Правоздатність та дієздатність фізичних осіб

Правосуб'єктність фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, роз­кривається через поняття "правоздатність" та "дієздатність", хоча вони не завжди розмежовуються у праві держав, наприк­лад, у США та Великобританії. Правоздатність іноземця означає його здатність бути носієм цивільних прав та обов'яз­ків, що їх допускає об'єктивне право держави. У правових джерелах деяких держав визначення правоздатності наводить­ся досить чітко, зокрема в Цивільному кодексі Швейцарії. Правові джерела інших держав можуть і не містити такого чіткого визначення, як це є, наприклад, у Великобританії.

Фізичні особи, в т. ч. й іноземці в державі перебування, володіють дієздатністю, тобто здатністю особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати цивільні обов'язки. Володіючи повною дієздатністю, особа має право вступати у цивільні правовідносини, скажімо, укладати договори, набу­вати й заповідати майно, відповідати за заподіяну шкоду. У державах передбачається різний вік особи, з якого настає повна дієздатність. Так, повна цивільна дієздатність за законодавством Франції, ФРН, Великобританії, Росії настає з 18 років, Швейцарії та Японії — з 20 років, Аргентини — з 22 років. У різних штатах США цей вік коливається у межах від 18 до 21 року. Водночас законодавство багатьох держав перед­бачає обставини, за яких вік настання повної дієздатністі може бути знижений (наприклад, реєстрація шлюбу). Неоднаковим у різних правових системах є й вік настання повно! дієздат­ності у галузі трудового права.

Національне законодавство поділяє неповнолітніх на різні вікові групи. З досягненням ними певного віку обсяг їх діє­здатності збільшується. Наприклад, з 16 років особа, як пра­вило, може самостійно вчиняти значну кількість угод: уклада­ти трудовий договір, розпоряджатися заробітком, складати за­повіт і т. ін.