Міжнародно-правовий захист цивільного населення, об'єктів і культурно-історичних цінностей під час війни або у випадку збройного конфлікту

Цивільне населення. Особливістю норм гуманітарного права до Другої світової війни було те, що вони захищали тільки особовий склад збройних сил. Тривожне зростання кількості втрат серед цивільного населення під. час війн двадцятого століття свідчить, що до нього (населення) в умовах збройних конфліктів відносяться немилосердно. Міжнародне гуманітарне право зразу після війни засвоїло цей гіркий урок минулого. Найбільш суттєвим нововведенням і найбільш значним успіхом Женевської конференції 1949 р. стала «Четверта Конвенція про захист цивільного населення під час війни».Загальні правила Частини II Конвенції, а особливо норми Додаткових Протоколів 1977 p., передбачають, що Сторони, які знаходяться у конфлікті, «повинні завжди проводити відмінності між цивільним населенням та комбатантами», що «цивільне населення складається з усіх осіб, які-є цивільними особами». Отже, населення, що не входить до складу збройних сил, вважається мирним і перебуває під особливим міжнародно-правовим захистом. Скажімо, якщо проти збройних сил ворога забороняється застосовувати тільки варварські та віроломні засоби ведення війни, то застосування будь-якої зброї проти мирного населення виключається зовсім. Цей загальний принцип конкретизується в окремих спеціальних положеннях IV Гаазької конвенції 1907 p., IV Женевської конвенції 1949 p.,Додаткових Протоколів 1977 р.Основні норми стосовно захисту цивільного населення безперечно містить Четверта Женевська конвенція 1949 р. Ці норми умовно можна звести в декілька груп. Найбільш.численною є група норм, що складають розділ II Конвенції: вона розповсюджується не тільки на неприятельських іноземців і на нейтральних осіб без громадянства, але також і на власних громадян даної держави (ст. ст. 13—26). Ці норми регулюють положення ПР° захист цивільних госпіталів, допомогу дітям, пораненим ' хворим, а так само й встановлюють обов'язок держав, що домовляються, допускати вільну пересилку медикаментів і медичних засобів, предметів, необхідних для здійснення церковних обрядів, призначених виключно для цивільного населення, а також усяких надсилань необхідних продовольчих продуктів, одежі і засобів для підтримання здоров'я дітей до 15 років, вагітних жінок і породілей. Сторони, що воюють, повинні за будь-яких обставин поважати особистість, честь, сімейні права, релігійні переконання і обряди, звички і звичаї кожної людини без жодної дискримінації з причин раси, релігії, політичних переконань тощо. Особливим заступництвом і захистом користуються поранені і хворі, а також інваліди та вагітні жінки (статті 16, 27 IV Женевської конвенції 1949 p.).Забороняється вжиття будь-яких, заходів, що можуть Заподіяти фізичне страждання або призвести до знищення осіб з числа мирного населення. Спеціально застерігається зобов’язання не допускати посягань на честь жінок (ст. 27).
До другої групи відносяться норми про іноземців, що знаходяться під владою однієї з воюючих сторін, ці норми стосуються також громадян нейтральних і воюючих держав, якщо ці держави не підтримують нормальних дипломатичних відносин з державою, що захопила військовополонених. Статус згаданих осіб регулюється постановами частини III розділу II Конвенції (статті 35—46).Усі ці особи мають право на гуманне поводження з ними та захист від нападів й образ. Беззастережно забороняються взяття заложників, колективні покарання, як і всякі інші засоби залякування або терору (статті 33—34).Статті 35—46 Конвенції містять особливі постанови стосовно іноземців, що знаходяться на території сторін, які беру і ь участь в конфлікті. Зокрема, ст. 35 фіксує право таких осіб на їх виїзд із окупованої території, якщо він не суперечить державним інтересам країни. А ст. 38 говорить, що становище іноземців регулюється правилами стосовно поводження з цією категорією осіб у мирний час.
Нарешті, нормами статей 79—118 (розділ IV) регулюється режим осіб, інтернованих як на своїй власній, так і на окупованім території. Досить докладно регулюються питання розміщення інтернованих (ст. ст. 83—88), організації їх харчування, гігієни та медичної допомоги (ст. ст. 89—92), здійснення релігійної, інтелектуальної та фізичної діяльності (ст. ст. 93—95), підтримання зносин із зовнішнім світом (ст. ст. 105—116).
Статус цивільних об'єктів. З принципом неприпустимості ведення воєнних дій проти мирного населення та жорстокого ставлення до нього тісно пов'язані постанови ст. 27 Гаазької конвенції 1907 р. стосовно правил сухопутної війни, які передбачають, що при облогах та бомбардуваннях має бути вжито всіх необхідних заходів, щоб оберігати, наскільки це можливо, храми, будинки, які служать цілям науки, мистецтва і благодійності, історичні пам'ятники, госпіталі й місця, де перебувають хворі й поранені, при умові, щоб ці будинки й місця не служили одночасно воєнним цілям.Першими об'єктами, що підлягали міжнародно-правовому захисту, стали предмети догляду за пораненими і хворими: санітарні вози та військові госпіталі. З 1929 р. у Конвенціях згадуються санітарні літальні апарати. За конвенціями 1949 р. захист розповсюдився на постійні санітарні установи та пересувні санітарні формування медичної служби. Проте найбільш повний перелік об'єктів, що знаходиться під міжнародно-правовим захистом, дає Додатковий Протокол І 1977 р. Основним правилом в цьому відношенні є заборона нападу на цивільні об'єкти і презумпція цивільного характеру об'єкту у випадку сумніву. Цивільними об'єктами є усі ті об'єкти, які не є воєнними об'єктами»...
Згідно з діючими міжнародно-правовими нормами:

1. Забороняється напад або обстріл яким би то не було способом незахищених міст, сіл, помешкань чи будівель (ст. 25 Гаазьких правил сухопутної війни). При цьому повинно дотримуватися правило, що мова йде не про укріплення, а тільки про незахищені об'єкти, які або не чинять опору, або не зайняті військами противника.

2. Пересувні санітарні формування та стаціонарні установи санітарної служби, як і транспорти з пораненими і хворими, а також санітарні літальні апарати підлягають захисту, оскільки вони не використовуються для ворожих дій (ст. І Женевської Конвенції від 22 серпня 1864 р., ст. ст. 35 і 36 Першої Женевської Конвенції 1949 p.).

3. Забороняється віддавати неприятельські міста та населення на пограбування (ст. 28 Гаазьких правил).
4. Забороняється знищувати чи захоплювати ворожу власність, крім випадків, коли подібне знищення чи захоплення викликається настійною воєнною необхідністю (ст. 23 п, «ж» IV Гаазької конвенції 1907 p.).

Крім того, Додатковий Протокол І 1977 р. особливу увагу приділяє деяким іншим категоріям об'єктів.З гуманітарної точки зору найважливішими з них є «об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продовольства, посіви, худоба, спорудження для постачання водії для життя та її запаси, а також зрошувальні споруди...», їх заборонено піддавати нападу або знищенню, вивозити або зробити непридатними (ст. 54 п. 2 Протоколу І).
Зауважимо, що два інших положення захищають населення сторін у конфлікті, а, можливо, і людство в цілому, від непоправних катастроф. Протокол захищає установки й споруди, «що містять небезпечні сили», тобто греблі, дамби й атомні електростанції (ст. 56, особливо п. і Протоколу 1). Воюючі сторони зобов'язані до того ж нести ВІЙСЬКОВІ дії таким чином, щоб не виникла «велика, тривала її серйозна шкода» навколишньому середовищу (п. 1 ст. 55 Протоколу 1).Принципи ст. 27 IV Гаазької конвенції 1907 р, поклали початок міжнародно-правовому захистові культурно-історичних цінностей під час війни. Подальший розвиток міжнародно-правових норм пов'язаний з Вашингтонським пактом 1935 р.. присвячений охороні пам'ятників мистецтва, а також із спеціальним актом — Гаазькою конвенцією 1954 р. про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.Норми Гаазької конвенції 1954 р. детально регламентують права і обов'язки воюючих сторін у питанні захисту культурних цінностей, якими вважаються: цінності, рухомі чи нерухомі, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі як пам'ятники архітектури, мистецтва або історії, релігії чи світські, місця розташування археологічних розкопок, архітектурні ансамблі, двори мистецтва, рукописи, книги, інші предмети художнього, історичного або археологічного значення, а також наукові колекції або важливі колекції книг, архівних матеріалів чи репродукцій цінностей, вказаних вище; будівлі для збереження чи експонування рухомих культурних цінностей: музеї, великі бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призначені для зберігання рухомих культурних цінностей; центри зосередження культурних цінностей.Найбільш суттєвими вважаються норми, які містяться у ст. 4 згаданої Конвенції: Зокрема, Високі Договірні Сторони зобов'язуються: а) утримуватися від будь-якого ворожого акту, спрямованого проти культурних цінностей; б) заборонити, попередити, і, якщо необхідно, класти край будь-яким актам крадіжки, пограбування або незаконного привласнення культурних цінностей; в) утримуються від прийняття будь-яких репресивних заходів проти культурних цінностей; г) заборонити реквізицію рухомих культурних цінностей, розташованих на території іншої Високої Договірної Сторони.Конвенція (ст. 10) встановлює спеціальний розпізнавальний знак — щит, загострений знизу і розділений на 4 частини синього і білого кольору.Нарешті, Гаазька конвенція 1954 р. (ст. 9) передбачає надання спеціального захисту найважливішим культурним цінностям, які вносяться на заяву будь-якого учасника конвенції до спеціального «Міжнародного Реєстру культурних. цінностей, що перебувають під спеціальним захистом». Цей Реєстр ведеться Генеральним директором ЮНЕСКО.
На завершення розгляду цього питання підкреслимо, що Дипломатична конференція по підтвердженню та розвитку міжнародного гуманітарного права, яка застосовується в період збройних конфліктів, Женева, 1974—1977 pp., закріпила в тексті Протоколу. 1 заборону ворожих дій стосовно історичних пам'ятників, творів мистецтва або місць відправлення культів, оскільки ці об'єкти являють собою культурну або духовну спадщину народів