Товари походженням з України, експорт яких здійснюється у рамках бартерних (товарообмінних) операцій чи операцій із зустрічної торгівлі

Для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контрак­ту) суб'єкт господарювання, який є стороною контракту, подає до компетентних органів такі документи:

інформаційну карту зовнішньоекономічного договору (кон­тракту) за формою та порядком заповнення, що встановлює­ться МЗЕЗторгом України;

оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі, якщо зов­нішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку;

документ про оплату послуг за реєстрацію цього договору.

60. Колізійно-правові питання зовнішньоекономічних угод.

Друга половина нинішнього століття відзначена посиленням впливу колізійного початку "автономії волі сторін", причому не тільки на європейському континенті, а й у західній півкулі, де минулого зазначалося досить стійке її неприйняття. У 1991 р. Інститутом міжнародного права була висловлена ​​думка, що автономія сторін стала одним з фундаментальних принципів міжнародного приватного права.

Автономія волі розглядається вітчизняної доктриною і практикою не як джерело колізійного права, а як одна з колізійних норм, які формують підстави застосування іноземного права.

Положення Конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, 1986 р. наказують застосовувати до договору купівлі-продажу право, вибирають бік. Угода сторін про такий вибір має бути явно виражене або прямо випливати з умов договору і поведінки сторін, розглядаються в сукупності.Конвенція дозволяє обмежувати вибір частиною договору.

Якщо сторони не визначили право, що застосовується до договору, останній регулюється правом держави, де на момент його укладення знаходиться комерційне підприємство продавця. У вилучення з цього правила до договору застосовується право держави, де на момент його укладення покупець має своє комерційне підприємство, якщо: 1) у цій державі велися переговори і договір був укладений сторонами, що перебувають у цій державі, або 2) договір прямо передбачає, що продавець повинен виконати своє зобов'язання, доставивши товари в цю державу; або 3) договір був укладений на умовах, визначених головним чином покупцем, і у відповідь на запрошення, направлене цим покупцем іншим особам, які беруть участь у торгах (оголошення про торги).

Підпорядковуючи контракт праву, обраному сторонами, Римська конвенція (п. 1 ст. 3) виходить з того, що вибір має бути прямо виражений або з розумною визначеністю ("with reasonable certainty") випливати з умов контракту або обставин справи (тим самим допускається не тільки прямо виражений, але і мається на увазі вибір права). Сторони контракту можуть у будь-який час домовитися про його підпорядкуванні іншому праву, ніж той, який був предметом раніше відбувся вибору. Конвенція закріплює за сторонами контракту можливість вибирати право, що застосовується як до всього контракту, так і до його частини, дозволяючи, таким чином, розщеплення статуту контракту.

При відсутності вибору закону контракт регулюється правом країни, з якою він найтісніше пов'язаний. Конвенцією визначені презумпції, що конкретизують розуміння "найбільш тісного зв'язку". Презумпція загального характеру, що відноситься до всіх договірних зобов'язань, вказує на право країни, де сторона, яка повинна здійснити характерне для контракту виконання, в момент укладання контракту має своє звичайне місце проживання або де знаходиться адміністративний центр корпоративної або одноосібної організації (місцезнаходження основного комерційного підприємства та ін.). Але якщо з обставин справи випливає, що контракт має більш тісний зв'язок з іншою країною, застосовується право цієї країни. Що стосується спеціальних презумпцій, то звернення до них припускає застосування (якщо мова йде про договір, предметом якого є нерухоме майно або право користування таким майном) права країни, де знаходиться нерухомість, або (стосовно договору перевезення вантажів) права країни, де в момент укладення договору знаходиться основне підприємство перевізника. В останньому випадку згадане правило застосовується, якщо в даній країні знаходиться також місце навантаження або вивантаження вантажу або основне підприємство експедитора.