Підрозділ 1: Таїнства християнської церкви

Церковні Таїнства: Сповідь

Виконала:

Студентка ФГН-2

Напрям «філософія»

Ткачук Анастасія Русланівна

Перевірив:

Головащенко Сергій Іванович

Київ-2016

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................с. 3

РОЗДІЛ І

Підрозділ 1

Таїнства християнської церкви ……..…………………………………………с. 4-7

Підрозділ 2

Відмінності в тлумаченні Таїнств представниками різних конфесій християнської церкви………………………………………………………..….с. 7-9

Підрозділ 3

Історія Таїнства сповіді …...…………………………………………………. с. 9-11

РОЗДІЛ ІІ

Обрядовий бік Таїнства сповіді ……………………………………….……с. 12-17

РОЗДІЛ ІІІ

Символіка Таїнства сповіді……………………….………………………... с. 18-20

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………......…с. 21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. ………………………………..…с. 22

Вступ

Всі таїнства церкви поєднані в одній благій меті - спасти людину від гріха і допомогти їй знайти дорогу до Бога.

Сповідь – це одне з таїнств церкви, в якому Господь прощає і відпускає людині її гріхи через своїх апостолів. Незважаючи на те, що згідно з християнською догматикою таїнство хрещення змиває з людини гріх, він все ж залишається в нашій пам’яті. Доросла, навіть хрещена, людина часто грішить, бо протягом всього життя є активним воїном на полі бою «добра» проти «зла». І як на війні, людина може бути поранена стрілою спокуси, мечем заздрощів чи пулею гордині… Поразки-прогріхи є неминучими, тож нам необхідне таїнство сповіді для очищення душі від тягаря, який несе гріх. Хоча таїнство сповіді і його алгоритм проведення на перший погляд здається досить простим, його значення має набагато глибший і важчий метафізичний зміст.

Актуальність теми таїнствасповіді є повсякчасною, адже воно притаманне всім вселенським християнським конфесіям. Тому дослідження і тлумачення цієї невід’ємної складової церковного обряду є надважливим для розуміння взаємин людини з Богом і церквою, релігії в цілому.

Об’єктом роботи є таїнства християнської церкви, предмет роботи – таїнство сповіді, його символічний зміст та обрядовий характер.

Мета: прищеплення базових навичок самостійного опрацювання філософських та релігієзнавчих текстів, їх аналізу та інтерпретації.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

1. Детальне розглядання традиції таїнств, їх витоки, історію.

2. Ознайомлення з обрядом таїнства сповіді.

3. Аналіз символіки таїнства сповіді та його найважливіших атрибутів.

Структурний склад роботи: змісту, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаної літератури. У роботі були використані методи: збору інформації, аналізу, синтезу, узагальнення, інтерпретації тощо.

РОЗДІЛ І

Підрозділ 1: Таїнства християнської церкви

Термін «таїнство» походить від латинського слова «сакраментум». Воно стало позначенням всього таємничого і незрозумілого в християнській релігії і в інших релігіях, включаючи таємничі дійства або речі. Це латинське слово автентично позначало клятву, яку вимагають від солдата, або суму грошей, відкладену як заставу в разі суду і конфіскуються на користь держави або богів, якщо справа програна. Це свідчить про той факт, що слово «таїнство» мало досить широке застосування в перші століття християнства. Воно могло додаватися до всього, з чим могла бути пов'язана ідея святості. Тертуліан використовує це слово, говорячи про труди Творця і про труди «олюдненого» Сина, особливо Його смерті. Знак хреста, призначення священиків, шлюб, вигнання бісів, святкування суботи тощо - все це називалось «сакраментум». У той же час термін використовувався переважно в додатку до хрещення та Вечері Господньої. Таке ж розлоге використання терміну знаходимо в працях Августина, Іларія, Льва Великого, Григорія Великого та інших.

Загалом можна сказати, що схоласти слідували Августинській концепції таїнств, як видимих ​​знаків і засобів невидимої благодаті. Але, за словами Гюго сен Вікторського, не було єдності в питанні їх числа: кількість варіювалась від п'яти до тридцяти. Петро Ломбардський був першим, хто назвав відомі сім таїнств Римсько-католицької Церкви. Зважаючи на те, що його «Сентенції» стали головним довідником з богослов'я, його приватна думка незабаром стала загальною думкою, і, нарешті, Собор у Флоренції офіційно прийняв ці сім таїнств у 1439 році: хрещення, конфірмація, євхаристія, сповідь, посвята в священство, шлюб і соборування.[1]

Таїнство Хрещення є першим із семи святих Таїнств Церкви Христової. Можна визначити два основних пояснення суті Таїнства Хрещення: популярно-катехитичне і науково-теологічне. Перше твердження, яке подає більшість богословської освітньої літератури, пояснює, що Хрещення є Таїнством, у котрому віруючий, при триразовому зануренні тіла у воду, із призиванням Бога Отця, Сина і Святого Духа, помирає для життя тілесного, гріховного і відроджується від Духа Святого для життя духовного, святого.

Інша думка, більш глибша, називає Таїнство Хрещення «дверима Церкви». І для цього є ґрунтовні причини. По-перше, це слова Самого Ісуса Христа, який у розмові із Никодимом сказав, що хто не народиться від води і Духа не може увійти у Царство Боже, а по-друге, ми знаємо, що не охрещена людина не може вповні долучатися до життя Церкви, не може черпати із безмірних глибин Божих дарів. Тільки прийнявши Святе Хрещення, ми можемо отримувати благодать Божу у всіх інших Таїнствах. Церква вчить, що у кожному Таїнстві людина отримує той чи інший прояв Божої благодаті, потрібний для нашого спасіння, своєрідний тип Божественної енергії. У Таїнстві Хрещення людина отримує благодать єднання з містичним Тілом Христовим – Церквою, стає повноправним членом християнського суспільства, щоб отримати іншу найважливішу можливість – можливість з’єднатись із Христом у Таїнстві Євхаристії.[2]

Наступним Таїнством після Хрещення є Миропомазання, яке у східній Церкві вділяється новоохрещеному того ж дня, що й Хрещення, та у віці від 12 до 14 років у західній Церкві. Тайна Миропомазання - це тайна Нового Завіту, в якій охрещена особа помазанням мира та покладенням рук скріплюється в Божій ласці та позначається як Христовий воїн. Миропомазання, як і Хрещення, приймаємо лише раз у житті, оскільки ця Свята Тайна витискає в душі людини незатертий знак, печать, яка залишається назавжди. У Таїнстві Хрещення людина стає учасником смерті і воскресіння Христового, а в Миропомазанні отримує печать дару Святого Духа.[3] Проте питання, коли буде той самий раз, коли звершиться Таїнство Миропомазання знаходить різні відповіді в різних конфесіях.

«Миропомазаннязавершує благодать Хрещення; воно є Таїнством, яке дає Духа Святого, щоб глибше вкоренити нас у Божому синівстві, міцніше поєднати з Христом, зміцнити наш зв'язок із Церквою, більше залучити нас до її місії і допомогти у свідченні про християнську віру словом, яке супроводять діла».[4]

Причастя – найсерйозніше і найважливіше заради чого варто приходити в храм. Сам Господь Ісус Христос говорив, що «життя вічне матимуть тільки ті, хто їстиме Його Плоть і питиме Його Кров» ((Івана 6:53—56). Згідно з Євангелієм, причащатися Своїм учням заповів Сам Ісус. Перші християни, за свідченням книг Нового Завіту, з початку збиралися щотижня для «переламання хліба» - так у давнину називали Причастя. Відбувалося це в ніч з суботи на той день, в який Господь Ісус воскрес із мертвих. Цей перший день тижня пізніше в християнській традиції отримав назву неділі (рус. воскресенье). За тлумаченням святителя Іоанна Златоуста, Тіло Христове, яке ми приймаємо у святому Причасті, - це те ж Тіло Ісуса Христа, яке страждало на хресті, воскресло і було піднесене на Небеса, а Кров Христова - та ж сама, що була пролита заради порятунку світу.[5]

Таїнство Соборування – це священнодійство подароване Богом для полегшення страждань саме важкохворих людей. Під час цього Таїнства священик при помазуванні хворому певних частин тіла, закликає на нього благодать Божу, яка зцілює тілесні та душевні хвороби. Назву «Маслосвяття» чи «Єлеопомазання» Таїнство отримало від того, що під час нього священнослужителі освячують особливий єлей (масло), яким намащують людину. А «Соборуванням» – від того, що за древньою традицію це Таїнство повинен звершувати собор священиків, зазвичай сім. За потреби – менше. Історія цього Таїнства надзвичайно древня та сягає ще часу святих апостолів, які, отримавши від Спасителя владу, лікувати різні хвороби, прощали людям гріхи, помазували олією та зцілювали їх словами молитви.[6]

Священство є Таїнством, в якому правильно обрана людина (у єпископа або пресвітера, або диякона) через архиєрейське рукопокладання отримує благодать Святого Духа для священного служіння Церкві Христовій. Священство дає змогу служити спільноті вірних в ім’я Христа – Голови Церкви. Особливим обов’язком вірних є молитва про покликання до священицького та чернечого життя, а також священиків, місіонерів і богопосвячених осіб.[7]

Таїнство шлюбу, яке частіше називають вінчанням, – це благословення нареченого та нареченої за їхньою добровільною згодою на подружнє життя, де подається благодать Божа для взаємної допомоги та однодушності, а також для благословенного народження та християнського виховання дітей. Вступаючи у шлюб, чоловік і жінка перед Богом обіцяють одне одному любов, вірність та чесність подружню впродовж усього життя. Шлюб – це єдина суспільна інституція, яка, відповідно до Святого Письма, була встановлена Богом ще у раю до гріхопадіння людей. Після того, як Господь створив Адама і Єву «Благословив їх Бог і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю і володійте нею» (Бут. 1:28), Тож вони вже не двоє, а одна плоть. Отже, що «Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19:4-6).[8]