Типологічні і класифікаційні аспекти наукової концепції взаємодії мов С. В. Семчинського

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

О. ГОНЧАРА

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

КУРСОВА РОБОТА

з «Історії української літератури»

на тему:

НАУКОВА СПАДЩИНА ПРОФЕСОРА С. В. СЕМЧИНСЬКОГО

студентки 3 курсу групи УУ-13-1з

напряму підготовки 6.020303 – Філологія

(українська мова і література)

ПЕТРИШИНОЇ Яни Віталіївни

Керівник _______викл. Шевченко Т. В.

Кількість балів____________

Національна шкала_________

Оцінка ECTS______________

Члени комісії: _____________Н. П. Олійник

_____________І. В. Кропивко

_____________Н. В. Полохова

м. Дніпропетровськ, 2015 р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1.

Розділ 2.

Висновки

Список використаних джерел

РЕФЕРАТ

Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства

Кафедра української літератури

НАУКОВА СПАДЩИНА ПРОФЕСОРА С. В. СЕМЧИНСЬКОГО

Виконавець: студентка групи УУ-13-1з Петришина Я. В.

Керівник: викл. Шевченко Т. В.

Курсова робота: 27 с., джерел 7.

Об’ект дослідження: наукова спадщина професора С. В. Семчинського.

Мета роботи: дослідити наукову спадщину професора С. В. Семчинського.

Одержані висновки та їх новизна: досліджено наукову спадщину професора С. В. Семчинського, визначено її місце в діалектиці сучасного мовознавчого наукового процесу.

Результати дослідження можуть бути використані під час вивчення курсу «Історія української літератури XX століття» у вищих навчальних та середніх загальноосвітніх закладах.

Ключові слова: С. В. СЕМЧИНСЬКИЙ, МОВНІ КОНТАКТИ, СЕМАНТИЧНА ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ, МОВНА ІЗОСЕМІЯ, ВЗАЄМОДІЯ.

ВСТУП

Станіслав Володимирович Семчинський - визначний український філолог, професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри загального мовознавства і класичної філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (1978–1999), заслужений працівник народної освіти України (1996), почесний академік АН Республіки Молдова (1991), почесний доктор (Doctor Honoris causa) Клузького (Румунія) університету імені В.Бабеша і Я.Бояя (1997), відміннник освіти України (1997), Президент асоціації "Україна – Румунія".

2 травня 2016 р. науковий світ відзначатиме 85 років від дня народження Станіслава Володимировича Семчинського (1931 – 16.12.1999). Валерій Чемес, доц. кафедри загального мовознавства і класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у своїй статті «Професор С.В. СЕМЧИНСЬКИЙ і світ філології» (Studia Linguistica. Випуск 5/2011) відзначав, що «з відстані часу ще масштабніше і багатовимірніше постає перед нами усе зроблене С.В.Семчинським для вітчизняної і зарубіжної науки, університетської філологічної освіти, ще глибше усвідомлюють усі його колеги і учні теплоту і щирість, з якою він завжди ішов до людей, обстоюючи ідеали справжнього служіння Батьківщині» [1, с. 4].

С.В. Семчинський народився у надзвичайно цікавому своєю поліетнічністю і багатомовністю куточку української землі - селі Білолісся Татарбунарського району Одеської області. У 1948 р. по закінченні із золотою медаллю Татарбунарської СШ №1 він вступив на відділення класичної філології філологічного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка, де залишався до останньої хвилини життя протягом більше ніж 50-и років. Тут 1999 року серед перших лауреатів його було удостоєно почесного звання "Заслужений професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка". Навчання з обраного фаху С.В.Семчинський закінчив 1953 року, і вже на той час його можна було вважати поліглотом, оскільки він досконало володів кількома мовами – крім рідної української, давньогрецькою, латинською, румунською, французькою та ін., а також мав ґрунтовні знання античної, української, румунської та інших літератур світу. Отримавши диплом з відзнакою, він був рекомендований до аспірантури, яку закінчив 1956 року при кафедрі загального мовознавства філологічного факультету. Як філолог-мовознавець С.В. Семчинський сформувався під впливом своїх університетських учителів – проф. А.О Білецького та доц. І.П. Сунцової. 1956 року він захистив кандидатську дисертацію "Лексичні запозичення румунської мови з російської і української мов".

В. Чемес згадує С.В.Семчинського як «теоретика мови», «справжнього філолога у найглибшому сенсі цього слова», який крізь усе своє життя проніс «глибокий науковий сентимент до румунської філології» [1, с. 4]. У 1958 році Семчинський організовує в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка семінарій з румунської мови і літератури, який функціонує протягом усієї його науково-педагогічної діяльності. Саме з ім'ям проф. С.В.Семчинського пов'язане заснування і розвиток сучасної української школи румуністики, вихованцями якої стали близько 100 студентів різних поколінь і спеціальностей – україністики, русистики, іноземної філології, міжнародного права і міжнародних відносин та ін., які працюють сьогодні викладачами, перекладачами, дипломатами. 1974 року С.В. Семчинський захистив докторську дисертацію "Семантична інтерференція мов (на матеріалі слов'яно-румунських мовних контактів)", чому передував вихід його монографії "Семантична інтерференція мов" (1974), у якій представлено концепцію семантичних змін у лексичному складі мови як наслідку міжмовних (Studia Linguistica. Випуск 5/2011,С. 4) контактів, що набула широкого наукового резонансу серед фахівців і явила собою новий рівень розвитку вітчизняної теорії взаємодії мов і її наслідків. С.В.Семчинський сформулював теорію семантичної інтерференції мов, ґрунтовно дослідивши лексичні і семантичні запозичення, явище міжмовної ізосемії, з'ясувавши статус лексичних елементів румунської мови з явною латинською і латентною слов'янською етимологією. На сторінках цієї монографії, яка нині стала науковим раритетом, С.В.Семчинський відзначав, зокрема, що теорія семантичної інтерференції несумісна з концепцією, згідно з якою людина не може вийти із замкненого кола понять рідної мови, і що створення порівняльної семасіології, про потребу якої говорив ще М. Покровський, є актуальним завданням лінгвістики (див. Семчинський С.В. Семантична інтерференція мов. – К: Вища школа, 1974. – С. 250– 251). Подавши вичерпні зразки аналізу проявів семантичної інтерференції на прикладі слов'янсько-східнороманської взаємодії, С.В. Семчинський з'ясував, що при семантичному запозиченні "мова не створює нових фономорфологічних зовнішностей, а користується існуючими в ній словами, які змінюють свою семантичну структуру. Слово однієї мови змінює свою внутрішню структуру за зразком іншомовного. При цьому семантична інтерференція призводить не тільки до ускладнення семантичної структури слова, а й до її спрощення", а поряд із спрощенням "стоїть "негативне" семантичне запозичення, коли мова втрачає лексичне розрізнення деяких понять, якщо такого розрізнення немає у контактній мові" (там само). Як настанова молодим науковцям і сьогодні звучить один із методологічних висновків цієї роботи: "При дослідженні семантичних запозичень лінгвіст має долати значні труднощі, зумовлені потребою розрізнення явищ, що є наслідком мовних контактів, від явищ, які є наслідком внутрішньомовного розвитку. Однак врахування різноманітних факторів, спаціальна, темпоральна і функціональна стратиграфія лексичних одиниць, їх зв'язків (синонімічних, антонімічних, словотворчих) у лексико-семантичній системі дозволяє подолати ці труднощі і з більшою або меншою певністю розрізняти наслідки семантичної інтерференції від незалежних власних утворень мови." (там само). Коло наукових зацікавлень С.В.Семчинського було напрочуд широке – він був лінгвістом і літературознавцем, визнаним фахівцем у галузі загального і романського мовознавства, класичної філології, історії мовознавства, славістики, румунської пареміології, слов'янсько-румунських мовних, літературних і культурних взаємин, вітчизняної історії, перекладачем, знавцем багатьох мов. У будь-якій справі проф. С.В.Семчинського завжди відзначала показова глибина наукового пошуку, концептуальна чіткість і виключна досконалість дослідницьких методів, методик і прийомів. За час роботи в університеті С.В. Семчинський пройшов славний шлях від асистента до завідувача кафедри. Він був членом ученої ради філологічного факультету й університету, головою спеціалізованої наукової ради із захисту докторських дисертацій Д 26.001.19 при Київському університеті імені Тараса Шевченка, членом кількох інших спеціалізованих рад. З 1978 р. С.В.Семчинський постійно обирався членом Комісії з міжмовних контактів при Міжнародному комітеті славістів, був секретарем і заступником голови (Studia Linguistica. Випуск 5/2011, С. 5) секції загального мовознавства Науково-методичної ради з вищої філологічної освіти МВ і ССО СРСР (1978–1991), головою секції класичної філології Науково-методичної ради з філологічної освіти Міністерства освіти України (з 1988 р.). Із здобуттям Україною незалежності завдяки зусиллям С.В.Семчинського 1993 року після тривалої перерви на філологічному факультеті університету було відновлено підготовку фахівців із спеціальності "Класична філологія" – на сьогодні вже випущено більше 120 філологів-класиків, з яких 15 стали молодими викладачами або аспірантами розбудованої кафедри загального мовознавства і класичної філології. За завідування кафедрою С.В.Семчинським при ній було відкрито й аспірантуру із спеціальності "класичні мови". Випускниками кафедри за цей період уже захищено 13 кандидатських дисертацій із спеціальностей "класичні мови" або "загальне мовознавство". С.В.Семчинський щедро ділився своїми знаннями і життєвим досвідом із студентами, аспірантами, молодшими колегами: всі, хто був поруч із ним, відчували особливий магнетизм його особистості, тепло душі і благородну вдачу. Загалом під науковим керівництвом С.В.Семчинського 25 молодих науковців захистили свої кандидатські дисертації із загального мовознавства, класичної філології та інших спеціальностей. Вони нині працюють викладачами чи ведуть науковий пошук в Україні, Росії, Молдові та інших країнах світу. Багато з них уже здобулися на заслужене визнання у наукових колах України і зарубіжжя. Наукові праці С.В.Семчинського, крім України, публікувалися в Азербайджані, Болгарії, Вірменії, Грузії, Канаді, Молдові, Німеччині, Росії, Румунії, Угорщині. Сам же перелік його друкованих праць є величезним і нараховує більш ніж 650 позицій (див. видану кафедрою до 75-річчя від його дня народження Бібліографію праць доктора філологічних наук, професора Станіслава Володимировича Семчинського (1931–1999). – К., 2006). Серед них 6 наукових монографій, підручники, навчальні посібники, наукові статті, зокрема і в зарубіжних виданнях (понад 40), тези наукових конференцій, хроніки та рецензії, статті в енциклопедичних та довідкових виданнях, газетні статті, навчальні діафільми тощо. С.В.Семчинському належать також праці з історії лінгвістики і палеографії українського скоропису ХVII стол., словники і енциклопедичні довідники. Він здійснив 35 блискучих перекладів з румунської мови художніх і наукових творів. З-поміж цього величезного творчого доробку вирізнимо хоча б іще деякі праці С.В.Семчинського: Лексичні запозичення з російської та української мов у румунській мові (1958), Шляхи збагачення лексики (матеріали до лекцій з курсу загального мовознавства) (1963), Михаїл Садовяну. Життя і творчість (1980), Загальне мовознавство. Підручник для вищих навчальних закладів (1988; видання 2-е, перероблене і доповнене, 1996), А.Росетті. Вступ до фонетики. Переклад з румунської (1974). С.В.Семчинський був натхненним організатором наукових осередків і дослідницьких проблемних груп. За його керівництвом було успішно реалізовано кілька наукових проектів: " Антична література " (словник-довідник), " Мови світу " (енциклопедичний словник-довідник), " Латинсько-український словник ". Крім того, уже посмертно вийшли:

1) перший в Україні підручник для магістрантів філологічних (Професор С. В. Семчинський і світ філології. Studia Linguistica. Випуск 5/2011, С. 6) спеціальностей " Вступ до порівняльно-історичного мовознавства (на матеріалі індоєвропейських мов) " (К., 2001), матеріали якого С.В. Семчинський все-таки встиг апробувати, читаючи відповідний курс студентам спеціальності "класична філологія", і який по сьогодні залишається єдиним в Україні, його відзначає наукова глибина і методична досконалість;

2) перший в Україні підручник для студентів вищих навчальних закладів " Румунська мова " (К., 2007), який за змістом і лінгводидактичними засадами викладу відповідає усім високим університетським вимогам.

С.В.Семчинський відомий українській науковій громадськості і як дослідник української історії. Особливо імпонувала йому історична постать славетного Петра Могили, якому присвячено низку праць. Загалом наукові розвідки останнього періоду життя С.В.Семчинського так само відзначаються багатогранністю інтересів, оригінальністю бачення проблеми, поєднанням теорії і прагматики. Серед них:

"У лабіринті версій. Де знаходилась мовна прабатьківщина індоєвропейських народів" (1994);

"Українсько-румунські зв'язки в галузі книгодрукування",

"Австронезійські мови (проблеми класифікації)" (1995),

"До контроверзи про дату народження Петра Могили (деякі палеографічні проблеми)" (1996),

"Проблеми відтворення українською мовою румунських запозичень (загальні і власні назви)" (1997),

"Про сучасну лексику української мови",

"Дещо про риторику (оновлення стародавньої науки)", "Калькування як засіб збагачення і... засмічування мови" (1998) та ін.

Надзвичайно багато зробив С.В.Семчинський і для сусідніх Молдови і Румунії, представивши українській громадськості повнокровну картину східнороманської історії, культури, мови, літератури. Стоячи на засадах наукової об'єктивності, він аргументовано виступив у вітчизняній і молдовській науковій періодиці проти антинаукового твердження про існування окремих румунської і молдавської мов.

Оглядаючи все зроблене С.В.Семчинським на ниві науки і освіти, можна з певністю твердити, що він був гідним керівником української наукової школи теорії мови, мовлення та історії лінгвістики, заснованої в 1950 році доктором філологічних наук професором А.О. Білецьким (1911–1995). До основних наукових напрямків школи належать: дослідження мови як знакової системи; інструментальне дослідження звукової будови мови; теоретична граматика; загальна лексикологія; функціонально-семантичний опис давньогрецької, латинської мов, історія давньогрецької і латинської мов, латинська мова і культура в контексті європейської цивілізації, латинська мова на теренах України XV – XVIII ст.; типолого-контрастивні дослідження мов євразійського мовного ареалу, порівняльно-історичні студії; функціонування і розвиток української та російської мов за різних соціальних умов; мовні контакти; дослідження художнього мовлення античних і сучасних письменників. Традиційним стало для кафедри загального мовознавства і класичної філології Київського університету проведення міжнародної наукової конференції "Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія": з травня 2001 року - до 70-річчя від дня народження славетного вченого і педагога, у травні 2006 р. - до його 75-річчя, а в травні 2011 р. - з нагоди 80-річчя від дня народження проф. С.В.Семчинського. Роботу всіх названих конференцій гідно вінчають кілька- (Studia Linguistica. Випуск 5/2011, С. 7) томові збірники наукових праць її учасників, які як за глибиною проблематики, так і за кількістю авторів з України та інших країн світу є помітним явищем вітчизняної філологічної науки. По своїй смерті С.В. Семчинський залишив великий науковий доробок, десятки учнів і послідовників, примножив славу свого рідного університету й української гуманітарної науки й «усім своїм життям довів, що справжній талант і глибока людяність, наукова безкомпромісність і щедрість душі можуть органічно поєднуватися в одній особі. Людина надзвичайної скромності, внутрішньої самодисципліни і самовимогливості, він любив мовознавство в собі, а не себе в мовознавстві і цим показав усім нам зразок справжнього служіння науці й Батьківщині» [1, с. 8]. Колеги і учні професора С. В. Семчинського з глибокою повагою ставляться до всього, що пов'язано з ім'ям видатного науковця і прагнуть своїми науковими пошуками у галузі гуманітаристики продовжити «осягнення нових горизонтів у царині філологічних знань» віддаючи гідну данину шані професора С.В. Семчинського. Матеріали конференції, представлені кількатомовими збірниками наукових праць її учасників, пропоновані мовознавцям, літературознавцям, історикам, культурологам, всім, хто цікавиться новітніми дослідженнями, за глибиною проблематики і за кількістю авторів з України та інших країн світу є не тільки помітним явищем вітчизняної філологічної науки, а й стимулом для подальших наукових розвідок і відкриттів.

Новизна курсової роботи полягає в тому, що в ній зроблена результативна спроба цілісного аналізу наукової спадщини професора С. В. Семчинського. Теоретична і практична частини курсової роботи систематизують і узагальнють доробок сучасних дослідників з даної проблеми.

Мета роботи – дослідити наукову спадщину професора С. В. Семчинського. Для досягнення мети передбачено вирішити такі завдання:

1) дослідити взаємозв’язок і взаємодію;

2) визначити домінантні концепції, особливості їх реалізації;

3) зробити аналіз наукових поглядів С. В. Семчинського.

Станіслав Володи́мирович Семчи́нський (нар. 2 травня 1931,Акмангит — † 16 грудня 1999, Київ) — український мовознавець,професор Київського університету, завідувач кафедри загального мовознавства та класичної філології Київського університету імені Тараса Шевченка (1978 - 1999). Заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999), Почесний член АН Молдови (1991), Почесний професор Клузького університету (Румунія, 1997). Учень Андрія Олександровича Білецького.

Автор праць з мовних контактів, балканістики, романської філології, загального та порівняльного мовознавства, класичної філології, славістики, семантики, семіотики, культури мовлення, історії,літератури. Керівник наукових проектів "Антична література" (словник-довідник), "Мови світу" (енциклопедичний словник-довідник), "Латино-український словник". Автор підручників "Вступ до мовознавства", "Загальне мовознавство", "Вступ до порівняльно-історичного мовознавства (на матеріалі індоєвропейських мов)". Дослідник української історії. Перекладач з румунської (художні та наукові твори). Засновник української школи румуністики.

1953 року закінчив відділення класичної філології філологічного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. 1956 року захистив кандидатську дисертацію "Лексичні запозичення румунської мови з російської та української мов". 1974 року опублікував монографію "Семантична інтерференція мов", у якій представлено концепцію семантичних змін у лексичному складі мови як наслідку міжновних контактів; тоді ж захистив докторську дисертацію "Семантична інтерференція мов (на матеріалі слов'яно-румунських мовних контактів)".

Семантична інтерференція[ред. • ред. код]

Теорія семантичної інтерференції несумісна з концепцією, згідно з якою людина не може вийти із замкненого кола понять рідної мови. Створення порівняльної семасиології є актуальним завданням лінгвістики. При семантичному запозиченні мова не створює нових фономорфологічних зовнішностей, а користується існуючими в ній словами, які змінюють свою семантичну структуру. Слово однієї мови змінює свою внутрішню структуру за зразком іншомовного. При цьому семантична інтерференція призводить не тільки до ускладнення семантичної структури слова, а й до її спрощення. Поряд зі спрощенням стоїть "негативне" семантичне запозичення, коли мова втрачає лексичне розрізнення деяких понять, якщо такого розрізнення немає у контактній мові. При дослідженні семантичних запозичень лінгвіст має долати значні труднощі, зумовлені потребою розрізнення явищ, що є наслідком мовних контактів, від явищ, які є наслідком внутрішньомовного розвитку. Однак врахування різноманітних факторів, спаціальні, темпоральна і функціональна стратиграфія лексичних одиниць, їх зв'язків (синонімічних, антонімічних, словотворчих) у лексико-семантичній системі дозволяє подолати ці труднощі і з більшою або меншою певністю розрізняти наслідки семантичної інтерференції від незалежних власних утворень мови (С.В.Семчинський, Семантична інтерференція мов. - К.: Вища школа, 1974).

Конференції Семчинського[ред. • ред. код]

З метою вивчення наукової спадщини професора Станіслава Семчинського відбуваються міжнародні наукові конференції. Перша конференція "Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія" відбулася у травні 2001 року, друга - у травні 2006 року. Третя конференція, присвячена 80-річчю Станіслава Семчинського, відбулася у Києві, Україна, у травні 2011 року.

Праці[ред. • ред. код]

· Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — Київ: «ОКО», 1996. — 416 с.

· Семчинський С.В. Семантична інтерференція мов. - Київ: Вища школа, 1974.

· Semchynsʹkyĭ, Stanislav Volodymyrovych. [Semantychna interferentsiia mov: na materiali slovʹiano-skhidnoromansʹkykh movnykh kontaktiv] [1]> / Kyïv: Vyshcha shkola, 1974.255 p.

· Semchynsʹkyĭ, Stanislav Volodymyrovych. Mykhaïl Sadovianu: zhyttia i tvorchistʹ [2] /Kyïv: "Dnipro, " 1980.176 p.

Міжнародна наукова конференція “Рецепція наукової спадщини професора Станіслава Семчинського і сучасна філологія”

До 80-річчя від дня народження доктора філологічних наук професора Станіслава Володимировича Семчинського, 19-20 травня 2011 року Кафедра загального мовознавства і класичної філології Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, за сприяння посольства Румунії в Україні, провела Міжнародну наукову конференцію “Рецепція наукової спадщини професора Станіслава Семчинського і сучасна філологія”. У заході взяли участь філологи з різних ВНЗ України, Румунії, Російської Федерації, Білорусі тощо. Румунська делегація була однією з найчисленніших, і складалася із фахівців з Клуж-Напоки, Бая-Маре, Бухареста, Сігету-Мармацієй тощо. І це не дивно, адже значну частину свого життя видатний український філолог присвятив румунській філології, просуванню румунської мови та культури в Україні, дослідженню румунсько-українських зв’язків та інтерференцій. Саме на цьому наголосив Надзвичайний і Повноважний посол Румунії в Україні Корнел Йонеску. “Уся професійна кар'єра і наукова діяльність визначного професора Семчинського стала справжньою ланкою у взаємному пізнані культур румунського і українського народів. Визначальним є той факт, що майже половина наукової творчості видатного професора Станіслава Семчинського була присвячена румунській філології. І крім цього пан Семчинський має іншу заслугу, а саме те, що завдяки йому українські читачі отримали можливість ознайомитися із творами відомих румунських письменників - Міхая Емінеску, Міхаїла Садовяну, Тудора Аргезі - та численними іншими перекладами, які були здійснені за ініціативи або за підтримки професора Станіслава Семчинського. Завдяки цьому професор Семчинський став справжнім послом румунської культури в Україні.”
Професор Семчинський багато чого зробив для вивчення історії румунсько-українських відносин, інтерференцій у мовах двох народів. Особливу увагу він приділив постаті Петра Могили, якому присвятив низку праць. Говорячи про це, лідер товариства румунської культури ім. Петра Могили з осередком у Києві Василь Казаку підкреслив, що професор щиро вірив у неминучість дружнього співіснування румунів та українців: “Професор Семчинський є тим променем, який боровся не тільки за чистоту української мови, але він є найвидатнішим румунологом ХХ століття. Така яскрава людина як Семчинський дійсно робила дуже багато, щоб мова не тільки не забувалась, але й розвивалась, в тому числі в таких умовах як мегаполіси. Я хочу сказати, що професор Семчинський був не тільки українським мовознавцем, не тільки філологом румунської мови, він був і головою спілки дружби між Україною і Румунією у ті роки, коли ми не дуже помічали добрі стосунки, не дуже було в нас друзів на нашому сьогоденні.” Усі, хто був поруч із Станіславом Володимировичем, завжди відчували особливий магнетизм його особистості, життєрадісність, тепло душі, благородну вдачу. Про його людські якості згадав і професор Клуж-Напокського університету та близький друг Станіслава Семчинського Онуфрій Вінцелер, за ініціативою якого видатному українському філологу було присвоєно звання почесного доктора Університету ім. Бабеша-Бояя (Клуж-Напока). “Станіслав Володимирович Семчинський був не лише величезним спеціалістом в області мовознавства він був людиною великої, відкритої душі, культурною, тактичною, скромною людиною з великої букви.”
В одній із своїх статей доцент кафедри мовознавства і класичної літератури КНУ імені Т.Шевченка Валерій Чемес, який блискуче володіє румунською мовою, писав, що Станіслав Семчинський надзвичайно багато зробив для сусідніх Молдови і Румунії, представивши українській громадськості повнокровну картину східнороманської історії, культури, мови, літератури. Стоячи на засадах наукової об’єктивності, він рішуче виступав в українській і молдовській науковій періодиці проти антинаукового твердження про існування окремих румунської та молдавської мов. На урочистому відкритті конференції у Києві учень Семчинського Валерій Чемес сказав: “Для нас ім’я Станіслав Семчинський - це все. Тому що це і традиції, і розбудова,і високий стиль служіння науці, студентству і Батькіщині. Він володів багатьма мовами, він дуже добре розбирався у проблемах порівняльно-історичного мовознавства, румунської філології, румунської культури, української культури, мови та історії, що особливо характерне для останніх років його життя.” С.В.Семчинський був закоханий у свою справу, якій він сповна присвятив себе. Цю любов педагог передав своїм вихованцям. Про це розповіла його соратниця, професор Фіоніла Олексіївна Нікітіна: “Сам Станіслав Володимирович любив свою рідну українську мову та дуже любив румунську мову. Я була один раз на його заняттях і чула із якою любов'ю він викладав румунську мову. Він зупинявся на словах, він давав етимологію різних слів, він наводив різні діалектні форми цих слів. Він просто дуже любив цю мову і, до речі, його наукові здобутки теж пов'язані з румунською мовою. Я вважаю, що найбільшим його досягненням в лінгвістиці була саме інтерференція. Так детально і ґрунтовно про інтерференцію слов'янських та романських мов, наскільки мені відомо, ніхто не писав. Я вважаю, що це був найблискучий твір Станіслава Володимировича.”
Теоретик мови, справжній філолог у найглибшому сенсі цього слова, глибокий науковий сентимент крізь своє життя проніс С.В.Семчинський до румунської філології. 1958 року він організував у Київському університеті ім. Т.Г.Шевченка семінарій з румунської мови і літератури, який функціонував протягом усієї його науково-педагогічної діяльності. Саме з його ім’ям пов’язане заснування і розвиток сучасної української школи румуністики, вихованцями якої стали близько 100 студентів різних поколінь і спеціальностей, які працюють сьогодні викладачами, перекладачами, дипломатами.
Завідувач кафедри загального мовознавства і класичної філології КНУ ім. Т. Шевченка Ірина Олександрівна Голубовська пообіцяла зберегти і передати майбутнім поколінням спадщину свого наставника: “Кафедра докладає всіх зусиль для того, щоб пам'ять про таку непересічну, якою був Станіслав Володимирович Семчинський ніколи не забулася, щоб дійсно той дух творчості, той геній який залишив нам у спадок Станіслав Володимирович завжди був поряд з нами і з тими, ким ми опікуємося, як кафедра загального мовознавства і класичної філології.” (Василь Каптару)

Кафедра загального мовознавства та класичної філології Інституту філології КНУ ім. Т. Г. Шевченка за період 2000-2011 рр. провела три наукових міжнародних конференції, присвячених науковій спадщині С. В. Семчинського:

1. 2001 р. – Міжнародна наукова конференція пам’яті проф. С. В. Семчинського «Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія».

2. 2006 р. – Міжнародна наукова конференція, присвячена 75-ти річчю від дня народження проф. С. В. Семчинського «Філологічна спадщина професора С. В. Семчинського і сучасність».

3. 2011 р. – Міжнародна наукова конференція, присвячена 80-річчю від дня народження проф. С. В. Семчинського «Рецепція наукової спадщини професора Станіслава Семчинського і сучасна філологія».

ПРОФЕСОР С.В. СЕМЧИНСЬКИЙ І СВІТ ФІЛОЛОГІЇ (Studia Linguistica. Випуск 5/2011)

2 травня 2011 р. виповнюється 80 років від дня народження Станіслава Володимировича Семчинського (1931 – 16.12.1999), визначного українського філолога, професора, доктора філологічних наук, завідувача кафедри загального мовознавства і класичної філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (1978–1999), заслуженого працівника народної освіти України (1996), почесного академіка АН Республіки Молдова (1991), почесного доктора (Doctor Honoris causa) Клузького (Румунія) університету імені В.Бабеша і Я.Бояя (1997), відміннника освіти України (1997), Президента асоціації "Україна – Румунія". Ось уже 11 років як його немає з нами, але з відстані часу ще масштабніше і багатовимірніше постає перед нами усе зроблене С.В.Семчинським для вітчизняної і зарубіжної науки, університетської філологічної освіти, ще глибше усвідомлюють усі його колеги і учні теплоту і щирість, з якою він завжди ішов до людей, обстоюючи ідеали справжнього служіння Батьківщині. С.В. Семчинський народився в с. Білолісся Татарбунарського району Одеської області, у цьому надзвичайно цікавому своєю поліетнічністю і багатомовністю куточку української землі. Закінчивши у 1948 р. із золотою медаллю Татарбунарську СШ №1, він того самого року вступив на відділення класичної філології філологічного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка, у стінах якого залишався до останньої хвилини життя протягом більше ніж 50-и років. І саме тут 1999 року його було серед перших лауреатів удостоєно почесного звання "Заслужений професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка". 1953 року С.В.Семчинський закінчив навчання з обраного фаху, відтак уже на той час його можна було вважати поліглотом, бо досконало володів кількома мовами – крім рідної української, це давньогрецька, латинська, румунська, французька та ін., а також справжнім знавцем античної, української, румунської та інших літератур світу. Отримавши диплом з відзнакою, він був рекомендований до аспірантури, яку закінчив 1956 року при кафедрі загального мовознавства філологічного факультету. Як філолог-мовознавець С.В.Семчинський сформувався під впливом своїх університетських учителів – проф. А.О Білецького та доц. І.П.Сунцової. 1956 року він захистив кандидатську дисертацію "Лексичні запозичення румунської мови з російської і української мов". Теоретик мови, справжній філолог у найглибшому сенсі цього слова, глибокий науковий сентимент крізь усе своє життя проніс С.В.Семчинський до румунської філології. 1958 року він організував у Київському університеті ім. Т.Г.Шевченка семінарій з румунської мови і літератури, який функціонував протягом усієї його науково-педагогічної діяльності. Саме з ім'ям проф. С.В.Семчинського пов'язане заснування і розвиток сучасної української школи румуністики, вихованцями якої стали близько 100 студентів різних поколінь і спеціальностей – україністики, русистики, іноземної філології, міжнародного права і міжнародних відносин та ін., які працюють сьогодні викладачами, перекладачами, дипломатами. 1974 року С.В. Семчинський захистив докторську дисертацію "Семантична інтерференція мов (на матеріалі слов'яно-румунських мовних контактів)", чому передував вихід його монографії "Семантична інтерференція мов" (1974), у якій представлено концепцію семантичних змін у лексичному складі мови як наслідку міжмовних (Studia Linguistica. Випуск 5/2011,С. 4) контактів, що набула широкого наукового резонансу серед фахівців і явила собою новий рівень розвитку вітчизняної теорії взаємодії мов і її наслідків. С.В.Семчинський сформулював теорію семантичної інтерференції мов, ґрунтовно дослідивши лексичні і семантичні запозичення, явище міжмовної ізосемії, з'ясувавши статус лексичних елементів румунської мови з явною латинською і латентною слов'янською етимологією. На сторінках цієї монографії, яка нині стала науковим раритетом, С.В.Семчинський відзначав, зокрема, що теорія семантичної інтерференції несумісна з концепцією, згідно з якою людина не може вийти із замкненого кола понять рідної мови, і що створення порівняльної семасіології, про потребу якої говорив ще М. Покровський, є актуальним завданням лінгвістики (див. Семчинський С.В. Семантична інтерференція мов. – К: Вища школа, 1974. – С. 250– 251). Подавши вичерпні зразки аналізу проявів семантичної інтерференції на прикладі слов'янсько-східнороманської взаємодії, С.В. Семчинський з'ясував, що при семантичному запозиченні "мова не створює нових фономорфологічних зовнішностей, а користується існуючими в ній словами, які змінюють свою семантичну структуру. Слово однієї мови змінює свою внутрішню структуру за зразком іншомовного. При цьому семантична інтерференція призводить не тільки до ускладнення семантичної структури слова, а й до її спрощення", а поряд із спрощенням "стоїть "негативне" семантичне запозичення, коли мова втрачає лексичне розрізнення деяких понять, якщо такого розрізнення немає у контактній мові" (там само). Як настанова молодим науковцям і сьогодні звучить один із методологічних висновків цієї роботи: "При дослідженні семантичних запозичень лінгвіст має долати значні труднощі, зумовлені потребою розрізнення явищ, що є наслідком мовних контактів, від явищ, які є наслідком внутрішньомовного розвитку. Однак врахування різноманітних факторів, спаціальна, темпоральна і функціональна стратиграфія лексичних одиниць, їх зв'язків (синонімічних, антонімічних, словотворчих) у лексико-семантичній системі дозволяє подолати ці труднощі і з більшою або меншою певністю розрізняти наслідки семантичної інтерференції від незалежних власних утворень мови." (там само). Коло наукових зацікавлень С.В.Семчинського було напрочуд широке – він був лінгвістом і літературознавцем, визнаним фахівцем у галузі загального і романського мовознавства, класичної філології, історії мовознавства, славістики, румунської пареміології, слов'янсько-румунських мовних, літературних і культурних взаємин, вітчизняної історії, перекладачем, знавцем багатьох мов. У будь-якій справі проф. С.В.Семчинського завжди відзначала показова глибина наукового пошуку, концептуальна чіткість і виключна досконалість дослідницьких методів, методик і прийомів. За час роботи в університеті С.В. Семчинський пройшов славний шлях від асистента до завідувача кафедри. Він був членом ученої ради філологічного факультету й університету, головою спеціалізованої наукової ради із захисту докторських дисертацій Д 26.001.19 при Київському університеті імені Тараса Шевченка, членом кількох інших спеціалізованих рад. З 1978 р. С.В.Семчинський постійно обирався членом Комісії з міжмовних контактів при Міжнародному комітеті славістів, був секретарем і заступником голови (Studia Linguistica. Випуск 5/2011, С. 5) секції загального мовознавства Науково-методичної ради з вищої філологічної освіти МВ і ССО СРСР (1978–1991), головою секції класичної філології Науково-методичної ради з філологічної освіти Міністерства освіти України (з 1988 р.). Із здобуттям Україною незалежності завдяки зусиллям С.В.Семчинського 1993 року після тривалої перерви на філологічному факультеті університету було відновлено підготовку фахівців із спеціальності "Класична філологія" – на сьогодні вже випущено більше 120 філологів-класиків, з яких 15 стали молодими викладачами або аспірантами розбудованої кафедри загального мовознавства і класичної філології. За завідування кафедрою С.В.Семчинським при ній було відкрито й аспірантуру із спеціальності "класичні мови". Випускниками кафедри за цей період уже захищено 13 кандидатських дисертацій із спеціальностей "класичні мови" або "загальне мовознавство". С.В.Семчинський щедро ділився своїми знаннями і життєвим досвідом із студентами, аспірантами, молодшими колегами: всі, хто був поруч із ним, відчували особливий магнетизм його особистості, тепло душі і благородну вдачу. Загалом під науковим керівництвом С.В.Семчинського 25 молодих науковців захистили свої кандидатські дисертації із загального мовознавства, класичної філології та інших спеціальностей. Вони нині працюють викладачами чи ведуть науковий пошук в Україні, Росії, Молдові та інших країнах світу. Багато з них уже здобулися на заслужене визнання у наукових колах України і зарубіжжя. Наукові праці С.В.Семчинського, крім України, публікувалися в Азербайджані, Болгарії, Вірменії, Грузії, Канаді, Молдові, Німеччині, Росії, Румунії, Угорщині. Сам же перелік його друкованих праць є величезним і нараховує більш ніж 650 позицій (див. видану кафедрою до 75-річчя від його дня народження Бібліографію праць доктора філологічних наук, професора Станіслава Володимировича Семчинського (1931–1999). – К., 2006). Серед них 6 наукових монографій, підручники, навчальні посібники, наукові статті, зокрема і в зарубіжних виданнях (понад 40), тези наукових конференцій, хроніки та рецензії, статті в енциклопедичних та довідкових виданнях, газетні статті, навчальні діафільми тощо. С.В.Семчинському належать також праці з історії лінгвістики і палеографії українського скоропису ХVII стол., словники і енциклопедичні довідники. Він здійснив 35 блискучих перекладів з румунської мови художніх і наукових творів. З-поміж цього величезного творчого доробку вирізнимо хоча б іще деякі праці С.В.Семчинського: Лексичні запозичення з російської та української мов у румунській мові (1958), Шляхи збагачення лексики (матеріали до лекцій з курсу загального мовознавства) (1963), Михаїл Садовяну. Життя і творчість (1980), Загальне мовознавство. Підручник для вищих навчальних закладів (1988; видання 2-е, перероблене і доповнене, 1996), А.Росетті. Вступ до фонетики. Переклад з румунської (1974). С.В.Семчинський був натхненним організатором наукових осередків і дослідницьких проблемних груп. За його керівництвом було успішно реалізовано кілька наукових проектів: " Антична література " (словник-довідник), " Мови світу " (енциклопедичний словник-довідник), " Латинсько-український словник ". Крім того, уже посмертно вийшли:

1) перший в Україні підручник для магістрантів філологічних (Професор С. В. Семчинський і світ філології. Studia Linguistica. Випуск 5/2011, С. 6) спеціальностей " Вступ до порівняльно-історичного мовознавства (на матеріалі індоєвропейських мов) " (К., 2001), матеріали якого С.В. Семчинський все-таки встиг апробувати, читаючи відповідний курс студентам спеціальності "класична філологія", і який по сьогодні залишається єдиним в Україні, його відзначає наукова глибина і методична досконалість;

2) перший в Україні підручник для студентів вищих навчальних закладів " Румунська мова " (К., 2007), який за змістом і лінгводидактичними засадами викладу відповідає усім високим університетським вимогам.

С.В.Семчинський відомий українській науковій громадськості і як дослідник української історії. Особливо імпонувала йому історична постать славетного Петра Могили, якому присвячено низку праць. Загалом наукові розвідки останнього періоду життя С.В.Семчинського так само відзначаються багатогранністю інтересів, оригінальністю бачення проблеми, поєднанням теорії і прагматики. Серед них:

"У лабіринті версій. Де знаходилась мовна прабатьківщина індоєвропейських народів" (1994);

"Українсько-румунські зв'язки в галузі книгодрукування",

"Австронезійські мови (проблеми класифікації)" (1995),

"До контроверзи про дату народження Петра Могили (деякі палеографічні проблеми)" (1996),

"Проблеми відтворення українською мовою румунських запозичень (загальні і власні назви)" (1997),

"Про сучасну лексику української мови",

"Дещо про риторику (оновлення стародавньої науки)", "Калькування як засіб збагачення і... засмічування мови" (1998) та ін.

Надзвичайно багато зробив С.В.Семчинський і для сусідніх Молдови і Румунії, представивши українській громадськості повнокровну картину східнороманської історії, культури, мови, літератури. Стоячи на засадах наукової об'єктивності, він аргументовано виступив у вітчизняній і молдовській науковій періодиці проти антинаукового твердження про існування окремих румунської і молдавської мов. Оглядаючи все зроблене С.В.Семчинським на ниві науки і освіти, можна з певністю твердити, що він був гідним керівником української наукової школи теорії мови, мовлення та історії лінгвістики, заснованої в 1950 році доктором філологічних наук професором А.О. Білецьким (1911–1995). До основних наукових напрямків школи належать: дослідження мови як знакової системи; інструментальне дослідження звукової будови мови; теоретична граматика; загальна лексикологія; функціонально-семантичний опис давньогрецької, латинської мов, історія давньогрецької і латинської мов, латинська мова і культура в контексті європейської цивілізації, латинська мова на теренах України XV – XVIII ст.; типолого-контрастивні дослідження мов євразійського мовного ареалу, порівняльно-історичні студії; функціонування і розвиток української та російської мов за різних соціальних умов; мовні контакти; дослідження художнього мовлення античних і сучасних письменників. У травні 2001 р. до 70-річчя від дня народження славетного вченого і педагога кафедра загального мовознавства і класичної філології Київського університету провела міжнародну наукову конференцію "Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія", у травні 2006 р. кафедра провела міжнародну наукову конференцію до його 75-річчя, а в травні 2011 р. кафедра має за честь вітати всіх учасників чергової міжнародної наукової конференції з нагоди 80-річчя від дня народження проф. С.В.Семчинського. Роботу всіх названих конференцій гідно вінчають кілька- (Studia Linguistica. Випуск 5/2011, С. 7) томові збірники наукових праць її учасників, які як за глибиною проблематики, так і за кількістю авторів з України та інших країн світу є помітним явищем вітчизняної філологічної науки. По своїй смерті С.В. Семчинський залишив нам усім не тільки великий науковий доробок, не лише десятки учнів і послідовників, він не тільки примножив славу свого рідного університету й української гуманітарної науки, а й усім своїм життям довів, що справжній талант і глибока людяність, наукова безкомпромісність і щедрість душі можуть органічно поєднуватися в одній особі. Людина надзвичайної скромності, внутрішньої самодисципліни і самовимогливості, він любив мовознавство в собі, а не себе в мовознавстві і цим показав усім нам зразок справжнього служіння науці й Батьківщині. Вшановуючи нашого Вчителя у 80-у річницю від дня його народження, маємо надію, що пропоновані мовознавцям, літературознавцям, історикам, культурологам, всім, хто цікавиться новітніми науковими пошуками у галузі гуманітаристики, матеріали конференції стануть гідною даниною шани професорові С.В.Семчинському, стимулюватимуть осягнення дослідниками нових горизонтів у царині філологічних знань. Валерій Чемес, доц. кафедри загального мовознавства і класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. (Studia Linguistica. Випуск 5/2011, С. 8)

ТИПОЛОГІЧНІ І КЛАСИФІКАЦІЙНІ АСПЕКТИ НАУКОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ МОВ С. В. СЕМЧИНСЬКОГО

Запорожець Лариса Михайлівна, канд. філол. наук, доц. Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Статтю присвячено висвітленню аспектів наукової концепції взаємодії мов проф. С. В. Семчинського (1931 – 1999) щодо типологічних та класифікаційних параметрів контактування мов.

Ключові слова: Семчинський, взаємодія мов, типологія мовної взаємодії, класифікація видів мовних контактів.

Особливе місце в науковій спадщині проф. С. В. Семчинського, авторитетного представника вітчизняної школи загального мовознавства, індоєвропеїстики, компаративістики, зіставного мовознавства й перекладознавства, займають надзвичайно важливі не лише для сучасного мовознавства, а й для теперішнього глобалізованого світу в цілому проблеми, пов'язані із взаємодією мов, їх контактами в умовах інтенсивної міжмовної і міжкультурної комунікації. Про це свідчать численні наукові праці С. В. Семчинського, присвячені активному лексичному запозиченню, семантичній інтерференції, міжмовній ізосемії при мовній взаємодії тощо. Спектр питань, пов'язаних із мовною взаємодією, що не перестають бути дискусійними й сьогодні, в роботах С. В. Семчинського є досить розгалуженим. Це і з'ясування причин, факторів та умов контактування мов, труднощі у виборі релевантного мовознавчого терміна на позначення такого процесу, його дефініції, типологія мовної взаємодії відповідно до обраних критеріїв, класифікація видів мовного контактування за різними маркерами, результати та наслідки взаємодії мов у вигляді таких явищ, як двомовність, поліглотія та процесів, що їх супроводжують (інтерференція, запозичення, утворення мовних союзів тощо). Відповіді на ці питання, сформульовані С. В. Семчинським, певною мірою прояснюють та збагачують окремі положення цієї давньої мовознавчої проблеми. Важливим для наукової концепції видатного мовознавця щодо міжмовних зв'язків є, перш за все, чітке визначення статусу взаємодії мов, мовного контактування як реального явища, процесу. Він вважає, що мовне контактування було, є і буде панхронічним перманентним явищем, характерним для всіх етапів існування, функціонування й розвитку будь-якої мови. До того ж його слід відносити до зовнішніх, позамовних факторів розвитку мови, які, поєднуючись із внутрішніми, мовними чинниками, забезпечують динаміку й поступ мови, а також її комунікативну придатність й ефективність у різних для неї часових, а також просторових вимірах. У такий спосіб С. В. Семчинський спростовує відоме положення Ф. де Соссюра про те, що визначальними для існування і розвитку мови можуть бути тільки внутрішні чинники [Семчинський 1996, 334 – 335]. Задовго до широкого використання й ренесансу у мовознавстві ХХ ст. антропоцентричного підходу при дослідженні та поясненні мовних явищ С. В. Семчинський зауважує, що мовна взаємодія є детермінованою антропоцентрично і відбиває

(Запорожець Л. М., С. 369)

потреби в обміні загальнолюдськими знаннями й цінностями. Власне мовне контактування стає можливим тільки завдяки контактуванню та інтеракції реальних носіїв конкретних мов, які беруть участь у таких глобальних процесах, як міграція народностей, міжнаціональні та міждержавні зв'язки, міжнародне сумісне виробництво, міжнародна спільна наукова діяльність, туризм тощо [Семчинський 1996, 347]. Досить обережно ставився С. В. Семчинський до вибору релевантної термінологічної номінації самого процесу мовного контактування. Не погоджуючись із вже запропонованою різними авторами низкою термінів "змішування мов", "схрещування мов", "іншомовний вплив", "взаємний вплив", "метисація мов" (для позначення взаємодії споріднених мов), "гібридизація мов" (взаємодія неспоріднених мов), вбачаючи в них неадекватність у позначенні власне реальних процесів контактування мов або не зовсім точне й пряме їх найменування, С. В. Семчинський визнає найдосконалішим мовознавчим терміном для позначення процесу взаємного впливу мов саме термін взаємодія мов або ж мовні контакти. Однак, на жаль, й досі не всі сучасні вітчизняні мовознавчі термінологічні словники пропонують ці терміни, хоча й використовують їх у коментарях при тлумаченні термінів соціолінгвістика, мовна ситуація, мовна політика, мовний союз тощо. С. В. Семчинський пропонує своє власне сприйняття й експлікацію обраного терміна взаємодія мов, розуміючи його не лише як надбання, ознаку мовлення, а й як надбання та ознаку системи мови. Отже, "дві мови взаємодіють, якщо висловлю- вання однією мовою включають до свого складу елементи чи відношення другої мови, або навпаки – висловлювання другою мовою включають до свого складу елементи чи відношення першої мови, а також якщо елементи й відношення першої мови входять до системи [виділено нами] другої мови і навпаки" [Семчинський 1996, 348]. С. В. Семчинський надав суттєве уточнення терміна взаємодія мов, зазначивши, що це становить двосторонній процес і стосується не тільки самого процесу мовлення, а й мови як системи одночасно. У межах наукової концепції мовного контактування С. В. Семчинського зазначається, що процеси взаємодії мов відбуваються в межах різного простору і часу, різних культур і набувають специфічних форм через множинність мов світу, через розмаїтість суспільних факторів взаємодії. На думку С. В. Семчинського, завданням мовознавства є встановлення спільних рис таких процесів і побудова типології мовної взаємодії, мовних контактів. До цього часу у мовознавстві було прийнято виділяти три відомі типи мовних контактів – адстрат, суперстрат, субстрат, що були запропоновані свого часу відповідно Дж. М. Бартолі (1939 р.), В. Вартбургом (1936 р.) та Г. Асколі (1887 р.), очевидно, за критеріями ступеня взаємовпливу систем мов, що контактують, та різними відношеннями, що складалися історично між народами, носіями цих мов [Звегинцев 1962, 205]. С. В. Семчинський будує досить чітку власну систему типологій мовної взаємодії, кожна з яких визначається не за принципом простого переліку типологічних рис взаємодіючих мов, як це можна спостерігати у багатьох дослідників проблеми

(Studia Linguistica. Випуск 6/2012, с. 370)

контактування мов, а за аргументованими релевантними критеріями, ознаками кожного типу взаємодії мов. Таких типологій С. В. Семчинський пропонує, принаймні, три [Семчинський 1996, 349–351]. Перша типологія мовної взаємодії, побудована за генетичними і структурними ознаками контактуючих мов, представлена двома типами: 1. Взаємодія неспоріднених і цілком різних за структурою мов (наприклад, взаємодія російської і китайської мов). 2. Взаємодія близькоспоріднених і структурно подібних мов (наприклад, взаємодія російської та української мов). Ці два типи мовної взаємодії є полярно протилежними, між якими за названими критеріями слід розташувати перехідні типи взаємодії мов:

● споріднених, але структурно віддалених мов (наприклад, взаємодія російської і болгарської мов);

● не споріднених, але більш-менш близьких за структурними ознаками мов (наприклад, взаємодія удмуртської мови з татарською).

При цьому С. В. Семчинський зазначає, що критерії генетичної і структурної близькості мов, за якими визначається той чи інший тип їх взаємодії, впливають на ефективність самого процесу контактування мов. Так, структурна й генетична близькість контактуючих мов становить сприятливі умови для їх взаємодії, а структурна й генетична віддаленість мов гальмує цей процес [Семчинський 1996, 349]. За іншим критерієм, а саме критерієм напрямку дії (впливу) контактуючих мов та певного рівня мовної системи, на якому зазначається їх взаємовплив, С. В. Семчинський пропонує іншу типологію мовної взаємодії і встановлює наступні типи:

1. Взаємодія, при якій одна з мов впливає на іншу в односторонньому напрямку на одному й тому ж рівні мовної системи. Зворотний вплив при цьому є неможливим через об'єктивні історичні фактори функціонування та існування мов. Цей тип мовної взаємодії автором названо однобічним через наявність одностороннього напряму впливу. Зразком у цьому випадку може бути контактування латинської або давньогрецької мов з будь-якою сучасною слов'янською мовою, вплив на яку з боку давніх мов реалізується лише на лексичному рівні і є односпрямованим, бо вплив у зворотному напрямку виключається.

2. Взаємодія, при якій вплив контактуючих мов визначається як двосторонній і також тільки на одному з мовних рівнів. Такий тип взаємодії С. В. Семчинський називає обопільним (наприклад, взаємодія російської та італійської мов на лексичному рівні призвела до лексичних запозичень в обох мовах).

3. Взаємодія мов з однобічним впливом однієї мови на іншу вже на різних рівнях мовної системи. Зразком тут можуть бути, на думку С. В. Семчинського, контактування арабської й турецької мов, при якому вплив арабської на турецьку мову наявний на різних рівнях мовної системи, а зворотний вплив турецької на арабську мову майже непомітний.

4. Взаємодія мов, яку С. В. Семчинський називає обопільною (двосторонньою) через взаємний вплив обох мов на різних стратах мовної системи. Таким типом контактування, за свідченням автора, можуть бути мови східних романців і слов'ян в

(Запорожець Л. М., С. 371)

історичний період їх спільного побутування, що зафіксовано текстами письмових пам'яток цих народів.

Коментуючи виділені типи мовної взаємодії, С. В. Семчинський застерігає, що однонаправленість мовного впливу при контактуванні мов не означає пасивного характеру мови, що зазнає впливу. Активність її проявляється у раціональному відборі, селекції елементів та відношень між ними тієї мови, яка здійснює односторонній вплив. Від інших одиниць та їх параметрів мова, яка зазнає впливу, може відмовлятися, тим самим вдосконалюючи свій склад, свою будову, збагачуючи свої план вираження й план змісту. Третю типологію мовної взаємодії С. В. Семчинський будує за критерієм територіального функціонування взаємодіючих мов [Семчинський 1996, 350]. Тут передбачається виділення двох типів взаємодії мов: Перший тип – маргінальна взаємодія мов, при якій взаємодіючі мови функціонують на територіях, що є суміжними для носіїв кожної з них. Очевидно, що маргінальний тип (від лат. marga – край, межа) взаємодії є актуальним для мов, якими користуються власне носії сусідніх держав, країн, регіонів. Контактуючими мовами з таким типом взаємодії, очевидно, можна вважати українську і словацьку, українську й польську, українську й румунську тощо. Другий тип – внутрішньорегіональна взаємодія мов. При цьому взаємодіючі мови використовуються на одній і тій самій території. Напевно, така ситуація характерна для багатонаціональних держав, носії мов яких проживають на єдиній території, що поділяється на певні регіони. Прикладом тут можуть бути українська мова із статусом державної й будь-яка з мов національних меншин, що використовується регіонально, або ж російська мова як державна в її активних зв'язках із регіональними мовами. С. В. Семчинський, характеризуючи останній тип мовної взаємодії за територіальною ознакою, зауважує, що внутрішньорегіональна взаємодія мов є більш динамічною, стабільною й репрезентативною, ніж маргінальна, через наявність постійних соціальних зв'язків між етносами однієї держави. Представивши ці три типології взаємодії мов за різними ознаками, С. В. Семчинський підкреслює, що дослідниками можуть бути запропоновані й інші типології, що проблема типології мовних контактів ще не набула довершеності й досконалості через змішування різних підходів при вирішенні цієї проблеми, через обрання часом не завжди релевантних типологічних критеріїв тощо. У своїх роботах, присвячених мовному контактуванню, С. В. Семчинський наголошує на тому, що слід чітко диференціювати типологію мовної взаємодії і класифікацію видів мовних контактів, чого не завжди дотримуються дослідники з названої проблеми. Підставою для такої диференціації може служити розрізнення в розумінні між поняттями взаємодія мов і мовні контакти. Взаємодія мов розуміється як комплекс явищ, що охоплюють системи взаємодіючих мов, їх страти і мають певні, зафіксовані словниками й граматиками, результати внаслідок встановлення міжмовних зв'язків. А мовні контакти можна розглядати як певний вид міжмовного зв'язку, ре-

(Studia Linguistica. Випуск 6/2012,С. 372)

зультат якого не завжди актуалізується і може залишатися, скоріше, прогностичним, бажаним. Отже, види мовних контактів С. В. Семчинський [Семчинський 1996, 350 – 351] пропонує за такою послідовністю:

1. Каузальні, або випадкові, тимчасові мовні контакти, яким властива дуже слабка інтенсивність мовної взаємодії. Такі контакти не завжди можуть перетворитися на процес взаємодії мов з усіма його особливостями і вимогами за визначенням.

2. Перманентні, або тривалі, постійні й стабільні мовні зв'язки, які є наслідком постійного й тривалого спілкування носіїв різних мов. Подібні контакти можуть у подальшому стати основою мовної взаємодії. Перший і другий види мовних контактів, очевидно, виділені С. В. Семчинським за ознакою їх тривалості, часу та інтенсивності.

3. Природні, або безпосередні, невимушені мовні контакти, що відбуваються при безпосередньому спілкуванні носіїв різних мов з метою порозумітися, зорієнтуватися у певних обставинах.

4. Штучні, або контакти з навчальною метою, в умовах освітнього процесу. Останні види мовних контактів С. В. Семчинський визначає, певно, за ознакою умов та інтенції, мети спілкування носіїв певних мов.

Крім того, він пропонує виділяти й комбінований вид двох останніх видів мовних контактів – природно-штучні контактування. У такому разі одна з мов стає не тільки мовою навчання, з функцією освітньої мови, а й поступово мовою безпосереднього спілкування мовців. Прикладом такої комбінованої форми мовного контактування може бути зв'язок української мови з мовами національних меншин України або взаємодія російської мови з мовами народів багатонаціональної Росії, чи англійська мова в її контактах з мовами численних емігрантів. Очевидно, така форма мовного контактування є досить поширеною для всіх багатонаціональних держав з мультикультурною національною політикою, з високим індексом мовної різноманітності (за Дж. Гринбергом) [Greenberg 1987], що є показником багатомовності певного регіону. Однак, останнім часом деякі мовознавці об'єднують параметри, за якими встановлюють і типи взаємодії мов, і види мовних контактів, які намагався диференціювати С. В. Семчинський [Селіванова 2008, 332]. Будучи послідовним прихильником положення про те, що взаємодія мов безпосередньо спричинена, в першу чергу, взаємозв'язками між їх носіями, народами, С. В. Семчинський пропонує залучати до активного обігу ще не зафіксовані всіма термінологічними мовознавчими словниками відносно нові терміни на позначення особливостей контактування мов, народів, їх культур, науки, техніки, мистецтва тощо. Нова термінологія суттєво доповнює вже призвичаєні поняття субстрату, суперстрату та адстрату. Такими є, на позначення тривалої й тісної взаємодії мов і мовців, представників однієї території, терміни інстрат (від лат. instratum – внутрішній шар) та перстрат (від лат. perstratum – вирівняний), під якими пропонують вважати випадки взаємодії мов у сфері духовної культури, науки й техніки. Інстратом можна вважати взаємодію української, польської, білоруської, угорської, чеської, словацької мов тощо на заході мовного масиву України. Перстратом для біль-

(Запорожець Л. М., С. 373)

шості європейських літературних мов є давньогрецька мова, у Росії таку функцію виконує російська мова у відношенні до інших мов народів Росії.

Статья посвящена характеристике аспектов научной концепции взаимодействия языков проф. С. В. Семчинского (1931 – 1999) относительно типологических и классификационных параметров контактирования языков. Ключевые слова: Семчинский, взаимодействие языков, типология языкового взаимодействия, классификация видов языковых контактов. The article is devoted to the characteristic of aspects of the scientific conception of languages interaction after prof. S. V. Semchinsky (1931–1999) concerning typological and classification parameters of the contacting languages. Key words: Semchinsky, interaction of languages, typology of language interaction, classification of language contacts.

Література:

1. Звегинцев В. А. Очерки по общему языкознанию / В. А. Звегинцев. – М.: Изд-во Московского университета, 1962. – 383 с.

2. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми / О. О. Селіванова. – Полтава: Довкілля – К, 2008. – 711 с.

3. Семчинський С. В. Загальне мовознавство / Станіслав Володимирович Семчинський. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: АТ "ОКО", 1996. – 416 с.

4. Greenberg J. Language in the Americas / J. Greenberg. – Stenford, 1987.

Короткий нарис про наукову школу «Теорія мови, мовлення та історії лінгвістики»

1.1. Назва - «Теорія мови, мовлення та історії лінгвістики».

1.2. Дата і місце заснування. Школа заснована 1950 року у Київському університеті.

1.3. Засновники. Наукова школа заснована професором, доктором філологічних наук Білецьким Андрієм Олександровичем. Тривалий час школою керував професор Семчинський Станіслав Володимирович. Школа фундаментально-наукових досліджень у галузі загальної лінгвістики і слов’янського мовознавства, зокрема українського і російського, а також класичної філології.

1.4. Відомі представники. Із наукової школи вийшли видатні українські мовознавці:

а) академік Русанівський Віталій Макарович;

б) професор Плющ Павло Павлович;

в) професор Муравицька Маргарита Петрівна;

г) професор Масальський Василь Іванович;

д) професор Кучеренко Ілля Корнійович;

е) професор Карпенко Маргарита Олександрівна;

є) професор Пономарів Олександр Данилович;

ж) професор Коптілов Віктор Вікторович;

з) професор Тоцька Ніна Іванівна та ін.

У діяльності наукової школи нині беруть участь близько 50 науковців. Серед них:

член-кор. НАНУ, професор Клименко Ніна Федорівна;

професор Снитко Олена Степанівна;

професор Голубовська Ірина Олександрівна;

професор Слухай Наталія Віталіївна;

професор Мойсієнко Анатолій Кирилович;

професор Шевченко Лариса Іванівна;

професор Мосенкіс Юрій Леонідович;

професор Звонська Леся Леонідівна;

професор Кудрявцева Людмила Олексіївна;

професор Дядечко Людмила Петрівна;

професор Черниш Тетяна Олександрівна;

професор Собуцький Михайло Анатолійович;

доцент Гнатюк Лідія Павлівна;

професор Паламарчук Ольга Леонідівна;

доцент Чемес Валерій Федорович;

доцент Бас-Кононенко Оксана Василівна;

доцент Миронова Валентина Миколаївна та ін.

доцент Гриценко Світлана Павлівна

доцент Лефтерова Ольга Миколаївна;

доцент Михайлова Олена Григорівна

1.5. Чисельність зайнятих у діяльності школи – понад 100 науковців. У її діяльності також беруть участь студенти, аспіранти, докторанти.

1.6. За характером - Школа фундаментально-наукова.

1.7. Основні досягнення нау