Вплив метафори на людську психіку є дуже глибоким і стійким, адже вона торкається ціннісної структури психіки

На особливу увагу заслуговують специфічні казкові особливості, які властиві будь-якій казці:

● відсутність нудних повчань і строгих повчань. Нікому не подобається, коли його повчають, і дитина не виключення. Коли їй читають «мораль», у неї відразу ж виникає непереборне бажання зробити все навпаки, зробити по-своєму, нехай навіть і неправильно. Але по-своєму!

А казка нікого не повчає, вона ненав'язливо, але дуже дохідливо пояснює, як було б краще вчинити в тій або тій ситуації. При цьому події казкової історії природно й логічно випливають одне з іншого. Це наочно показує дитині взаємозв'язок, що існує між учинками й подіями, дозволяє зрозуміти й міцно засвоїти зв'язок причини й наслідку;

● невизначеність місця дії. Де живе головний герой? Де відбувається дія казки? Невідомо! Десь там за тридев'ять земель, у деякому царстві, у деякій державі... Ця невизначеність дозволяє дитині на свій розсуд (залежно від психологічного настрою) наближати до себе, або навпаки, дистанціюватися від казкових подій. Так ще й типові мовні звороти «Давним-давно» або «Жили-були» задають умовні ситуації в особливому світі, у якому відбуваються події, у тій або іншій формі наявні в досвіді практично кожної людини;

● відсутність твердої персоніфікації. Головний герой у казці, як правило, є збірним архетипічним образом, що допомагає дитині ідентифікувати себе з ним. Казки наповнені архетипічними образами. Не менш важливо й те, що імена героїв у казках використовуються майже завжди ті самі, найчастіше Іванко, Оленка, Василіса та Мар’я. Це робить казкові імена майже загальними, що у свою чергу знову ж допомагає ідентифікації дитини з героєм. Резюмуючи два останніх пункти, варто сказати, що подібна невизначеність імен, місця дії й казкових образів психологічно допомагає дитині відійти (віддалитися) від проблеми, що здається їй нерозв'язною. Але, з іншого боку, ця ж невизначеність дає прекрасну можливість для ідентифікації себе з героями казок, тим самим, багаторазово підсилюючи потенціал дитини;

● чітке розмежування зла й добра й неухильна перемога добра над злом. У казці відразу зрозуміло, хто гарний, а хто – поганий. Крім того, завжди простежується чітка закономірність, яка показує, що по справах героям буде й розплата. Звичайно, це наївно, але, все-таки, по суті правильно. Для казки обов'язковий гарний кінець. Він необхідний для того, щоб дати дитині почуття психологічної захищеності.

На світі існує дуже багато казок. Є чарівні казки й казки про тварин, є побутові казки й казки-притчі. До казок можна віднести й історії героїчного змісту – перекази, легенди, билини, саги, міфи й епоси. Для кожного дитячого віку особливо захоплююча своя категорія казок. Маленьким дітям (до 5 років) – найбільш зрозумілі й близькі казки про тварин. Справа в тому, що в цьому віці діти часто ідентифікують себе саме із тваринами. Але з 5 років, дитина починає ідентифікувати себе з людськими персонажами й приблизно із цього ж віку починає розуміти й любити чарівні казки. Підліткові ж, як правило, стають цікаві більше реальні історії, що є носіями глибинної життєвої філософії: притчі, перекази, міфи, легенди, билини, саги й епоси.

Як правило, років із шести діти починають цікавитися казками-страшилками, наприклад, історіями про різну погань і потойбічний світ. У цьому віці в дітей з'являються страх смерті (власної або рідних, улюблених людей). У деяких дітей цей страх доходить до того, що вони навіть бояться лягати спати й закривати очі. А читаючи казки-страшилки, діти багаторазово проживають ірраціональний страх, поступово змінюючи своє ставлення до подій, які викликають страх. Тим самим страх «проробляється» і діти звільняються від внутрішнього напруження.