Основні характеристики шкіл управління

2. Процесний підхід.

Розподіл менеджменту на стадії або етапи було вперше здійснено Генрі Файолем у 1914 році. Він розподілив менеджмент на п'ять стадій: планування, організація, командування, координація і контроль.

Концепція, що використовується в сучасному менеджменті і являє значний поворот в системі менеджменту запропонована Майклом Месконом, Майклом Альбертом та Франкліном Хедоурі розглядає управління як процес сукупності безперервних взаємопов'язаних дій: планування, організації, мотивації, контролю. В цій концепції координація та командування об'єднані в одну стадію - керівництво. Ці дії, кожна з яких є також процесом, називають функціями менеджменту (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Функції менеджменту та їх взаємозв'язок.

3. Системний підхід

Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця 50-х років. Система – це сукупність взаємопов'язаних елементів (частин), які при постійній взаємодії визначають її характер. Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів, як структура, завдання, технологія, люди і цілі.

Існують закриті (мають фіксовані жорсткі межі, не залежать від навколишнього середовища) та відкриті (взаємодіють із зовнішнім середовищем) системи. Всі успішні організації є відкритими системами.

Графічно організація як відкрита система зображена на рис.1.2.

Рис. 1.2. Графічне зображення організації як відкритої системи

З точки зору біологічного підходу організація розглядається як живий організм, тривалість життя якого залежить від інтенсивності та ефективності обміну інформацією із зовнішнім середовищем.

4. Ситуаційний підхід.

Розроблений наприкінці 60-х років ситуаційний підхід виходить із визначення ситуації як конкретного набору обставин, що діють на організацію протягом певного часу. Він спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації.

В Україні управлінська наука розвивалася в рамках підходів, які панували в колишньому СРСР. Хоча дослідження спрямовувалися врешті-решт на вдосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід (позитивний і негативний) у галузі управління був накопичений. Значний внесок в розвиток науки управління вніс Малиновський (Богданов) 0.0., який є одним із засновників науки про загальні закони організації - тектології. Основні ідеї викладені в праці "Загальна організаційна наука" (1913-1917).

Науковці виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів.

1 етап (жовтень 1917 р. - березень 1921 р.) Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.

2 етап (1921-1928). Здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку, як основи економічних методів управління, з'явилися трести та синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні. На цьому етапі у 1920 році було створено Центральний інститут праці при ВЦРПС. В цей час ведуться інтенсивні розробки з наукової організації праці. Значний внесок в розвиток НОП вніс Гастєв О.К. Провідні праці: "Як треба працювати", "Трудові установки", "Нормування та організація праці" тощо. Активним пропагандистом НОП у 20 ті роки виступив Керженцев (Лебедєв) П.М. Він був організатором і керівником у СРСР "Ліги Час", яка пізніше була перетворена в товариство "Ліга НОП". Найбільш відома праця П.М. Керженцева "Принципи організації".

Значним внеском у розвиток теорії і практики НОП стали праці Єрманського (Коган) Й.А.: "Наукова організація праці та система Тейлора", "Теорія і практика раціоналізації", "Легенда про Форда".

3 етап (1929-1945) пов'язаний із організацією індустріальної бази суспільного виробництва і присвячувався вдосконаленню структур управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

4 етап (1946-1965) характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що в результаті призвело до поглиблення адміністрування.

5 етап (1965-1975). Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністративно-командної системи.

6 етап (1975-1985) характеризується пошуком нових форм організації праці і участі робітників у процесі виробництва і все більш глибоким усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до 7 етапу.

В свою чергу, 7 етап можна поділити на п'ять підетапів, започаткованих у 1985 р.

1 підетап – робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованого на нормативному розподілі прибутку.

2 підетап – застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин.

3 підетап – упровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи.

4 підетап – упровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління.

5 підетап – початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу почала здійснюватись вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України.

Характерною рисою розвитку сучасного українського менеджменту є намагання перенесення набутку цієї науки в розвинутих країнах світу без адаптування до умов та традицій нашої країни, тобто відбувається поверхнева реакція на передові розробки західного менеджменту. Більшість фахівців зазначає, що в Україні зараз існує розмита концепція управління, хоча на різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий внесок в неї внесли такі відомі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблій, Т. Войнаровський, В. Бандера, І. Коропецький та ін.

1.3 Менеджери та підприємці

Необхідність управління обґрунтовується необхідністю постановки організаційних цілей та визначення шляхів їх виконання, координації всіх ресурсів, що необхідні для випуску продукції, організації справи, що дозволяє найкращим чином розкритися здібностям людини. Крім того за допомогою управління здійснюється коригування дій там, де в цьому існує необхідність.

Управління - це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку в зв'язку із зміною обставин.

1. Складовим елементом управління є менеджмент, під яким розуміють цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети. Термін "менеджмент" походить з англійської мови і означає "керувати, управляти, стояти на чолі, завідувати, бути здатним впоратися з чимось, якоюсь проблемою".

З функціональних позицій менеджмент – це процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для формування й досягнення мети організації.

До основних категорій менеджменту слід віднести: поняття організації, процесу і функцій управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, лідерства, управління колективом (групою), комунікації, управлінські рішення тощо.

Основним реалізатором процесу і функцій управління та складових елементів менеджменту виступає менеджер.

Менеджер – це керівник ринкової орієнтації, який добре орієнтується в ринкових відносинах. Тобто це не будь-який керівник, а тільки той, хто своєчасно реагує на кон'юнктуру ринку, динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробництво (діяльність) з урахуванням вимог ринку.

Торкаючись змісту роботи менеджера американський економіст Мінцберг виділив 10 управлінських ролей (видів діяльності) менеджерів, які він поділив на три групи:

Міжособові ролі:

- головний керівник;

- лідер;

- ланка, яка зв'язує із зовнішніми організаціями та особами.

Інформаційні ролі:

- одержувач інформації;

- розповсюджувач інформації;

- представник (при зовнішніх контактах організації).

Ролі, що пов’язані з прийняттям рішень:

- підприємець, який веде пошук можливостей

- вдосконалення організації;

- особа, що приймає на себевідповідальність;

- розподілювач ресурсів);

- відповідальний за переговори,Які веде організація.

Як відомо, крім менеджера в ринковій економіці важливу роль відіграє друга ключова фігура - підприємець.

Підприємництво за своєю суттю є основним механізмом здійснення структурних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, формування заново створеного капіталу (нових підприємств), забезпечення результативної інноваційної та інвестиційної діяльності, тощо.

Таким чином, підприємець – це людина, яка готова йти на ризик, новаторство, примноження багатства; яка регулює процес створення чогось нового, що має цінність; яка приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність, отримуючи грошовий доход та особисте задоволення від досягнутого.

Можна виділити основні відмінності між менеджером та підприємцем на основі таких ознак:

1. Стратегічна орієнтація.

2. Здійснення задуманого.

3. Залучення ресурсів.

4. Організаційна структура.

5. Право власності на капітал.

Об'єктивність процесів управління потребує поділу управлінської праці. При цьому слід виділити горизонтальний поділ - тобто призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами і службами – та вертикальний - безпосередньо управлінська робота.

Саме вертикальний поділ веде до створення рівнів управління. Американський соціолог Талкотт Парсонс виділяє три рівні управління, виходячи з точки зору функцій, що виконуються керівниками в організаціях:

- технічний;

- управлінський;

- інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

- керівники низової ланки (операційні управлінці);

- керівники середньої ланки;

-

Рис.1.3. Рівні управління

Таким чином, відбувається класифікація всіх співробітників та службовців, що задіяні в роботі організації. В нижній частині піраміди знаходяться безпосередні виконавці виробничого процесу, тобто ті, хто не контролює роботу інших і не здійснює функцій управління. Над цими виконавцями стоять менеджери, що більшу частину робочого часу присвячують контролю роботи інших.

Відомий менеджер ХХ століття Лі Якокка сформулював такі постулати мистецтва управління:

1. Уміння контактувати з людьми – оце все і вся.

2. Щоб мати успіх у бізнесі, як і скрізь, найосновніше – це вміти зосе­редитись і раціонально використовувати свій час.

3. Тому, хто хоче стати спеціалістом у галузі вирішення будь-яких завдань у бізнесі, необхідно насамперед навчитися визначати пріоритети.

4. Необхідно регулярно задавати декілька запитань своїм провідним працівникам:

- Які завдання ви ставите собі на найближчі три місяці?

- Які ваші плани, пріоритети, надії?

- Що ви збираєтесь зробити для їх здійснення?

5. Регулярно, раз на три місяці, кожен менеджер повинен сісти за стіл поруч із своїм безпосереднім керівником, щоб підбити підсумки зробленого і визначити цілі на наступний квартал.

6. Повинен бути порядок письмового викладу будь-якої ідеї – це перший крок до втілення її в життя.

7. Інколи необхідно піти на ризик, а потім виправляти помилки, що були допущені.

8. Найважливіші рішення в корпораціях фактично приймаються не колективними органами, не комітетами, а окремими особами.

9. Менеджери повинні не тільки вміти приймати своєчасні рішення, їм належить також роль мотиватора.

10. Єдиний спосіб настроїти людей на енергійну діяльність – це спілкуватися з ними.

11. Якщо хочете людину похвалити, зробіть це в письмовій формі, а коли хочете його висварити, краще зробіть це по телефону.

12. Не старайтеся виконувати роботу, яку повинні робити інші.

13. Головною причиною, через яку здібні люди не можуть зробити кар'єру, є те, що вони погано контактують зі своїми колегами.

14. Більшість людей не читає цілком газетні матеріали, а обмежується заголовками і підзаголовками. Звідси наслідок – ті, хто їх формулює, має великий вплив на сприйняття новин читачами.

15. Єдине, чим володіє людина, – це здатність роздумувати, це її здоровий глузд. Це її єдина реальна перевага перед мавпою.

16. Помилки роблять всі. Біда в тому, що більшість людей просто не хоче їх відкрито визнавати.

17. Якщо дійсно віриш у те, що ти робиш, варто наполегливо добиватися свого, навіть перед перешкодами, котрі виникають.

А не менш відомий менеджер Джек Уелч, який понад 20 років (до 2001 р.) очолював компанію “Дженерал електрик”, визначив такі аспекти діяльності менеджера:

· у новому тисячолітті, сповненому жорсткої конкуренції, необхідно вести людей до цілі, не командуючи ними, а запалюючи, надихаючи їх;

· треба вміти розробляти не план дій, а знаходити ключову ідею, яка дасть можливість кожному виявляти творчість, неординарний підхід і водночас об’єднуватиме всіх;

· щоб реалізувалися кращі ідеї, важливо вміти долати бар’єри в спілкуванні між людьми, створювати умови для постійного професійного та особистісного зростання кожного працівника, незалежно від посади, віку, досвіду тощо.

Сучасний менеджер повинен виконувати ролі керівника, лідера, дипломата, вихователя, інноватора тощо.

Менеджер, приймаючи те чи інше рішення, повинен пам’ятати, що суспільство звертає увагу і на етику, і на тверде дотримання законів, і тому йому варто дотримуватись найвищих стандартів відповідальності.

На основі опитування багатьох менеджерів, бізнесменів сучасності можемо намалювати портрет менеджера високого класу, який:

добре знає потреби клієнта і сприяє їх задоволенню;

стимулює використання нестандартних підходів, запалює своїми ідеями інших;

бере на себе відповідальність тоді, коли інші собі цього не дозволяють;

генерує нові ідеї, спрямовані на суттєві зміни;

залучає у команду талановитих людей, вміє використовувати потенціал кожного члена команди і ставиться до нього як до партнера;

не тільки активно поновлює свої знання та вміння, а й створює умови для поновлення знань членами команди;

сміливо впроваджує нові технології;

вміло усуває психологічні бар’єри між підрозділами, окремими людьми, створює умови для доброзичливих взаємин між ними;

формує корпоративну культуру в організації.

Ефективність роботи менеджерів оцінюється досягнутими організацією техніко-економічними показниками: зростанням обсягу виробництва; зростанням продуктивності праці; фондовіддачею; собівартістю; рентабельністю. Але недотримання норм етикету, недостатність кваліфікації, досвіду, умінь і навичок менеджера організації може поставити цю організацію у вкрай несприятливе становище, навіть довести до банкрутства. Саме тому менеджер має постійно і все життя вдосконалювати себе.

Використанні джерела [1, 2, 9, 6, 11, 17, 35, 37, 38, 39]

Запитання для самоперевірки:

1. Визначте основні етапи становлення науки менеджмент

2. Дайте характеристику основних напрямів формування менеджменту у 90-ті роки.

3. Визначте особливості розвитку менеджменту в Україні.

4. Чому про ефективний менеджмент говорять, що це поєднання науки, мистецтва та практики?

5. Визначте основні підходи в розвитку менеджменту.

6. Назвіть представників провідних шкіл менеджменту та охарактеризуйте внесок кожної із них.

7. Визначте загальні та спільні риси діяльності менеджерів та підприємців.

8. Наведіть основні ролі, які використовують менеджери в організаціях.

9. Охарактеризуйте рівні управління.

10. Яку роль відіграє етика ділових відносин в менеджменті?

Тема 2. Організація в системі менеджменту

2.

2.1. Поняття організації та її види, загальні характеристики організацій

2.2. Внутрішнє середовище організації

2.3. Зовнішнє середовище організації