Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Зв’язок романтизму із національним рухом 7 page





Билет 17

1. У піднесеному й замріяному настрої повертається Шевченко з весілля свого товариша до Києва: добре б і йому, нарешті, знайти собі пару; викладати малювання в університеті (поета недавно призначили туди викладачем «в виде опьіта на один год»), видати вдруге свого «Кобзаря», врешті-решт, поїхати до Італії. Та мрії його враз грубо обривають жандарми. Арешт, миттєве доправлення в Петербург, і ось він уже в похмурому казематі III жандармського відділу. Сіре, непривітне небо заглядає в заґратоване віконце. Безкінечно терзають душу допити… А душа в цей час видає… «Садок вишневий коло хати…»! Скільки ж світла й любові, поетичного таланту в тій душі! Два весняних місяці за ґратами, сім діб — і Шевченко вже на засланні, в глухих казахських степах із найтяжчим для нього покаранням — забороною писати й малювати. Але не думати, не складати вірші, не мріяти… І линуть непереверпіені рядки: «Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговоримо тихенько В неволі з тобою!» Про вершинні зразки Шевченкової лірики ми й будемо говорити на сьогоднішньому уроці.

 

З біографії Тараса Григоровича ви знаєте, що після звільнення з кріпацтва, життя митця складалося ніби на добре. Він успішно вчився в Академії мистецтв, був своєю людиною в колах передової інтелігенції, ні від кого не залежав. Щороку друкувалися його твори в журналах, альманахах, виходили окремими книжками й користувалися великою популярністю в читачів. Після довгих років блукань на чужині поет повернувся у палко любимий рідний край, міг працювати для розвитку його культури. Ніби вже була й знайдена стежка, яка могла привести поневолений народ до національного й соціального визволення,— збройне повстання. Здавалося вже цілком здійсненною і мрія про особисте щастя, сім’ю, родинний затишок, але … І раптом усе зруйнувалось… Переслідування, допит, ув’язнення, солдатчина…

У доробку Т. Шевченка з’являються твори політичної поезії, які, за тогочасними цензурними вимогами, не можна було друкувати в журналах та альманахах, тому поширювалися нелегально. Вони стали в Україні ХІХ ст. першими творам підпільної літератури. Ще й свободою не встиг натішитися, як попав у ще гіршу неволю. Гнітило й саме перебування в одиночній камері — не було з ким перекинутися словом, поділитися думками, полегшити душу. Свої думи–муки поет виливав у віршованих рядках… Шевченкові пощастило роздобути великий аркуш тонкого поштового паперу, склавши його увосьмеро, він написав на ньому тринадцять віршів. Тужним настроєм, природним у становищі ув’язненого поета, пройняті майже всі вірші, написані в казематі, хоч зміст їх різноманітний. Цикл «В казематі» складається з 13 віршів, згодом поет додав до нього ще дві поезії. Для цих творів характерні мотиви розлуки, поневіряння на чужині, тяжкої жіночої долі, нерозділеного кохання, самотності, безнадії, смерті. Всі герої цих поезій глибоко нещасливі: одинока дівчина–сирота, згорьована дружина п’яниці, розлучена з миллим наречена, покинута стара матір, каліка–солдат. Усі вони нарікають на лиху долю, гірке безталання. Особисті болісні переживання поета зливаються із стражданнями рідного народу. До цього циклу належать поезії «Не кидай матір!», «За байраком байрак», «Чого ти ходиш на могилу?», «Косар», «Н. Костомарову», «Мені однаково, чи буду…», «Ой три шляхи широкії», «Рано–вранці новобранці», «Ой одна я, одна», «Садок вишневий коло хати», «Не спалося,— а ніч, як море», «В неволі тяжко, хоч й волі…», «Чи ми ще зійдемося знову?». Перебуваючи в Орському укріпленні, Тарас Григорович переписав створені в казематі поезії в «Малу книжку», але першим, як заспівний, помістив новонаписаний вірш (вже в засланні) — «Згадайте, братіє моя…». Після звільнення з солдатської служби ці твори автор переніс у «Більшу книжку», об’єднав їх у цикл і дав заголовок «В казематі», під яким зазначив присвяту: «Моїм союзникам посвящаю».

Автобіографі́зм Тараса Шевченка - відображення в творчості Тараса Шевченка (творах літературних і образотворчого мистецтва) подій з його життя чи викликаних ними настроїв.

Автобіографізм є одніює з характерних особливостей творчості Тараса Шевченка. Він полягає в асоціативній єдностів епізодів з біографії автора з життям героя, в близькості настроїв автора і його ліричного героя. Автобіографічний елемент часто виявляється в авторських роздумах і ліричних відступах.

Автобіографізм у творах Тараса Шевченка має виразно соціальний характер. Почуття письменника так тісно зливаються з почуттями його героїв, що важко визначити межу, яка відділяє думки героя від думок автора. В персонажів виявляються риси характеру самого Шевченка, епізоди з їхнього життя — це окремі події з життя поета.

Автобіографічний елемент характерний і для лірики, ліроепічної поезії й художньої прози Шевченка.

Вже в ранніх романтичних поезіях-думах («Тече вода в синє море», «Тяжко-важко в світі жити») ліричний герой близький до фольклорного образу козака-сироти, втілював тодішні почуття Шевченка (самотність, туга за рідними, Україною), хоча ці переживання билу лише однією з граней багатого емоціями світу молодого поета й художника.

У таких поезіях як «На вічну пам'ять Котляревському», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «До Основ'яненка» ліричного героя, крім романтичних рис, наділено й рисами великої життєвої конкретності. Він є перехідним до так званого авторського «я», яке з'явилося в ліриці періоду «трьох літ».

ануванням реалістичного методу художнього відображення дійсності зростала в Шевченковій поезії і вага автобіографічного елемента, який підпорядковано створенню художньо типізованого образу автора-оповідача. В образі оповідача в поемах «Гайдамаки» і «Катерина» автобіографічні моменти введено за принципами асоціативності: блукання Катерини - і власні спогади поета

У розвитку української літератури ХІХ ст. Шевченкова проза пройшла майже не поміченою. Однією з причин цього є те, що повісті побачили світ більш як за чверть століття після смерті автора (1888). Однак дослідження повістей, їх проблематики, художніх особливостей, які виявляються і в їх проблемно-тематичному аспекті, і в манері розповіді з її потужним ліризмом, і в зображенні характерів персонажів, залишаються тим колом літературознавчих питань, що й сьогодні викликають інтерес у науковців. Сучасні дослідники (Д. Наливайко, І. Лімборський, О. Гриценко, Н. Демчук, В.Поліщук та ін) стверджують, що прозова спадщина Т. Шевченка – це не "додаток" до поезії митця, а й, справді, вагоме, не менш багатогранне й змістовне явище у творчості письменника й помітна складова національної літературної традиції.

 

2. Іван Петрович Котляревський…

Хто ж він такий? Український письменник, який перший у вітчизняній літературі звернувся до джерел народної мови, зробив її літературною, пішов шляхом реалізму й народності. Він увів нові жанри: епічну травестійно-бурлескну поему, оперу, водевіль.

П'єси Котляревського сповнені непідробного гумору, високої поетичності, щирої любові до народу. Це нев'янучі квітки у всенародному вінку шани великому українському письменнику-гуманісту.

Живе народне слово у XVI—XVIII ст. уже було представлено у творах письменники, та саме Іван Петрович перший використав невмируще багатство розмовної мови. Письменник засвідчує великі можливості народного слова для мовної характеристики персонажів.


Творчість Котляревського відкрила читачам новий національний світ з його неповторною історією, соціальною і морально-етичною свідомістю; утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності.

П'єси письменника — великі твори мистецтва, вони являють собою високохудожню систему, в якій успадковано не тільки літературну традицію, а й багатовікову народну культуру та народне світобачення.

У творчості Котляревського є дух народного гуманізму, він проявляється у прагненні особистості до соціальної свободи, у поєднанні автором ідеалу з інтересами народу.

Автор у своїх п'єсах сполучав трагічне і комічне в людському житті, піднесене і низьке, прекрасне і потворне, цим самим він поглиблював розуміння сутності явищ і предметів, людської натури. Це дало можливість створювати в літературі різноманітні індивідуальні характери.

Котляревський творить свій світ. Він уловлює дух тих змін, які відбуваються в суспільстві. Це приводить його до відображення національної самосвідомості народу, розуміння ним своєї історичної долі.

У його творах підноситься ідея національної самобутності українського народу, його історичного побуту, звичаїв, прав на самостійний розвиток.

Котляревський - драматург і театральний діяч ("Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник")

Великий правдолюб, гуманіст, письменник-демократ свою любов до рідної землі, до народу, його історії обезсмертив у своїх творах.
У п'єсах «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» Котляревський висловив просвітительські ідеї, тим самим поклавши початок українській драматургії та українському театрові. У цих творах автор змальовує простих людей, доводить, що вони гідні поваги і наслідування. Тому і «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» є реалістичними, високохудожніми шедеврами, що ввійшли назавжди до репертуару національного театру.
В образі Наталки письменник уперше в українській літературі показав правдивий багатогранний характер. Це дівчина із села, яка вміє захистити свою гідність, уміє боротися за своє щастя.
Цікавим є та деталь, що автор насичує п'єсу народними піснями, прислів'ями і приказками. Але частину їх створює сам, і майже неможливо відрізнити пісні Котляревського від народних, настільки вони подібні і за мовою, і за стилем.
У п'єсі «Москаль-чарівник» письменник використав народний анекдот про невірну жінку, але надав новий зміст темі та образам. Головна героїня Тетяна — селянка, яка не вміє лицемірити; вона чесна людина і морально чиста.
Своїм твором Котляревський показує, що аморальність іде від панівного класу. Так, чиновник-писарчук Финтик з презирством говорить про простий люд, цурається своєї бідної матері, заводить любовні інтриги.
Саме риси реалізму, народності, гумор, пісні, жива мова і забезпечили цим двом п'єсам успіх і популярність на сцені, а Котляревському славу і визнання.

Билет 18

1. Послання адресоване різним суспільним групам. Поет прагне висміяти, засудити жорстоке ставлення до кріпаків і вплинути на певні кола ліберального дворянства. Шевченко пише про фальшиву любов до України панів.)
II. Пророцтво поета.
1. Упевненість у силі народу. (Поет бачив обурення селян, відчував, що протест проти гноблення наростає. Він висловив упевненість у тому, що гнів народу незабаром приведе до повстання й розправи з поневолювачами.)
2. Віра в перемогу й торжество справедливості. (Шевченко вірив, що селянська революція покарає панство, і суд настане для них, адже:

Зв ернення до передової інтелігенції. (Поет бачив, що й серед дворян були люди, які виступали проти царату, за звільнення селян. Шевченко звертається до них із закликом нести культуру народові, допомагати йому. Він закликає подивитися на свою країну й полюбити щирим серцем "велику руїну". Боротьбу проти соціального й національного гніту поет бачив у братанні інтелігенції з народом. Саме інтелігенція повинна пройнятися потребами народу, чесно йому служити.)
III. Засудження перекручень історії України. (Шевченко виступає проти поширеної в той час ворожої теорії про монгольське походження слов'ян. Саме проти такої теорії спрямовані слова: кликає по-справжньому розібратися у своїй історії. Минуле повинне відповідати на важливі питання сучасності, а саме: що ми, чиї сини, ким і за що закуті в кайдани. Шевченко усвідомлює й те, що минуле України не можна розглядати як гармонію рівності і братерства. Автор проти беззастережного захвалювання минувшини.)
Він послідовно відстоює збагачення однієї культури іншою, вважає необхідним для розвитку української культури використання всього кращого, створеного іншими народами. Але з цих культур треба брати лише загальнолюдське. Як заповіт сучасникам і наступним поколінням звучать слова:

Т.Г. Шевченко – це людина, що увійшла в історію України як палкий патріот, унікальний поет, талановитий художник. Але перш за все він був сильною особистістю, котру життя піддавало численним перевіркам і випробовуванням. Незважаючи ні на що Кобзар гідно витримав усі незгоди, залишився вірним своїм переконанням, а нам, українцям, залишив неоціненний скарб – свою творчість!

Творчість Т.Г.Шевченка – це суцільне звернення до українського народу, яке включає в себе заклик до рішучих дій. Поет понад усе прагне достукатись до сердець своїх співвітчизників, посіяти у їхні серця зерна любові до України, пробудити патріотизм і врешті-решт змусити полюбити не лише власне «Я», а й свою державу й націю.

Не дивно, що, незважаючи на різні історичні обставини, твори великого Кобзаря України вивчають і нині в школах, проводяться різноманітні заходи по уславленню пам’яті поета, відкривають музеї, будують пам’ятники. Багато сучасних політиків, громадських діячів та й людей загалом цитують Т.Г.Шевченка,керуючись в житті його заповітами. Особисто для мене, одним із найкращих зразків його творчості є поема «І мертви, і живим…», яка стала класикою української літератури. Цей твір актуальний і нині. По-перше, це прослідковується і в самій назві. На мою думку, поет хотів нею підкреслити, що його слова адресуються усьому людству, незважаючи на те, який рік чи яке століття. Як відомо, помилки – це ті речі, котрі мають здатність повторюватись, а тому способи їх вирішення накопичуються протягом кількох століть, переростаючи у досвід. Шевченко поділився власними спостереженнями в надії, що наступні покоління не стануть дзеркальним відображенням його сучасників, котрі через власні вигоди погубили свій народ і Батьківщину, що співвітчизники опам’ятаються й стануть на правильний шлях. Я думаю, що проблеми тих часів все частіше дають про себе знати сьогодні. Українці забувають про те місце, де народились, нехтують своїм походженням, не вивчають рідної мови, презирливо відносяться до українського слова. Традиції для них уже нічого не варті. На жаль, вони не усвідомлюють, що, вчиняючи так, в першу чергу роблять гірше собі. А от поема Шевченка могла б стати для них вказівкою, як саме потрібно робити. Тоненька ниточка з’єднує 18 століття з 21. Ми деградуємо як українці, а саме про це писав колись Кобзар. Проте він не змушує, він лише прохає. Не звучить ніяких заборон в рядках поеми, адже не варто плутати обмеженість з патріотизмом. Людина повинна розвиватися у всіх напрямках: з давніх-давен поважали людей ерудованих, котрі могли підтримати будь-яку розмову. Сам Шевченко писав так:

Я вважаю, що в цих трьох рядках можна віднайти один із законів життя, ба навіть два! Перший – це любов до знань, прагнення пізнати світ, а інший – це відданість своїй державі, трепетне відношення до того місця, де народився, де беруть початок корені твого дерева життя. І всього три рядки, а що можна сказати про всю поему? Це справжня енциклопедія буття! Я думаю, що найважливіша думка, котра є актуальною особливо у наш час, - це національна гідність. Хіба ж не обурюють такі слова як, наприклад, ці:

А й справді! Як часто можна почути українську мову на південній, східній чи північній Україні? Лише російська! Та добре, хоч би ту знали, а так і власну зневажають, і чужу не знають. Що тоді, в часи Т.Г.Шевченка, що зараз – це одна із найголовніших проблем. Ми, на жаль, не маємо власної думки. І якщо тоді ярмо надягали на нас вороги, то зараз ми залюбки це робимо самі. У більш гуманний спосіб через телебачення, пресу нам насаджують чуже, а люди підсвідомо відмовляються від рідного. Безперечно, мене це обурює. Я впевнена, що все-таки є ті люди, котрі не просто прочитали твори Шевченка, в тому числі й поему «І мертвим, і живим…», а й дослухались чи дослухаються і нині до його слів.

Якби ж всі українці усвідомили значення кожного слова, написаного в посланні, то б, певно, про нашу неньку Україну дізнався увесь світ, а не лише окремі держави. І нехай звучать у серці кожного українця ці заповітні слова великого сина своєї Батьківщини:

Date: 2016-06-09; view: 461; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию