Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Правова регламентація міжнародних повітряних сполучень





У спеціальній юридичній літературі використовуються різні терміни для позначення конкретних видів експлуатації міжнародних повітряних ліній. Зокрема з поняттям «міжнародний політ» пов'язане важливе питання встановлення та дії норм міжнародного публічного права і національного права, що регулюють відносини між різними їхніми суб'єктами з приводу здійснення міжнародних польотів.

Визначення поняття міжнародного польоту майже виключно регулюється національним правом. Так, Повітряний кодекс України) 1993 р. під міжнародними польотами розуміє такі регулярні польоти, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, і здійснюються на підставі міждержавних домовленостей, а також міжнародних угод. Такі польоти, звичайно, виконуються на підставі нормативних актів і правил, що встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України (Украеронавігація) і включаються до збірників аеронавігаційної інформації.

У Чиказькій конвенції 1944 р. (п. а ст. 96) закріплений термін «міжнародне повітряне сполучення», який визначається як «сполучення, що здійснюється через повітряний простір над територією більш ніж однієї держави».

Під сполученням у даному випадку мається на увазі виконання міжнародного повітряного перевезення за певну платню. Власне кажучи, суть міжнародних повітряних сполучень становлять не тільки і не стільки самі по собі міжнародні польоти, скільки міжнародне перевезення пасажирів, вантажів та пошти на міжнародних повітряних лініях. Оскільки міжнародні повітряні сполучення здійснюються на комерційній основі, можна говорити про те, що комерційні права та обов'язки держав у повітряному просторі в принципі зумовлюють зміст регламентації міжнародних повітряних сполучень.

Права та обов'язки держав у повітряному просторі можливі і, звичайно, встановлюються лише за взаємною згодою зацікавлених сторін. За загальним правилом, така згода фіксується у міжнародному договорі про повітряні сполучення. За формою ці договори є багатосторонніми або двосторонніми.

Найбільш суттєві норми, що регламентують міжнародні повітряні сполучення, містить Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р, із доповненнями 1962, 1972, 1973 років.

Конвенція встановлює, що повітряні судна, які діють на регулярних міжнародних повітряних лініях, можуть здійснювати польоти через усю територію або в межах території держави тільки за спеціальним дозволом або з іншої санкції цієї держави і відповідно до умов такого дозволу чи санкції» (ст. 6).

Згадана конвенція визнає, що кожна держава може з міркувань доцільності або суспільної безпеки обмежити або повністю заборонити повітряним суднам інших держав здійснювати польоти над усією своєю територією або над певними її районами (ст. 9).

Разом із цим ч. 1 ст. 5 Конвенції передбачає, що всі повітряні судна договірних держав, які не зайняті на регулярних міжнародних повітряних лініях, повинні мати право здійснювати польоти на території будь-якої договірної держави або транзитні безпосадочні польоти крізь її територію та робити зупинки з некомерційною метою, без попереднього дозволу.

Отже, згадані норми визначають загальні умови регламентації міжнародних повітряних сполучень.

Дві інші конвенції — Чиказька угода 1944 р. про міжнародне транзитне повітряне сполучення та Чиказька угода 1944 р. про міжнародний повітряний транспорт передбачають ряд транзитно-комерційних прав, що|і їх держави можуть надавати одна одній і що мають умовну назву «п'яти свобод повітря», а саме:

1) право транзитного безпосадочного перельоту через повітряний простір договірних держав;

2) право транзитного перельоту через повітряний простір договірних держав і здійснення при цьому посадок з некомерційною метою у певних пунктах їхніх територій;

3) право привозити на територію певної договірної держави пасажирів, багаж, пошту та вантажі з території тієї договірної держави^ національність якої має повітряне судно, що здійснює перевезення;

4) право вивозити з території певної договірної держави пасажирів, багаж, пошту та вантажі на територію тієї договірної держави, національність якої має повітряне судно, що здійснює перевезення;

5) право привозити на територію певної договірної держави, а також вивозити з неї пасажирів, багаж, пошту та вантажі з будь-яких інших договірних держав.

Особливо треба мати на увазі, що для авіапідприємств важливо одержати дозвіл на комерційну діяльність в обсязі п'яти «свобод повітря», оскільки саме цей обсяг сприяє збільшенню-завантаження літаків і відповідно забезпечує більш високий рівень прибутків. Проте, як свідчить міжнародна практика, п'ята «свобода повітря» перевезення в будь-які треті країни не надасться, оскільки це зменшує можливості національних авіапідприємств самим здійснювати перевезення пасажирів, вантажів і пошти. По суті справи п'ятою свободою користуються тільки наймогутніші авіакомпанії, які одержують змогу розгортати широку комерційну діяльність на територіях усіх договірних держав за рахунок слабкіших авіакомпаній.

У даний, час обсяг прав комерційної діяльності доповнений шостою, сьомою та восьмою «свободами повітря». Шоста — це право здійснювати перевезення пасажирів, вантажів і пошти між третіми країнами через свою територію; сьома — право здійснювати перевезення пасажирів, вантажів і пошти між третіми країнами обминаючи свою територію; восьма — каботаж, тобто авіаперевезення між пунктами, що розташовані на території однієї і тієї ж держави.

Як уже вказувалось вище, правове регулювання повітряних сполучень здійснюється також шляхом укладення двосторонніх угод про повітряний транспорт. У заключному акті Чиказької конвенції 1944 р. міститься стандартна форма двосторонніх угод про обмін комерційними правами в регулярному міжнародному повітряному сполученні (Чиказька стандартна форма), яка передбачає взаємне надання усіх п'яти «свобод повітря». Угоди «чиказького типу» складають переважну більшість діючих двосторонніх угод. Значний вплив на договірну практику держав чинять і угоди «бермудського типу» (нині Бермуди-2), зокрема ті положення угод, які стосуються встановлення тарифів і розподілу обсягів перевезення між учасниками конкретної угоди.

Разом із тим необхідно зауважити, що, починаючи з середини 70-х років XX ст., у регулюванні прав "міжнародних повітряних сполучень з'явилися нові моменти. У межах політики «дерегулювання» США, наприклад, уклали-відповідні договори із Нідерландами, Перу, ФРН, Бельгією, Південною Кореєю, Сінгапуром, Таїландом, Ямайкою, Чилі та ін. країнами, згідно з якими вказані держави опинилися в «нерівних» умовах щодо надання їм відповідних комерційних прав. Проте більшість держав продовжують дотримуватись принципів і норм, закладених «Чиказько-Бермудською» формою двосторонніх угод про міжнародні повітряні сполучення.

Нарешті, звернемо увагу ще на такий момент. Міжнародні польоти із спеціальною метою, наприклад, при спецрейсах для урядових делегацій, при закордонних візитах військових літаків тощо, погоджуються по дипломатичних каналах у кожному конкретному випадку

91. Поняття, джерела і предмет міжнародного космічного права

Міжнародне космічне право — це галузь міжнародного публічного права, що складається із загальновизнаних принципів, а також спеціальних принципів і норм, які встановлюють правовий режим космічного простору, включаючи небесні тіла, і які регулюють права й обов'язки учасників космічної діяльності.

Загальновідомо, що метод правового регулювання — узгодження волі держав та інших суб'єктів щодо змісту конкретного правила поведінки та визнання його юридично обов'язковим — є єдиним для міжнародного космічного та міжнародного публічного права. Звідси випливає ідентичність джерел міжнародного космічного й міжнародного публічного права. Основними з них є міжнародний договір і міжнародний звичай.

Основну й вирішальну роль у процесі утворення норм міжнародного космічного права відіграє міжнародний договір. Ця галузь формується передусім з норм, які містяться в багатосторонніх договорах.

З-поміж цієї групи джерел виділимо ряд міжнародно-правових актів (договорів, конвенцій, угод), розроблених в ООН, а потім підписаних і ратифікованих великою кількістю держав: Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (відкритий для підписання 10 січня 1967 p., набрав чинності 10 жовтня 1967 p., 92 учасники); Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір (відкритий для підписання 22 квітня 1968 p., набрав чинності 3 грудня 1968 p., 83 учасники); Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (відкрита для підписання 29 березня 1972 p., набрала чинності 1 вересня 1972 p., 76 учасників); Конвенція про реєстрацію об'єктів, які запускаються у космічний простір (відкрита для.'1' підписання 14 січня 1975 p., набрала чинності 15 вересня 1976 p., 38 учасників); Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (відкрита для підписання 18 грудня 1979 р., набрала чинності 11 липня 1984 p., на 1.01.1991 р. — 7 учасників).

Центральне місце посеред цих джерел посідає Договір про космос 1967 p., який встановлює найбільш загальні міжнародно-правові принципи космічної діяльності.

Другу групу утворюють численні міжнародні науково-технічні угоди що регулюють спільну діяльність держав у космосі. За своєю назвою, формою, призначенням, характером норм, які містяться в них, вони вельми різноманітні. Серед цих, наприклад, є установчі акти міжурядових організацій (Інтерсупутник), багатосторонні та двосторонні угоди із загальних і конкретних питань спільної діяльності держав у космосі.

Якщо держава не є учасником вказаних договорів або будь-яке питання не врегульовано міжнародно-правовими актами, для неї діють звичаєво-правові норми. їх зміст розкривається в серії резолюцій ГА ООН, які відображають загальну практику (наприклад, право на здійснення телевізійного мовлення за допомогою супутників, розмежування повітряного і космічного простору на висоті 100—11О км над рівнем моря та ін.).

Нарешті, допоміжним джерелом є праці найбільш кваліфікованих юристів-фахівців у галузі міжнародного космічного права.

Варто звернути увагу на таку особливість. Хоча на сьогодні лічені крани є космічними державами, спроможними самостійно досліджувати та використовувати космос, коло держав, на які розповсюджується дія норм міжнародного космічного права, значно ширша т. зв. «космічного клубу», тобто суб'єктами космічної діяльності є всі без винятку суверенні держави.

Стосовно міжнародних міжурядових організацій, то обсяг їх прав та обов'язків як суб'єктів міжнародного космічного права визначається установчими актами відповідних міжнародних організацій.

Завершуючи розгляд цього питання, необхідно зазначити, що предметом міжнародного космічного права є регулювання міжнародних відносин у процесі космічної діяльності (правовідносини суб'єктів при запуску космічних об'єктів, у процесі використання космічної техніки для практичних цілей тощо).

Date: 2016-06-08; view: 717; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию