Поняття договору купівлі-продажу та джерела його регулювання

До найбільш поширеним договорами, опосредствующее товарно-грошові відносини на національних ринках країн і в міжнародному економічному обороті, належить договір купівлі-продажу (vente, Kaufvertrag, sale).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати продану річ і перенести на неї право власності на іншу сторону (покупця), а покупець зобов'язується прийняти куплену річ і сплатити покупну ціну.

По праву всіх країн договір розглядається як двосторонній, відшкодувальний, консенсусний.

У всіх системах права міститься дуже докладний регулювання відносин з купівлі-продажу нормами цивільних кодексів. У ряді країн романо-германської системи права є норми про купівлю-продаж у торгових. Кодексах. У деяких країнах видані спеціальні законодавчі акти з купівлі-продажу товарів, зокрема в Англії - закон про продаж товарів 1979 року.

Детально врегульовані ці відносини у Віденській конвенції про купівлю-продаж 1988 року. Відповідно до ст. 1 конвенції її положення застосовуються до договорів купівлі-продажу між сторонами, підприємства яких знаходяться в різних державах:

1) коли договір укладається між контрагентами, що знаходяться в державах - учасницях конвенції; 2) коли до відносин сторін договору застосовне, згідно з нормами міжнародного приватного права (колізійним нормам), право держави - учасника конвенції.

Важливим джерелом регулювання відносин є також національні торгові звичаї.Особлива роль належить звичаям, відомим як «базисні умови поставки».Сформовані у багаторічній торгової практиці, вони визнані в кожній з країн судами та арбітражами, і лише тільки в США санкціоновані законом.

У міжнародній торгівлі найбільше застосування мають 13 базисних умов поставки, охарактеризованих у виданому Міжнародною торговою палатою (МТП) зводі «Інкотермс».