Основні тенденції розвитку культури кінця ХІХ - п. ХХ ст

Лекція № 6

Тема: Компаративний аналіз культур.

Методи аналізу культури.

Основні тенденції розвитку культури кінця ХІХ - п. ХХ ст.

Модерн як доба в культурі. Особливості раннього та зрілого модернізму.

Література: 1) Шевнюк О. Л. Культурологія. –К.:, 2004, с.29-31; 295-309;

2) Культурологія /за ред.. Пічі В. М. – Л., 2003, с. 22-23; 135-138; 3) Подольська Є.А. та ін. Кредитно-модульний курс культурології, К., 2006, с. 192-197.

Методи аналізу культурології.

Метод культурології, за формулюванням М. Вебера, полягає в єдності

розуміння і пояснення.

Як система смислів з відповідною внутрішньою логікою, культура

пізнається шляхом раціональної реконструкції культурно-історичного процесу.

Водночас культура звернена до людської суб’єктивності, тому потребує

розуміння, причетності дослідника до об’єкта пізнання. В культурології розуміння передує поясненню, направляє його і, в свою чергу, корегується ним.

Методи аналізу культурологічного знання – сукупність аналітичних прийомів (соціальних технологій дослідження), певної послідовності операції і процедур, що дозволяють зробити аналіз і синтез культурологічних знань, класифікувати їх, розкрити тенденції і основні напрямки розвитку.

Структурно культура включає всю сукупність матеріальних і духовних цінностей. В силу цього культурологічні знання – інтегрована галузь знань, що включає як гуманітарні, так і природничі науки.

Тому методи аналізу культурологічних знань можна поділити на дві великі групи:

Основні тенденції розвитку культури кінця ХІХ - п. ХХ ст.

Культура кінця ХІХ ст. заперечувала позитивістські, матеріалістичні

підходи до природи та людини. Її цінності стають антиутилітарними, аполітичними. Така позиція була реакцією на болісно тяжкі враження від навколишнього буття (01.08 1914 - 11.11.1918 - І світова війна призвела до загострення духовної кризи, до духовного вакууму, «приївся» реалізм, традиціоналізм). Все це знаходило своєрідну компенсацію в прагненні до краси як до непритаманної реаліям людської екзистенції.

Формувався естетизм, підвищений інтерес до прекрасного як до форми існування (Ф. Достоєвський, П. Верлен (фр.), В. Паговський (укр..)

Живопис заявив про свою переорієнтацію на оновлення, надію на

майбутнє (О. Мурашко «Портрет дівчини в червоному капелюсі», В. Сєров «Дівчинка з персиком»). Художники відмовились від побутової картини і перейшли до особистісної міфотворчості.

В українській літературі переходять до романтичної концепції

світобачення.

Архітектурний модерн пропонує принцип плавних переходів форм,

асиметрії об’єктів, гнучких рослинних форм. Головна риса архітектурних образів – культ краси в романтичних, загадкових, ідеальних, мрійливих аспектах (В. Городецький, А. Гауді (ісп.)

В настроях музики також відображається символістська концепція двох світів – ідеального і реального, мрій і буденності. (укр.. М. Лисенко, рос. О. Скрябін, нім. Р. Вагнер) Симфонії поступилися місцем поемам, фантазіям, етюдам, літературні романи-новелам.

В 60-х рр.. ХІХ ст. виникає новий напрямок у мистецтві – імпресіонізм.

Імпресіонізм (від фр. Impression – враження) – художній світогляд,

орієнтований на суб’єктивне відображення миттєвостей буття. Намагання відобразити швидкоплинні візуальні враження, породжені нестійкими, динамічними станами і явищами навколишнього середовища. (фр. Е. Мане, О. Ренуар, С. Дега).

Імпресіоністи ніби розчинили простір у повітрі, представивши його як

невпинний потік змін і перевтілень.

В імпресіонізмі відтворюється загострене переживання рухливості

буття, людина в урбаністичному світі швидкостей, автомобілів, у тремтливому світлі газових ліхтарів, газетних новин і реклами (О. Ренуар, Е. Мане, Е. Дега, К. Моне).

Метушливе життя великого міста. Людина губиться в цьому потоці, і її

надбанням стає лише самотність посеред байдужої урбанізованої маси. Виникає «серійне мислення»: К. Моне малює стіг сіна, берег моря, собор у десятках варіантів, відображаючи плинність образів в потоці часу.