слово-символ існує для позначення слова, яке набуває особливого «культурного змісту» в загальній системі мови. Семантична структура слова-символу включає, крім номінативного значення, усі можливі компоненти семантичної структури слова-несимволу, а також усі його асоціації та конотації. Слова набувають у контексті культури особливого символічного значення, яке ніби надбудовується над усіма закріпленими у свідомості носіїв мови значеннями − номінативним, переносним, конотативними. Оскільки символічне значення слова ґрунтується на одному чи кількох компонентах семантичної структури слова-несимволу і потенційно може включати будь-які семантичні компоненти, то можна припустити, що символічне значення охоплює практично всю семантичну структуру слова. Завдяки виявленню символічного значення слова ми переконуємося в потенційних можливостях слова. Ці можливості закладені в самому слові і не чимось чужим для нього. Вони не цілком умовно закріплені за словом, а виявляють зв’язок з іншими (не обов’язково переносними) компонентами семантичної структури слова. Для формування символічного значення слова немає «неістотних» ознак. Можна припустити, що семантична структура слова-символу − це специфічна впорядкованість семантичної структури слова-несимволу, основою якої є синтез на підсвідомому асоціативному рівні його прямих, переносних, конотативних значень.

Характер і особливості вибору семантичних компонентів, на основі яких відбувається трансформація семантики, якраз і визначаються специфічними особливостями явища, що має сильне ідейне навантаження. Символічної значущості може набути будь-яка ознака, яка приписується предметові чи явищу, переданому словом [21]. Однак значення символу не зумовлюється лише семантикою слова-несимволу, яка становить його мінімальний зміст. Ця семантика стає тільки основою, на якій можуть виникнути ті чи інші асоціації, значення. Практично кожен компонент семантичної структури слова за відповідних обставин може стати основою для виникнення символічного значення, може актуалізувати у слові символічні значення.

Асоціативний зв’язок слова та його символічного значення може
базуватися на існуванні внутрішнього зв’язку між різними об’єктами
позамовної дійсності. Шнайдер називав це їхнім «спільним ритмом» [32:5-39]. Цей «спільний ритм», на думку дослідника, лежить в основі, аналогії між двома планами реальності. Це «певний динамічний фактор,
притаманний персонажу чи фігурі», що передається «тому об’єкту, яким він контролюється або з якого він еманує» [цит. за 32:35]. Така ознака дала, очевидно, підстави трактувати в мовознавстві символ як «знак, зв’язок якого з даним референтом мотивований [ 60:4]. Однак при цьому слово-символ має здатність виходити за межі конкретної мовної ситуації і набувати світоглядно-філософської значущості, що сприяє певній невизначеності між планом вираження (словом) і планом змісту (значенням). Оскільки символ пов’язаний не стільки з позначенням (ідентифікацією), скільки з натяком, то символічне значення завжди належить ширшому багатовимірному простору, тому можна сказати, що вараження не повністю охоплює зміст, а лише дає посилання, натякає на предмет, об’єкт, цілком інший, ніж позначає слово-несимвол. Це, однак, не повинно тлумачитися як довільне чи умовне прикладання словесних знаків до поняття, яке треба осмислити [ 60:7]. На вибір того чи іншого слова впливає цілий ряд чинників, зокрема значущість для етносу реалії, об’єкта, названого словом, семантика слова та ін.

При формуванні символічного значення відбувається часткове «спрощення» семантики слова, яке набуває символічної функції. Тепер
значення слова формується як результат зіткнення початкового
(номінативного чи переносних) значення слова-несимволу з відповідними кваліфікативно-оцінювальними конотаціями [21], унаслідок чого початкове значення стає у слові-символі тепер лише одним із додаткових, неосновних. Символічне значення є ніби відособленим від інших значень слова, проте не виділяє слова в окремий омонім. Воно залишається у семантичній структурі слова, але одночасно узагальнює різні значення слова і може формуватися на основі нових компонентів, асоціативно пов’язаних з тими, що уже існують у семантиці слова. Тобто в самій природі слова-символу закладена можливість подвійної актуалізації значень. Це явище полягає у здатності одночасної реалізації в контексті як потенційних співзначень слова-символу, так його традиційних у системі мови значень. Саме подвійна актуалізацій дозволяє в художньому тексті в одному слові з символічним навантаженням одночасно поєднувати предметно-номінативне та символічне значення. Те, що в семантичну структуру слова-символу входять компоненти «традиційні», є однією з необхідних умов адекватного розуміння слова-символу. При виявленні семантики слова-символу необхідно постійно усвідомлювати одночасний зв’язок між «традиційним» значенням слова, реалією і змістом того поняття, яке слово представляє, на яке натякає.

Для того щоб з’ясувати семантику слова-символу, необхідно
дослідити, на основі якого значення чи семантичного компонента воно
виникло. Не знаючи, що позначало дане слово в системі мови, не можна
збагнути, яким є його символічне значення [11:392].

Одночасно слово-символ має свою особливу моделюючу образну
структуру, за якою і здійснюється «розгортання» (відображення) дійсності. Ця структура розпадається на безмежний ряд індивідуальних символічно значущих елементів, що, у свою чергу, мають власну семантичну основу і служать моделлю для нового формування художнього відображення, тобто слово-символ стає принципом конструювання ряду часткових одиничних образів, їхньою моделлю, а відповідно ці мікрообрази є органічним утіленням чи перевтіленням, породженням символу [60: 5]. Така сума ідейної образності відкриває перспективу безмежних можливостей для розгортання семантики слова-символу.

Для виявлення значення конкретного слова-символу необхідно
врахувати цілий ряд лінгвальних та позалінгвальних чинників, що можуть бути поштовхом для розвитку та трансформації його семантики.

 

Date: 2016-05-15; view: 861; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.005 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию