Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Юридична дійсність, дія і застосування міжнародних договорівПрезумпція дійсності договору і підстави його недійсності. Дійсним вважається догові р -, який належним чином укладений суб'єктами міжнародного права, втілює справжню угоду цих суб'єктів, а його зміст не суперечить основним принципам та імперативним нормам міжнародного права (jus cogens). Отже, для того, щоб був дійсним, договір має бути правомірним як за способом укладання, так і за,змістом, об'єктом і цілями. Відносно недійсні, або заперечні, міжнародні договори — це договори, укладені під впливом помилок, на порушення конституційних обмежень, повноважень па укладання договору, оману, підкупу представника держави, примушування представників або держав та ін.Порушення певних постанов внутрішнього права можуть слугувати підставою для заперечування дійсності договору лише в тому, випадку, якщо порушення було істотним і об'єктивно явним.Найважливішім наслідком недійсності договору полягає в нерозповсюдженні на нього принципу «договорів потрібно додержуватись». Такі договори в принципі можуть бути анульовані. Спори про недійсність міжнародних договорів повинні розв'язуватися мирними засобами згідно зі Статутом ООН (ст. 33) і процедурою, передбаченою у Віденських конвенціях 1969 і 1986 років. Дія і застосування міжнародних договорів Юридичні наслідки викликає тільки договір, який набув чинності. Це означає, що він стає юридично обов'язковим для учасників. Згідно з Віденськими конвенціями (ст. 24) момент набуття чинності визначається сторонами в самому договорі. Якщо немає прямих вказівок, договір, який не передбачає ратифікації чи затвердження, набуває чинності з моменту підписання (Угода між Урядом України та Урядом Туркменистану про поставки природного газу із Туркменистану в Україну в 1995 році, яка була здійснена 19 січня 1995 p., набула чинності з дня її підписання), а той, що вимагає ратифікації, — з моменту обміну чи передачі на зберігання ратифікаційних грамот або документів про затвердження.Згідно зі ст. 25 Віденської конвенції 1969 p., сторони можуть дійти згоди в питанні про тимчасове введення в дію договору чи його частини.Звичайно, договір зворотної сили не має: він застосовується лише до подій, які сталися після набуття ним чинності. Однак сторони за взаємною згодою (ст. 28 Віденської конвенції 1969 р.) можуть поширити дію договору і на події, що відбулися до його укладання. Так, окремим постановам Тимчасової конвенції про збереження морських котиків 1957 р. сторони надали зворотної сили.Набуття чинності договору пов'язано зі строком його дії, який встановлюється в договорі. Договори бувають строкові, тобто такі, що укладаються на певний строк, і безстрокові, що укладаються на «вічні часи».На певний строк можуть укладатися як двосторонні, так і багатосторонні договори. Деякі двосторонні договори містять умову про те, що із закінченням певного строку дії вони зберігають чинність до того Часу, доки один з його" учасників не зробить заяву про свій вихід з договору. Інші договори передбачають автоматичне продовження дії договору на певні строки, наприклад, на 3—5 років або на більш тривалий термін. Продовження дії договору, яка здійснюється до закінчення його строку, зветься пролонгацією (від лат. prolongare — продовжувати). Пролонгація відбувається на умовах, передбачених договором, або за погодженістю сторін. Оформлюється,вона протоколом, обміном потами або іншим чином. У радянській, а тепер і у вітчизняній договірній практиці широкого розповсюдження набула автоматична пролонгація, коли для продовження договору досить того, щоб сторони утрималися від його припинення.Як правило, переважна більшість договорів є строкові. До безстрокових належать договори, які створюють загальні норми міжнародного права (наприклад, Женевські конвенції 1958 р. про відкрите море, договори про кордони держав, мирні договори). Однак 800 мирних договорів, укладених між метрополіями та їх колоніальними володіннями до другої світової війни па «вічні часи», в середньому діяли по два роки.Кожний договір має територіальну або просторову сферу дії. За ст. 29 Віденської конвенції 1969 року, договір обов'язковий для кожного учасника стосовно всієї його території, якщо інші наміри не вказані в договорі. Чимало багатосторонніх договорів передбачають іншу просторову сферу, ніж територія держав. Для прикладу можна назвати Договір про Антарктиду 1959 року. Складну територіальну сферу дії передбачено в Конвенції ООН з морського права 1982 року, яка охоплює простори, починаючи від внутрішніх морських вод і кінчаючи повітряним простором над відкритим морем. Дія міжнародних договорів тісно пов'язана з проблемою третіх держав або третіх міжнародних організацій. У принципі договір не створює обов'язків або прав для третіх держав чи міжнародних організацій без їхньої на те згоди (принцип нерозповсюдження дії міжнародного договору на треті держави—pacta tertiis nec nocent — nec prosunt— є одним із загальновизнаних у міжнародному праві). Юридичний зміст його полягає в тому, що міжнародний договір не повинен вторгатися у сферу інтересів третьої держави і розпоряджатися її правами. Права й інтереси третьої держави не можуть бути об'єктом міжнародного договору. Договір, який порушує права третіх держав, вважається недійсним. До числа таких договорів можна віднести угоди про поділ третіх країн, про залучення їх до сфери впливу і таке ін. Так, Мюнхенська угода 1938 року визначила долю Чехословаччини без її участі.Право для третьої держави виникає з положення договору, якщо його учасники мали такий намір: якщо сама третя держава погоджується з цим. Дане правило сформульовано у статтях 34, 35, 36 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Важливою складовою частішою дії міжнародних договорів є така підстадія, як дотримання договорів. Ст. 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року фіксує таку постанову: кожний діючий договір є обов'язковим для його учасників і повинен ними сумлінно виконуватися. Це означає, що в межах свого суверенітету сторони зобов'язані сумлінно проводити в життя постанови договору відповідно до його цілей і принципу міжнародного права pacta sunt servanda.Виконання міжнародних договорів може бути забезпечене як за допомогою міжнародних гарантій, міжнародного контролю, при підтримці міжнародних організацій, так і внутрішньодержавними заходами. Під міжнародними гарантіями треба розуміти зобов'язання однієї або декількох держав на випадок необхідності здійснити певні дії, щоб примусити іншу державу або держави виконати договір. Це своєрідний вид поручительства з боку третьої держави або держав.Прикладом такої міжнародної гарантії є, зокрема, Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який підписаний 5 грудня 1994 року в Будапешті. В ньому Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного Акту НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України і надати їй допомогу в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.Для втілення в життя договору можуть бути створені спеціальні міжнародні органи або змішані комісії. Так, створення спеціального органу передбачено Міжнародним пактом про політичні права 1966 року — Комітету по правах людини у складі 18 членів. У післявоєнний час чималу роль у забезпеченні міжнародних договорів відіграють міжнародні організації та міжнародні конференції. Зокрема, регулярно скликаються конференції держав—учасників Договору про нерозповсюдження ядерної зброї на предмет його дотримання.Важливим засобом виконання міжнародних договорів є внутрішньодержавне право. Україна, наприклад, чітко визначила в Законі «Про міжнародні договори України» ті органи, які мають забезпечити виконання міжнародних договорів: Президент і Уряд України, а також відповідні міністерства і відомства (ст. 14). Згідно зі ст. 15 Закону загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України. З метою імплементації міжнародних договорів іноді видаються спеціальні закони й інші нормативні акти.Тісно пов'язане із здійсненням (виконанням) договорів їх, тлумачення. Без тлумачення договору неможливе його виконання. З іншого боку, практика виконання міжнародних договорів є одним з найавторитетніших свідчень щодо характеру його тлумачення. Тлумачення договору — це з'ясування справжнього змісту договору відповідно до втіленої в ньому волі сторін.Правові норми стосовно тлумачення договорів складають один з розділів Віденської конвенції 1960 р. (Розділ 3), прийняті на конференції одноголосно і, отже, можуть вважатися як такі, що декларують діюче право.
|