Виключна економічна зона

Нова правова категорія — «виключна економічна зона» — з'явилась внаслідок національних домагань держав на прибережні простори відкритого моря: а) на ресурси поверхні і надр морського дна; б) на живі ресурси морських прибережних вод. Починаючи з 1974 р., у документах прибережних держав, що розвиваються, поступово став фігурувати термін «виключна економічна зона». Останній і увійшов до Конвенції ООН з морського права 1982 р. Таким чином, Конвенція 1982 р. юридично оформила виключну економічну зону як загальновизнаний інститут міжнародного морського права, йому присвячено частину V Конвенції, яка так і зветься «Виключна економічна зона».

В Конвенції 1982 р. знайшли свого закріплення норми, які дозволяють розв'язати складну політико-правову проблему поєднання національних інтересів прибережних країн та інтернаціональних потреб подальшого розвитку міжнародного співробітництва в галузі освоєння морських природних ресурсів, здійснення морського судноплавства та поверненні наукових досліджень в прибережних районах Світового океану. Водночас Конвенція повносила суттєві зміни в правовий режим Світового океану, в зв'язку з чим аналіз її нормативних положень стосовно економічної зони викликають безперечний інтерес і має практичне значення для забезпечення правопорядку в Світовому океані.

Конвенція 1982 р. в ст. 55 чітко вказує на те, що виключна економічна зона «представляє собою район, який знаходиться за межами територіального моря і який прилягає до нього». Цим самим підкреслюється, що виключна економічна зона не увіходить до складу територіального моря і, отже, не підкоряється територіальному верховенству, суверенітету прибережної держави.

Важливе юридичне значення має той факт, що Конвенція 1982 р. встановлює особливий правовий режим для виключної економічної зони, згідно з яким права та юрисдикція прибережної держави і права й свободи інших держав регулюються її положеннями.

Концептуальну основу конвенційного режиму виключної економічної зони складають положення статей 56 і 58 Конвенції 1982 p., які визначають загальний обсяг і характер «прав і юрисдикції» прибережної держави і «прав і свобод» інших держав.

Права й обов'язки прибережної держави. Прибережна держава у виключній економічній зоні має: 1) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих так і неживих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими процесами, і стосовно інших видів діяльності, зокрема таких, як виробництво енергії шляхом використання води, течій та вітру (п. 1 СТІ 56); 2) право визначати допустимий вилов живих ресурсів (п. 1 ст. 61); 3) приймати загальнообов'язкові правила для громадян інших держав стосовно експлуатації живих ресурсів зони, їх збереження та управління ними (п. 4 ст. 62); 4) право вживати заходів щодо забезпечення виконання своїх законів і правил, включаючи огляд, інспекцію, арешт та судовий розгляд (п. 1 ст. 73); 5) юрисдикцію стосовно створення та використання штучних островів, устаткувань і споруд (п. їв і ст. 56); 6-) юрисдикція стосовно морських наукових досліджень (п. їв. і ст. 56).

Разом із тим, Конвенція ООН з морського права встановлює певні межі для здійснення суверенних прав прибережної держави у виключній економічній зоні. Цим підкреслюється міжнародно-правова основа її прав і особливості економічної зони як району, що не знаходиться під суверенітетом жодної з держав. Так, п. 2 ст. 61 зобов'язує прибережну державу забезпечувати шляхом прийняття належних заходів збереження живих ресурсів у зоні, а також співробітничати із субрегіональними, регіональними та всесвітніми організаціями з питань експлуатації цих ресурсів.

Конвенція (ст. ст. 61, 62) зобов'язує прибережну державу надавати іншим державам на підставі угод доступ до залишку допустимого вилову.

Нарешті, Конвенція (ст. 73) обмежує певними рамками застосування прибережною державою репресивних заходів у відповідь на порушення її законів і правил в економічній зоні. Зокрема, арештоване судно та його екіпаж звільняються негайно після внесення застави.

Права й обов'язки інших держав. Вони визначаються в ст. 58 Конвенції ООН з морського права 1582 р. Згідно з цим, усі інші держави користуються в економічній зоні свободою судноплавства, польотів, прокладки підводних кабелів і трубопроводів за умовою дотримання відповідних постанов Конвенції 1982 р. При здійсненні вказаних та інших свобод відкритого моря інші держави зобов'язані додержуватись законів та правил, встановлених прибережною державою у відповідності з Конвенцією 1982і р. та Іншими нормами міжнародного морського права.

Правовий статус виключної економічної зони. Аналіз доктрини і практики міжнародного морського права показує, що проблема визначення правового статусу того чи іншого морського простору завжди зводиться до одного і того ж питання: чи підкоряється даний морський простір суверенітету держави? Такого підходу при визначенні правового статусу морських просторів дотримується чимала кількість вітчизняних і зарубіжних юристів-міжнародників.

Положення Конвенції 1982 р. стосовно правового статусу морських просторів стверджують справедливість і обґрунтованість висновку про те, що суть правового статусу всіх цих просторів полягає в їх підпорядкованості або непідпорядкованості суверенітету держав. А звідси випливає, що правовий статус зумовлює, чи належить даний простір національно-правової регламентації прибережної держави (за умов дотримання нею загальновизнаних норм міжнародного права) або безпосередньо міжнародно-правовому регулюванню.

Відповідні постанови, які характеризують правовий статус виключної економічної зони, є в ч. V Конвенції 1982 р. Зокрема, ст. 89 передбачає обов'язок держав не підпорядковувати відкрите море своєму суверенітетові. Крім того, вище вже вказувалось на міжнародно-правову основу та юридичну природу виникнення прав і юрисдикції прибережної держави, які надані їй внаслідок досягнутої міжнародної домовленості і в силу цього мають конвенційне походження. Саме ці положення є складовими елементами правового статусу виключної економічної зони. Отже, виключна економічна зона за своїм правовим статусом є особливим районом або особливою частиною, відкритого моря.