Зміни в управлінні Єгиптом. Битва при Гавгамелах. Захоплення Вавилону, Суз і Персеполя

Александр вніс істотні зміни в управління Єгиптом, доручивши цивільні справи єгиптянинові, керівництво фінансами — грекові, а військове керівництво — македонянинові. Таким чином, він розділив одноосібну владу сатрапа, проявивши в той самий час прагнення до зближення з місцевою знаттю. Тим самим із завоюванням Малої Азії, Сирії, Фінікії і Єгипту поступово закладалися основи тієї системи управління, яка буде характерна для нової держави Александра: опора на місцеву знать, розділення адміністративного, фінансового і військового управління, впорядкування зборів податків і карбування монети, повага до місцевих звичаїв і богів.

Всіляко підкреслюючи свою повагу до єгипетської релігії і древніх традицій, Александр вчинив подорож в Лівійську пустелю до оракула Аммона, шанованого не лише в Єгипті, але і у грецькому світі. З цим паломництвом пов’язані багато легенд, про які античні автори розповідають по-різному, і навряд чи ми дізнаємося точно, що саме там сталося. В усякому разі поза сумнівом одне — жерці оголосили Александра сином Аммона, тобто визнали його божественне походження. Так влада Александра над Єгиптом отримала релігійну санкцію. Можливо, саме тоді у нього зародилася думка про своє обожнювання в політичних цілях як засобі посилення влади.

Залишивши весною 331 р. до н. е. Єгипет, Александр по древньому шляху через Палестину і Фінікію рушив на схід і безперешкодно перейшов через Євфрат і Тигр. Між тим Дарій використав час після Ісси для підготовки до нової, вирішальної битви, яка сталася 1 жовтня 331 р. до н. е. коло містечка Гавгамели. Цього разу Александру довелося мати справу з сильнішим супротивником: військо Дарія значно збільшилося, основні контингенти були краще озброєні, цар посилив армію також слонами і бойовими колісницями з гострими серпами. Дарій квапився дати битву біля Ніневії, де була рівнина, на якій могла вільно маневрувати зібрана їм армія. Битва біля Гавгамел була однією з найбільших битв старовини. Вона була жорстокою і тривалао майже цілий день. Супротивники билися мужньо, і перемогу здобувала то одна, то інша сторона. Але Александр зміг завдати вирішального удару — увесь перський центр, якого потіснили списи македонської фаланги, не витримав бічного удару македонської кінноти. Страшний македонський клин встромився в персів і пронизав наскрізь. І в цей критичний момент, коли ліве крило армії Александра спливало кров’ю, на правому фланзі йшла запекла битва кінноти, а в тилу македонських сил, у таборі, сутичка супротивників ще не закінчилася, цар Дарій, переляканий боєм, який наближався з усіх боків, повернув свою колісницю, і, хоча прекрасна согдійська і бактрійська кіннота зберігала ще свою боєздатність, результат битви був вирішений. Побігли царська гвардія і найманці, прикриваючи Дарія, а услід за ними і увесь центр перської армії. Александр з кіннотою центру і правого флангу зміг прийти на допомогу лівому флангу. Перси зазнали нищівної поразки, вони не змогли використати ті переваги, які давали їм чисельна армія і місце бою. Не виправдалися і надії, які покладали на серпоносні колісниці, які практично не принесли армії Александра шкоди. Втрати Дарія були величезними, армія ж Александра позбулася, згідно зі свідоцтвом Диодора, 500 воїнів, але виявилося багато поранених. Увесь величезний обоз перського війська — слони, верблюди, усе царське майно і гроші — потрапили в руки переможців.

Тепер, після Гавгамел, перед Александром лежав шлях в саме серце держави Ахеменідів. Узявши Вавилон, який без бою здав сатрап Вавилонії Мазей, Александр велів відновити зруйнований персами храм головного божества Мардука, за що жерці проголосили його царем Вавилона. Александр залишив у влади колишнього сатрапа Мазея — це був перший перс, якому Александр зберіг його високий пост, але командування військом і управління фінансами він передав македонським стратегам. Провівши у Вавилоні більше місяця, щоб дати війську відпочинок, Александр рушив до Сузи, яку також опанував без жодного опору, і, пройшовши через гірські перевали, захопив колиску Персидської держави — Персеполь. У Сузі і Персеполі в руки Александра потрапили скарби Ахеменідів, такі величезні, що, за словами Плутарха, для їх перевезення знадобилося 10 тис. підвод (у кожну запрягали по парі мулів) і 5 тис. в’ючних верблюдів.

Персеполь, столицю Перського царства, Александр оголосив самим ворожим з азійських міст і віддав на розграбування своїм воїнам. Джерела одностайні в описі страшного розгрому, якому піддалося це найбагатіше місто. Перед від’їздом з Персеполя Александр спалив знаменитий палац перських царів, що підтверджується археологічними розкопками. У світлі нової політики зближення з персами цей акт вандалізму викликає нерозуміння. Пояснення мотивів, якими керувався Александр, викликало суперечки серед учених. Приведемо два з найбільш можливих пояснень. Перше: Александр хотів ще раз продемонструвати грекам свою прихильність офіційному гаслу війни — помста персам за спалювання грецьких святинь. Це було викликано антимакедонським рухом в Греції, який почався в Спарті під керівництвом царя Агіса III; у ньому взяли участь деякі міста Пелопоннесу. Проте сили Антіпатра, які отримали допомогу інших полісів, згідно з Коринфською угодою, перевершували сили спартанців і їх союзників, яких Антіпатр розбив під Мегалополем (про що Александр, найімовірніше, тоді ще не знав). Друге: Персеполь був не лише столицею Персії, але і сакральним центром Ахеменідів, і руйнування його ставало тим самим як би символом кінця їх влади.

Поразку під Гавгамелами і захоплення трьох столиць Персії не означали ще загибелі влади Дарія III, в руках якого залишалася уся східна, величезна частина його держави. З Персеполя Александр спрямувався в Мідію, де Дарій збирав нові сили. Зайнявши столицю сатрапії Мідії Екбатани, з яких Дарій втік при його наближенні, Александр кинувся переслідувати перського царя. Древні автори детально розповідають про останні дні життя Дарія, його втечу у важкодоступні малонаселені райони і арешт вельможами на чолі з сатрапом Бактрії Бессом, про тяжке переслідування утікачів Александром. Нарешті, коли Александр вже зовсім наздогнав переслідуваних, вони убили Дарія. Александр з підкресленою повагою віднісся до тіла мертвого царя, віддавши йому почесті і відправивши до Персеполя для поховання в царській усипальні. Тим самим він хотів підкреслити законність своєї влади.

Смерть останнього царя з роду Ахеменідів як би символізувала закінчення війни, яку македонський цар вів в якості стратега-автократора об’єднаних сил Коринфського союзу. Александр офіційно розпускає усі контингенти грецьких міст, відправивши їх по домах; але охочих продовжити похід вже в якості найманців і «тих, хто на свій страх побажав... і далі залишатися у нього на службі» виявилося чимало.

Отже, до літа 330 р. до н. е. Александр завоював найбільш багаті області Перської держави, опанував його основні політичні і культурні центри, захопив колосальні скарби. Але помисли завойовника були спрямовані далі на схід, до самих меж держави Ахеменідів, законним спадкоємцем яких він тепер вважав себе. Так македонська армія виявилася на порозі незвіданого світу, про який у греків були дуже смутні уявлення. Продовжуючи похід, менш ніж за рік Александр підкорив величезні простори — Гірканию, Парфію, Арію, Дрангіану і Арахозію.