Суб'єкти міжнародної відповідальності

Звичайно, суб'єктами міжнародно-правової відповідальності є тільки суб'єкти міжнародного публічного права. Основним суб'єктом міжнародної відповідальності є держава. В ряді випадків носіями міжнародно-правових зобов'язань, а, отже, і суб'єктами міжнародної відповідальності можуть бути міжнародні організації і навіть фізичні особи, однак характер їхньої відповідальності принципово відрізняється від відповідальності держави.Говорячи про публічно-правову відповідальність, мабуть доречно навести дане Д. Б. Левіним розуміння ролі держави як суб'єкта міжнародної відповідальності: «...юридично в міжнародних відносинах виступає не уряд, а держава як єдине, цілісне, як суб'єкт міжнародного права, яка несе відповідальність за дії всіх своїх органів. Держава повинна знайти засоби перешкодити будь-якому з її органів здійснити дії або допускати безчинність, що суперечить загальновизнаним нормам міжнародного права».Держава несе пряму і безпосередню міжнародно-правову відповідальність за неправомірні дії або упущення всіх своїх органів (законодавчих, виконавчих,судових).З-поміж дій законодавчих органів, які породжують міжнародну відповідальність держави, треба вказати на видання закону або іншого портативного акту, що суперечить міжнародним зобов'язанням даної держави. У такому разі її відповідальність виникає зразу ж після промульгації закону. Факт неприйняття закону, необхідного для виконання міжнародного зобов'язання, може спричинити відповідальність держави тільки в тому випадку, якщо зчинилися ті протиправні події, які повинні були бути попереджувані виданням закону.Держава несе міжнародно-правову відповідальність за дії своїх виконавчих органів (починаючи від уряду і закінчуючи представниками нижчої ланки виконавчої влади). Практика свідчить, що з діями Цих органів пов'язана найбільша кількість правопорушень держави.Держава "есе відповідальність за діяльність своїх органів і посадових осіб і в тому випадку, коли останні перевищили свої повноваження, встановлені внутрідержавним правом, або порушили інструкції стосовно їх діяльності. Наприклад, якщо дипломатичний представник вчинив дії, які являють собою втручання у внутрішні справи держави перебування, відповідальність за це несе держава, яку він репрезентує.Держава несе відповідальність і за дії національних судів, оскільки вони є також її органами.До органів держави відносяться також підрозділи її збройних сил.Міжнародно-правова відповідальність держави може виникнути у зв'язку з діями приватних осіб та організацій у тому випадку, коли мають місце злочинні вчинки проти міжнародного права. Вона виникає дише при умові, що її органи сприяли неправомірним діям індивідів чи заохочувала їх або не вжила належних заходів для попередження цих дій і не покарала винних.Отже, основним суб'єктом міжнародно-правової відповідальності є держави.Сучасна доктрина міжнародного права і міжнародна "практика визнають те положення, що міжнародні організації є суб'єктами міжнародно-правової відповідальності. Проте розгляд питаний про відповідальність міжнародної організації як спеціального суб'єкта міжнародного права залежить в кожному конкретному випадку насамперед від правового статусу тієї чи іншої організації. Тож цілком очевидно, що міжнародна організація та її органи повинні нести відповідальність за такі політичні, економічні та воєнні акції, які виходять за межі її статутних повноважень, порушують інші норми міжнародного права, завдають шкоди, будь-якій державі.Окремі міжнародні договори. (наприклад, Договір про принципи діяльності держав у дослідженні та використанні космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 p.; Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 р.) вказують однозначно на відповідальність міжнародних організацій за шкоду, заподіяну внаслідок їх космічної діяльності.Міжнародній практиці відомі випадки, коли ООН визнавала відповідальність за діяння, здійснені особами зі складу її збройних сил. Досить вказати, наприклад, на угоди ООН з окремими державами щодо відшкодування збитків, спричинених громадянам цих держав та їх майна внаслідок операцій збройних сил ООН.Та оскільки міжнародні організації порівняно недавно стали активними учасниками міжнародних правовідносин, проблема їх відповідальності знаходиться тільки на стадії розробки.Вважається загальновизнаним ще з другої половини XIX ст., що є такі злочинні дії або такі злочинні бездії, за які міжнародне право покладає на винних "осіб кримінальну відповідальність. Під час другої світової війни і після її закінчення держави антигітлерівської коаліції прийняли ряд міжнародно-правових актів про покарання воєнних злочинців. У вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі з приводу особистої відповідальності сказано таке: «...Давно вже було визнано, що міжнародне право покладає обов'язок і обов'язки на окремих осіб таким же чином, як і на держави... сама суть... полягає в тому, що окремі особи мають міжнародні зобов'язання, які перевищують національний обов'язок покори, покладений окремою державою. Той, хто порушує закони ведення війни, не може залишитися безкарним на підставі того, що він діє за розпорядженнями держави, якщо держава, даючи свої санкції на подібні дії, вийшла за межі своєї компетенції, наданої їй згідно з міжнародним правом».Враховуючи особливо небезпечний характер і страхітливі наслідки злочинів проти миру, у міжнародно-правових актах (Конвенція 1968 р. про незастосування строків давності, ухваленої XXIII сесією Г А ООН) передбачається універсальне і не обмежене ніякими строками давності переслідування злочинців,

Обсяг, види та форми міжнародно-правової відповідальності

Обсяг міжнародної відповідальності, її види та форми зумовлюються характером і наслідками міжнародного правопорушення. Чим небезпечніший характер міжнародного правопорушення і його наслідки, тим більша відповідальність лягає па правопорушника.Сучасне міжнародне публічне право визнає два основні види міжнародно-правової відповідальності: політичну і матеріальну, а також міжнародну кримінальну відповідальність фізичних осіб (індивідів) за злочини проти людства.В залежності від характеру правопорушення воно може викликати чи то матеріальну відповідальність, чи то тільки нематеріальну (у А. Фердоросса — ідеальну) відповідальність, або ту й іншу разом.Політична відповідальність має місце тоді, коли порушуються інтереси держави в нематеріальній сфері. Вона покладає на державу-порушника обов'язок відмовитися від нехтування правами потерпілої держави та здійснити сатисфакцію (від лат. satisfactio — задоволення), тобто вжити заходів, покликаних не тільки відновити попередній стан, але й задовільнити інші вимоги, які висуває потерпіла держава у зв'язку з правопорушенням. Відновлення порушених прав може, наприклад, відбуватись шляхом анулювання або зміни внутрідержавного закону, який суперечить міжнародному праву, і взагалі відмови від будь-якого неправомірного способу поведінки.Здійснення сатисфакції може відбуватись у найрізноманітніших формах: висловлення державою-порушником співчуття, жалю, пробачення і запевнення, що подібних порушень не станеться в майбутньому, салютування прапору або будь-якій іншій емблемі верховенства потерпілої держави накладення покарання на винні органи та їх зміщення, відповідне покарання винних фізичних осіб тощо.Та оскільки відсутні розроблені правові норми стосовно форм сатисфакції, потерпілій державі надано право вибору форми задоволення, хоча ця свобода вибору повинна бути обмежена принципом дотримання міжнародного стандарту. Тому, безперечно, потерпіла держава не може вимагати виконання чогось такого, що виходить за межі загальноприйнятого у взаємовідносинах цивілізованих держав при таких же обставинах.Варто згадати і таку форму політичної відповідальності, як відповідні насильницькі дії, які здійснюються потерпілим суб'єктом й іменуються репресаліями (накладення арешту на майно або його конфіскація, затримання риболовецького судна за незаконний лов риби). Від репресалій треба відрізняти, реторсії — відповідні акції у зв'язку з недружелюбними діями, які не складають правопорушення (відклик посла у відповідь на недружелюбну заяву).
Матеріальна відповідальність покладає на суб'єкта-порушника обов'язок відшкодувати спричинені матеріальні збитки. Формами матеріальної відповідальності є реституції та репарації.
Реституція -— це відновлення попереднього стану речей, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей в1натурі (повернення неправомірно захопленого майна).
Репарація — це матеріальна компенсація грішми або іншим чином, до якої вдаються в тих випадках, коли відновлення попереднього стану в порядку реституції неможливе.
Часто-густо політична і матеріальна відповідальність доповнюють одна одну.
Особливих форм політична і матеріальна відповідальність набуває при найтяжчих міжнародних правопорушеннях. Особливо в разі агресії відповідальність держави-правопорушника не зводиться до простого відновлення порушених прав і відшкодування матеріальних збитків. Тут передбачено цілий комплекс політичних, економічних, воєнних, юридичних примусових заходів у формі післявоєнної окупації держави-агресора, тимчасового обмеження її суверенітету, позбавлення її частини території, демілітаризації, заборони військової промисловості тощо..Зокрема, форми відповідальності за агресію конкретизувались u ухвалах Кримської та Потсдамської конференцій щодо Німеччини, а також у Паризьких мирних договорах 1947 р. із колишніми сателітами фашистської Німеччини.Кримінальна відповідальність індивідів загальновизнана в сучасному міжнародному публічному праві. Відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини частіше усього настає при умові, що їх злочинні діяння пов'язані зі злочинною діяльністю держави. Держави, винні у здійсненні злочину, несуть міжнародну відповідальність, а фізичні особи — кримінальну. Бо здійснення особою злочинних дій на виконання наказу (свого уряду або начальника) не звільняє її від кримінальної відповідальності.Як показує міжнародно-правова практика, кримінальна відповідальність індивідів проти людства передбачає найрізноманітніші форми покарання: страта, ув'язнення на будь-які строки, штраф, конфіскація майна тощо.Для покарання таких осіб застосовується як міжнародна, так і національна юрисдикція. Так, після другої світової війни міжнародні суди у Нюрнберзі й Токіо розглядали справи про ті воєнні злочини, що не були пов'язані з певною країною, з певним географічним регіоном. Там судили головних воєнних злочинців. Перед національними судами і відповідно до національних законів несли відповідальність ті нижчі за рангом воєнні злочинці, які діяли в цій країні.У міжнародно-правових актах періоду другої світової війни, наприклад, у Московській декларації 1943 р, про відповідальність гітлерівців було зафіксовано, що ті німецькі офіцери і солдати та члени нацистської партії, які несуть відповідальність за злочини проти людства, будуть відправлені у країни, де були вчинені їхні злочинні дії, щоб їх судили та покарали за законами цих країн. Отже, суть правової норми полягає в тому, що, незалежно від спеціальних угод про видачу злочинців, воєнні злочинці повинні видаватись у ті держави, де вони, здійснювали спою злочинну діяльність.Ухвалою Ради Безпеки ООН (1993 p.) передбачено утворення Міжнародного трибуналу для покарання осіб, винних у здійсненні злочинів на території колишньої Югославії після 25 червня 1991 р. Більше того, в Комісії міжнародного права виникло питання про створення Міжнародного кримінального суду.Який же обсяг, види та форми відповідальності міжнародних організацій? Як відомо, різні міжнародні міжурядові організації н залежності від установчих актів (статутів) володіють неоднаковим обсягом правосуб'єктності, а, отже, й різними обсягом і межами відповідальності. В спеціальній літературі з цього приводу цілком слушно вказується, що з питанням про види, форми та обсяг міжнародної відповідальної пов'язане питання про те, хто має право заявляти претензії до правопорушника. Так, при правопорушеннях, які ставлять під загрозу загальний мир та безпеку держав і народів або будь-які інші загальні інтереси міжнародної спільноти, претензії до порушника, особливо в політичному плані, можуть заявляти і міжнародні організації. В Консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. у справі про відшкодування збитків, понесених на службі в ООН, вказувалось, що міжнародна організація з претензією про відповідальність за спричинену їй шкоду може виступати. Користуючись цією нормою. ООН неодноразово пред'являла позови про відшкодування спричиненої їй шкоди (позов до Ізраїлю в 1949 р. у зв'язку з убивством ізраїльськими терористами Посередника ООН графа Бернадота та військового спостерігача ООН полковника Сєро).Відмінність міжнародної організації як суб'єкта міжнародного права від держави та функціональний характер її компетенції впливають на конкретні форми відповідальності організації. Хоч питання про політичні форми відповідальності організації ще слабо розроблено, проте вважається, що тут припустимі усі форми, які це суперечать специфіці останньої.Необхідно підкреслити, що відповідальність міжнародних організацій встановлюється, як загальне правило, в міжнародних договорах і конвенціях (наприклад, Договір про космос 1967 p.).Окрім цього, міжнародні організації несуть відповідальність за недотримання статутних та інших обов'язків своїми органами та міжнародними посадовими особами. Міжнародна організація може нести відповідальність і по міжнародному приватному праву, а також по внутрішньому праву держав (на підставі установчого акту або угоди з державою про її штаб-квартиру чи представництво),Підсумовуючи сказане з цього питання, необхідно підкреслити, що визначення міжнародно-правової відповідальності, обсягу і форм відшкодування повинно здійснюватись зацікавленими державами й іншими суб'єктами з допомогою мирних засобів вирішення міжнародних спорів.