Українська література

Літописання. Зародження жанру та його самобутність, зв’язки з історіографічною прозою європейських народів. Доля літописних зведень. Річна стаття як основна композиційна одиниця. Гіпотетичний літопис Аскольда.

„Повість минулих літ” (поч. ХІІ ст.). Композиція твору. Використання легендарно-повістевого, історичного матеріалу. Проблема авторства. Відомості про Нестора-літописця. Міфізація діяльності Рюриковичів. Особливості стилю та система образів літопису. Сюжетні паралелі билин Київського циклу із „Повістю минулих літ”. Основні зведення, редакції та списки „Повісті”. Роль літопису в розвитку української історичної прози.

„Слово о полку Ігоревім” (1185 – кінець 1187 рр.) – найвидатніша літературна пам’ятка Київської Русі. Історія відкриття, видання і вивчення „Слова”. Боротьба навколо питання про його автентичність. Автор „Слова” – проблема літературознавців. Зміст і основна ідея „Слова”. Образ Руської землі і у творі, його композиційно-символічна насиченість. Антитеза „Руська земля – Великий степ”.

Поява терміну „бароко”. Основні етапи еволюції. Засвоєння терміну „бароко” українським літературознавством (В.Перетц, С.Маслов, О.Білецький, М.Гнатишак, Д.Чижевський, А.Макаров, Л.Ушкалов). Визначальні естетично-художні засади і найхарактерніші ознаки бароко. Стильові особливості: контрастність, метафоризм, кончентизм, емблематичність, прагнення вразити й приголомшити читача та глядача. Роль і місце українських риторик та поетик у розбудові жанрової структури. Ускладнення художніх форм полемічної прози. Українське бароко в контексті європейського (маринізм, гонгоризм, консептизм; Е.Тезауро, Б.Грассіан та ін.): спільні і відмінні риси.

Значення діяльності братств, Києво-Могилянської колегії (з 1701 – Академії) у кристалізації літературного процесу, обов’язкове викладання в них риторик та поетик.

Співіснування барокових тенденцій із ренесансними та просвітницькими в давній українській літературі.

Творча спадщина письменників-полемістів із Острога. Засади світогляду та суспільних позицій Герасима Смотрицького в передмові „До народів руських”, у творі „Ключ Царства Небесного”.

Творчість Мелетія Смотрицького і його „Граматика словенська” (1619). Художня майстерність письменника в творенні образної системи „Треносу” (1610). Місце в ньому персоніфікованого образу Матері-Церкви. Оборона православної церкви та її права на розвиток у трактаті „Виправдання невинності” (1621). Пошуки Мелетієм Смотрицьким злагоди між конфесіями, виправдання свого переходу до греко-католицької віри. Творчість Івана Вишенського (від середини ХVІ ст. – до 1621 та 1643 рр.). Роль філософії ісихазму у формуванні світогляду та суспільної позиції Вишенського. Невизнання письменником ренесансних цінностей, повернення до ранніх християнських ідеалів. Протиставлення двох типів європейської цивілізації: православної та католицької. Консервативність поглядів автора щодо використання для національних потреб західної науки, освіти. Критика соціальної дійсності в Україні та Речі Посполитій в „Писанії до всіх... в Лядській землі живущих”, „Викриття диявола-світодержця”.

Вірші про Визвольну війну 1648-1654 років. Барокова антитеза як засіб увиразнення героїчного духу українства. Вплив фольклору на поетику віршування. Пісні поетеси „з легенди” Марусі Чурай.

Бароковий консептизм збірки „Аполлонова лютня” (1671) Лазара Барановича. Зображення узгодженого неузгодження, використання антитези, стильової гри протилежних за значенням слів.

Поєднання в творах християнських і поганських мотивів та образів. Опрацювання ним жару епіграми. Створення поетичного корпусу „Житія святих” (1670). Продовження цієї традиції у збірці Дмитрія Туптала „Руно орошене” (1680).

Використання барокових засобів у збірках „Зегар цілий і полузегарок” (1690), „Млеко від вівці пастиру належне” (1691) Івана Величковського. Використання алегорій релігійної символіки, відтворення образів Ісуса Христа, Богородиці, святих, смерті. Природа і художня майстерність курйозних віршів зі збірки „Млеко”. Розвиток жанру епіграми: твори на біблійні та житійні сюжети; цикли „Вірші на Євангеліє для іконописців”, „Діяння святих апостолів”, „Вірші на Апокаліпсис”.

Поетична спадщина Григорія Сковороди: барокова традиційність і версифікаційне новаторство. Типологічний зв’язок поезії Сковороди з феноменом „мандрованих дяків”. Синтез у творах традицій фольклору, досвіду національних і європейських поетів. Жанрове розмаїття віршів. Повчальна їх спрямованість. Барокові та просвітницькі тенденції стилю поета. Збірка „Сад божественних пісень” (1750-1780-і рр.): її структура, особливості взаємозв’язку епіграфів і тексту віршів. Використання алегорії Саду в своєрідній інтерпретації образу.

Розвиток жанру драми-міракля. „Комедія на Успіня Богородиці” Дмитрія Туптала. „Декларація про житіє св. Катерини”. Драма-міракль „Олексій, чоловік Божий” (1673-1674). Залежність тексту драми від житійної традиції, міфологічної, народної естетики. Культивування християнських ідеалів через образ Олексія. Алегоричні та міфологічні персонажі драми. Поетика весільного обряду в інтермедійній сцені „Іграніє свадьби”.

Зародження жанру історичної драми на національному ґрунті. Трагікомедія „Володимир” Феофана Прокоповича (1705) та її місце в розвитку жанру. Авторська інтерпретація історії хрещення України. Класицистична основа композиція п’єси. Спрямованість проблематики твору в свою епоху. Актуальність просвітницької проблематики, розробленої в драмі.

Густинський літопис (ІІ пол. ХУІІ ст.) як спроба відтворення історії України від сивої минувшини до кінця ХУІІ ст. Творче використання автором традиції національних та європейських літописів.

Козацькі літописи – самобутнє явище давньої української літератури та культури. Втілення в них барокової моделі України. „Літопис Самовидця” – перший твір з козакофільськими ідейно-естетичними настановами. „Дії презільної битви Богдана Хмельницького, гетьмана Запорізького, з поляками” Григорія Граб’янки – маніфест козацько-українського автономізму. „Сказання про війну козацьку з поляками...” Самійла Величка – монументальний твір, спроба аналізу та узагальнення національного життя Вкраїни в ХУІІ – на початку ХУІІІ ст. Творче використання документальних, фольклорних і літературних матеріалів. Просвітницьке спрямування літопису.