Уважність як властивість особистості

Увага може перебувати у двох відносно самостійних, але в той самий час взаємо перехідних станах. Мова йде про стан уважності і стан розсіяності. Обставини, в які щоденно потрапляє людина, можуть викликати або уважність, або розсіяність.

Коли ми говоримо про уважність і умови, які викликають даний стан уваги, слід зазначити, що вони для кожної людини специфічні і залежать як від її потреб, так і від ціннісних орієнтацій.

Стан загостреної уважності виник у людини, яка потрапляє у нову, незвичну для неї обстановку: цей стан викликається напруженням очікуванням суттєвих для особистості подій, виконанням відповідальних доручень. Для стану загостреної уважності характерні: посилена чутливість, ясність думок, емоційне піднесення, збільшення швидкості психічних реакцій, що викликане вольовою мобілізацією сил, зібраністю і готовністю до дій.

Якщо говорити про співвідношення видів і станів уваги, то в даному випадку основу стану уважності складає такий вид уваги, як довільна увага.

Трапляються такі випадки, коли стан уважності може виникнути при напруженні потреби або підвищеному інтересі до предмету на даний момент часу. За таких умов в основі уважності лежить мимовільна увага.

Протилежним за змістом до стану уважності є стан розсіяності. Розсіяність – це стан уваги, при якому людина не може зосередитися на певному об’єкті. Розсіяність викликається багатьма факторами як зовнішнього, так і внутрішнього походження. Так, втомленість після напруженого робочого дня, виконання малоцікавої або і зовсім нецікавої справи – це фактори зовнішнього походження. А заклопотаність своїми думками, душевний стан, страх і переживання за особистий стан – це фактори внутрішнього походження. До цього часу зовсім не відомо, які з перекислених факторів справляють найбільший вплив на людину, хоч суб’єктивно можна твердити, що внутрішні фактори при більш тривалій дії є більш небезпечними для психічного здоров’я індивіда.

У стані розсіяності навіть дуже сконцентрована і вольова людина може проявляти невластиву їй як особистості неуважність.

При характеристиці особистості прийнято виділяти уважних, неуважних і розсіяних індивідів. В зв’язку з цим і виділяють уважний, неуважний і розсіяний тип уваги. Уважність визначається співвідношенням в діяльності видів уваги. Переважання довільної і після довільної уваги є характерним для вольової, цілеспрямованої людини, яка чітко усвідомлює що і для чого їй потрібно. В цьому випадку недоліки в окремих якостях уваги / повільне переключення, слабке розпреділення / компенсуються.

Велику цінність в суспільстві набуває уважність як риса характеру, яка виражає ставлення до людей. Увага до потреб і інтересів, піклувань і здоров’я співробітників повинна бути обов’язковою рисою кожного керівника. Ця вимога в повній мірі відноситься до вчителя, для якого життя дітей і їх розвиток являють постійний об’єкт уваги. Уважність складає основу чутливості ї такту в підході як до дітей, так й до дорослих.

Неуважність виражається в невмінні зосередитися на предметі, в поверховості суджень, в нездатності проникнути у внутрішній світ іншої людини. Причини неуважності лежать в недоліках довільної уваги, знаючи про оточуючий світ, у відсутності зацікавленості, в долях людей.

Як уважність, так і неуважність можуть у людини проявлятися вибірково. Уважна в одній галузі людина може бути зовсім неуважною в іншій.

Уважність або неуважність, пов’язана з невмінням довільно регулювати свою внутрішню увагу, відображається в мислительскій діяльності: перша – в доказовості, послідовності, не запереченні суджень; друга – в емоційному відволіканні думки, в нездатності послідовно і до кінця довести судження. Зрозуміло що увага є не причиною, а однією з умов, які визначають логічний хід думки і її результати.

Переважання мимовільної уваги свідчить про те, що увага людини знаходиться під владою зовнішніх обставин; вольове регулювання при цьому мінімальне. Такий тип уваги особистості може бути характеризований як розсіяний, характерною рисою якого є незвичайна “легкість” в думках. Причиною розсіяності може бути і глибока концентрація на одному предметі. В цьому випадку людина, недостатньо розподіляючи увагу, перестає помічати те, що відбувається довкола. По зовнішньому вигляді поведінки здається, що ця людина розсіяна, але ця розсіяність вигадана: вона є наслідком концентрації уваги на одному об’єкті, який став центром зосередження всіх сил особистості.

Типи уваги дають найбільш загальну характеристику уваги в структурі особистості. Існує більш тісний зв’язок уваги з різними проявами особистості.

Для більш широкої характеристики уважності слід проаналізувати її зв’язок з діяльністю і спрямованістю особистості, які визначають змістовно-мотиваційну сторону уваги, і співвідношення в структурі уважності властивостей уваги.

В трудовій і навчальній діяльності виділяється стійке коло об’єктів, на які частіше і спрямовується увага людини. Ці об’єкти, що виділяються із змістом діяльності, а також цілями, що виражаються у мовлене вій формі, починають поступово займати все більше і більше місце в свідомості. Виникає звичка звертати увагу на це коло предметів і на певну діяльність.

Уважність як риса особистості проявляється в своєрідному синтезі властивостей уваги. Формує певні властивості уваги активна діяльність людини. Наприклад, педагогічна діяльність виробляє стійку, добре розпреділену і швидко переключену увагу. Праця вченого вимагає концентрованої і стійкої, але менш гнучкої уваги. Тому властивості уваги, пов’язані з типологічними особливостями нервової діяльності, перебудовуються в результаті виконання професійно-рольових вимог.

Включена в пізнавальну діяльність увага співвідноситься в рисах характеру з індивідуальними особливостями розумової діяльності. В таких рисах характеру, як спостережливість, допитливість, синтезуються на основі своєрідності розумової діяльності і емоційне ставлення людини, і особливості її уваги.

Таким чином, проаналізувавши типи та стани уваги, можна прийти до висновку, що для кожної людини в залежності від ступеня розвитку її волі, типу нервової системи, темпераменту і характеру може бути розвинена уважність, неуважність або розсіяність. Важливо зазначити, що ці типи уваги не є чимось сталим для особистості, для них характерне співвідношення і перехід одна в одну.

4. Основні властивості уваги.

Кожний вид діяльності висуває особливі вимоги до уваги людини. Один вимагає точності відчуття і сприймання, рухів і дій, другий – одночасної уваги до кількох об’єктів і дій, треті – тривалого зосередження на одному об’єкті і т.д. Залежно від цих вимог, а також індивідуальних особливостей нервової системи і виховання у людей з’явилися різні властивості уваги. До них належать: концентрація, об’єм, стійкість, інтенсивність, розподіл та переключення уваги.

а). Концентрація - виражається в ступені зосередження на об’єкті.

Від ступеня концентрації уваги залежить точність, диференційованість сприймання предмета, точне його зображення на кресленні і наступне виготовлення, глибина досліджуваного матеріалу і т. д. Наприклад, з двох однакових подразників сильніше діє на органи чуття той, на який спрямована наша увага. Концентрація уваги допомагає учням розрізнити схожі предмети, поняття, правила, формули та інший навчальний матеріал. Навпаки, при не достатньому розвитку цієї властивості, навчальний матеріал диференціюється слабо. Першокласник, наприклад, внаслідок концентрації уваги замість “міна” читає “Ніна”, замість “Таня з Ніною”- “Таня ні ною...” і т.п. Нове слово, дуже подібне до того, яке дитині вже траплялось, не розрізняється нею, якщо вона не зверне на нього спеціальної уваги. Навіть в старших класах учні з слабкою концентрацією уваги плутають в процесі розв’язання задачі алгебраїчні знаки “+” і “-“, їм важко дається засвоєння таких понять, як “ прямо пропорційний” і “ зворотно пропорційний”, в який бік загвинчуються і відгвинчуються гайки, закриваються І відкриваються крани. Взаємне і до того ж повторне зіставлення сприяє утворенню точніших тимчасових зв’язків, що лежать в основі знань, а разом з тим виховує здатність до концентрації уваги.

Концентрація уваги тісно пов’язана з інтенсивністю, або глибиною зосередженості уваги. Чим сильніше зосередження тим більше внаслідок негативної індукції гальмується дія побічних подразників, тим цілеспрямованіше і продуктивніше відбувається діяльність. Проте між концентрацією і інтенсивністю зосередження уваги є і деякі відмінності. Концентрація уваги виявляється в ступені звуження зони чіткої свідомості, фізіологічною основою її є величина осередку оптимального збудження в корі головного мозку. Інтенсивність уваги характеризується глибиною зосередження, яка визначається силою процесу збудження в даному осередку.

Під час написання твору учень, зосередивши свою увагу на його змісті, не помічає допущених орфографічних помилок, проте може сприймати в цей час все, що відбувається в класі. Оптимальний осередок збудження і негативна індукція захоплюють лише частину його нервових центрів, решта центрів залишається вільною від цілеспрямованої діяльності і може здійснювати інші функції. Але роздумуючи над складними проблемами і активізуючи для цього всі свої знання і досвід, учень майже цілком не здатний одночасно з цим сприймати навколишній світ. Всі його розумові сили поглинаються цією складною діяльністю. Таке зосередження уваги одночасно характеризується дуже великою силою збудження і широким втягуванням в діяльність великої кількості нервових центрів. Так, одного разу Сократ, проводячи бесіду зі своїми учнями, впав в стан глибокого зосередження і перебував в ньому на протязі всієї ночі. Це відбувалося на площі, де кілька разів з грюканням проходила сторожа, але Сократ не чув, доки на нього не впали промені вранішнього сонця. Лише на світанку він вийшов з стану глибокої задуми. Іноді при інтенсивній увазі не відчувають болю від укусів комах, уколів, не кажучи вже про звичайні звукові подразники, які не доходять до їх свідомості. Отже, розширення зони чіткої свідомості і підсилення інтенсивності уваги може відбутись одночасно, ці властивості не завжди перебувають у зворотно пропорційній залежності. Через те поряд з концентрацією розрізняють ще обсяг уваги.

б). Об’єм уваги.

Об’єм уваги вимірюється тією кількістю об’єктів, яка може бути охоплена увагою на протязі досить обмеженого часу. Для визначення об’єму уваги показують групу об’єктів / цифри, непов’язані між собою букви; окремі предмети / на протязі 0,1 секунди. Цього часу досить для того, щоб виникло чітке зорове сприймання. Однак, дослідження демонструють, що цього часу зовсім недостатньо для того, щоб усвідомлено відобразити всі предмети, які потрапили в поле зору. Піддослідний в умовах такого досліду називає лише декілька предметів, а щодо інших, то говорить, що вони були, але він не встиг звернути на них увагу. Для відображення предметів, які потрапляють в поле зору, необхідний, більш довготривалий час.

У дорослої людини об’єм уваги дорівнює 4 – 6 об’єктам, що не пов’язані між собою. Якщо включити букви в смислове ціле, тобто слово, то кількість відображення окремих букв значно збільшується. Однак за таких умов слово сприймається як єдиний об’єкт, і піддослідний не помічає перестановки, пропущення чи неправильного написання окремих букв у слові.

Об’єм уваги можна збільшити шляхом об’єднання предметів у групи, і за рахунок цього зменшити кількість об’єктів, які сприймаються як окремі одиниці. Так, наприклад, для першокласника кожна буква – окремий об’єкт. Розвиток навичок читання призводить до того, що слово, а пізніше і речення сприймаються в цілому, як єдиний смисловий об’єкт.

Збільшення об’єму уваги шляхом групування предметів не повинно діяти на шкоду її розприділенню.

Правильне співвідношення групування з розподіленням уваги між окремими елементами цілого тісно пов’язане з розвитком пізнавальних процесів: сприймання / співвідношення частини і цілого /, мислення / співвідношення загального і одиночного /.

в). Стійкість.

До “часових” характеристик уваги належать стійкість, коливання і переключення. Стійкість уваги виявляється в тривалому збереженні цілеспрямованої діяльності. Розповідь учителя, зміст якої розкривається на різноманітному, яскравому, цікавому матеріалі, може викликати стійку увагу.

Стійкість уваги фізіологічно пов’язана з тривалою концентрацією збудження в одній групі нервових клітин. Здатність нервових клітин тривалий час витримувати процес збудження є показником сили нервових процесів. Тому в стійкості уваги при інших рівних умовах проявляється загальний тип нервової діяльності людини.

Стійкість уваги залежить від вікових та індивідуальних особливостей дітей. Чим молодші діти, тим менш стійка у них увага, і тому для них слід частіше робити перерви в роботі. Нестійкість уваги пов’язана з слабкою силою зосередження і виявляється у відвертанні уваги сторонніми подразниками. При цьому змінюється спрямованість діяльності дитини.

К.Д. Ушинський один з перших в педагогічній літературі вказав на нестійкість дитячої уваги і підкреслив необхідність для дітей частої зміни занять. “ Заставте дитину йти, - говорить К. Ушинський, - вона втомиться дуже скоро, стрибати – також, сидіти – вона також стомиться; але він змішує всі ці діяльності різних органів і веселиться цілий день, не стомлюючись. Це ж саме спостерігається і при навчальній діяльності дітей... згублено діє на дитину будь-яка надто довга і постійна діяльність в одному напрямку .”

Особливий інтерес представляє питання про стійкість уваги першокласників. Спостереження показують, що їх зосередженість на роботі буває не тривалою. Увага дитини 7-8-ми років легко може відволіктися від того, про що говорить учитель, “ зіскочити на що-небудь інше, яке випадково потрапило дітям на очі.” Та ця властивість проявляється більш за все в перші тижні навчання дітей в школі. По мірі привикання їх до умов навчальних занять вказана особливість уваги зменшується, хоча в меншій мірі ця вузькість і нестійкість зосередженості має місце у першокласників на протязі всього першого року навчання, інколи негативно відбиваючись на їх успішності.

Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання уваги об’єктами, що не стосуються діяльності. Чим менш стійка мимовільна увага, тим частіше і легше відволікається вона побічними стимулами, внаслідок чого знижується ефективність пізнавальної чи продуктивної діяльності. Мимовільно відволікають увагу різкі та сильні зовнішні подразники, раптові і динамічні зміни реагентів, емоційно діючі фактори. Боротьба з відволіканням уваги вимагає тренувань у виконанні завдань у не зовсім сприятливих умовах. Так, відволікання уваги у першокласників інколи носить дуже своєрідний характер в тому значенні, що вчителю не вдається зрозуміти, що змусило дітей перестати бути уважними. “ Одного разу, - пише М.Н. Волокітіна таким стороннім предметом, приваблювавши увагу класу на протязі всього уроку, був арифметичний ящик, якого першокласники до цих пір не бачили і який був принесений іншою вчителькою, поставлений на стіл, але під час уроку використаний не був. Виявляється, саме він і заставляв весь клас мучитися цікавістю на протязі всього уроку, відволікаючи увагу дітей від роботи .”

Буває і так, що сам навчальний матеріал, викликав у дітей які-небудь інтереси і хвилюючи асоціації, відводить увагу дітей в бік від навчальної роботи. Одного разу вчителька дала дівчаткам таку задачу: “ На кущі білих троянд сиділо два метелика, а на червоних квітах – три метелики. Скільки всього було метеликів?” несподівано для педагога увага першокласниць з розв’язання задачі перейшла на її зміст. Одна з дівчаток не стрималась і сказала в голос: “ А я літом ловила метеликів...” Одразу ж відгукнулось кілька голосів: “ І я... І я...” Вчителька встановила тишу в класі, та кілька рук наполегливо тягнулось до гори. Довелось запитати, в чому справа. Виявляється першокласниці все ще знаходилися під впливом виникнувших у них під час розв’язання задачі літніх спогадів.”

Вчителю, який працює в першому класі, потрібно особливо стежити за тим, щоб не дати яким-небудь необережним питанням чи зауваженням неправильний напрям уваги школярів.

Вказані недоліки уваги зникають в учня в процесі правильно організованої навчальної роботи. При добре заповненому роботою уроці учні першого класу можуть бути довго уважними, не допускаючи ніяких відволікань від навчальних занять, навіть якщо ці заняття не представляють для них цікавості.

Зосередженість молодших школярів стає стійкою тоді, коли для них цілком зрозуміла задача, мета роботи, яку вони виконують. Якщо вчитель дає учням неповне завдання, наприклад, слідкувати за читаючим товаришем, то дітям здається, що справжню роботу виконує лише той, хто читає вголос, а всі інші майже вільні.

Зовсім інше відношення виникає у дітей до роботи, коли вчитель пропонує учням слідкувати, чи правильно учень, який читає, вимовляє слова і чи правильно показує голосом розділові знаки. Діти одразу починають слідкувати за читанням учня, інтенсивно вслуховуються в його вимову.

Зі стійкістю пов’язане також явище, що має назву коливання уваги. Воно виявляється в тому, що зосередженість та стійкість уваги періодично стають більш чи менш інтенсивними. У звичайних умовах вони малопомітні, але у сприйманні ледве помітних подразників ці коливання уваги відбуваються дуже часто, через кожні кілька секунд (2-5, максимум 12). Спостереження свідчать, що коливання уваги через 15-20 хвилин здебільшого приводять до мимовільного відволікання її від об’єкта.

Коливання уваги спочатку були виявлені в сенсорних формах. Якщо прислухатися до ледве чутного цокання годинника, то виявляється, що звуки періодично послаблюються і зовсім зникають. При цьому створюється враження, що джерело звучання то наближається, то віддаляється. У природних умовах коливання уваги простежуються, наприклад, коли ми намагаємося сприймати об’єкти вдалині, зокрема літак на небосхилі, човен на обрії в морі, людину в степу; вони то з’являються на короткий час, то знову поринають у марево неба, моря чи рівнини степу. В умовах різноманітної й змістовної розумової чи практичної діяльності можливі пропуски увагою окремих елементів лекції або тексту книжки. Іноді вони частішають і знижують ефективність навчання.

Причини коливання уваги слід шукати передусім у необхідності відновлення працездатності виснажених кіркових центрів та гальмування в наслідок динаміки процесів радіації і концентрації негативної індукції. При цьому варто врахувати, що на межі можливостей незначні зміни потенціалу нервової клітини відбиваються на стійкості уваги; цей потенціал швидко відновлюється, як і вичерпується до певної межі, що й відбивається на коливаннях уваги. окрім того, на характер коливання уваги впливають особливості нервової системи людини, умов, змісту, напруження і тривалості діяльності. Знаючи ці властивості уваги, треба передбачати зміни та перерви в діяльності, уникати дублювання та автоматизації виробничих процесів, коли це може мати негативні наслідки.

г). Переключення.

Важливою якістю уваги є її переключення, під яким слід розуміти довільну зміну виду діяльності. Учені свідомо переходить від готування одного уроку до іншого, від читання до письма, від знань до відпочинку. Потреба переключення уваги спричиняється змінами в навколишньому середовищі. Водій автомашини переключає свою увагу з одного дорожнього знака на інший, відповідно змінюючи одні рухи і дії на інші. При цьому швидкість переключення уваги продиктована швидкістю руху машини. Переключення уваги може бути додатковим навантаженням як праці, так і відпочинку.

Швидке переключення уваги на протязі тривалого часу стомлює, тоді як при одноманітній діяльності переключення уваги є своєрідною формою відпочинку.

Фізіологічною основою переключення уваги є рухливість нервових процесів, швидкість зміни збудження гальмування і навпаки. При інертності нервових процесів швидкість переключення уваги уповільнюється. Ось чому стомленні, виснаженні хворобою люди, нервові процеси яких інертні, допускають багато аварій на виробництві і транспорті.

д). Розподіл.

Одночасно з концентрацією уваги можливий її розподіл між кількома видами діяльності. Наприклад, учень слухає пояснення вчителя і записує його зміст, водій тролейбуса стежить за транспортом і людьми на трасі, одночасно керуючи машиною. Здатність розподіляти увагу є цінною якістю в педагогічній і в інших видах діяльності.

Розподіл уваги можливий лише тоді, коли всі види діяльності крім основної, добре автоматизовані. В цьому випадку основна діяльність здійснюється нервовими центрами, що перебувають в стані оптимального збудження, в той час як додаткові види діяльності забезпечуються напівзагальмованими нервовими центрами. Тому першокласники, в яких не сформовані навчальні навички, не можуть розподіляти увагу, наприклад, читати і стежити за послідовністю рядків, слухати і писати. Розподіл уваги дозволяє людині одночасно виконувати дві справи / і навіть більше /.

Досліди, проведені Н.Ф. Добриніним, показали, що у дітей достатньо розвинута можливість розподілу уваги, яка дозволяє їм одночасно займатися деякими різнорідними розумовими і рухливими діяльностями. При цьому тут може мати місце і швидке переключення і власне розподіл уваги, як одночасне захоплення кількох різних об’єктів. Було також встановлено, що серед дітей зустрічаються різноманітні типи розподілу уваги. однак вони не мають дуже стійкого характеру. Діти, які спочатку погано розподіляли увагу, пізніше починають наздоганяти тих, хто з самого початку добре її розподіляв. Розподіл увагу виявляється надзвичайно керованою функцією. Це має особливо важливе значення для підготовки учнів до виробничої діяльності.

Невміння молодших школярів розподіляти свою увагу виявляється в тому, що діти, в особливості в першому класі, не можуть одночасно слідкувати за ходом уроком і за своєю поведінкою / наприклад, за своєю позою на уроці і т.п. /. Саме тому учнів так важко привчити правильно сидіти під час письма. Спочатку більшість учнів сидить прямо, правильно тримає ручку, правильно кладе зошит. Та тільки-но увага зосередилася на письмі, як уже більшість учнів в класі “ лягають” на парту, низько нахиляються над нею. Вчителю доводиться прикладати багато зусиль, щоб привчити учнів правильно сидіти під час письма.

Недостатня здатність школяра розподіляти увагу може бути прийнята за розсіюваність, неуважність. Так, учень викликаний продовжувати читання оповідання, не находить місце на якому зупинився товариш. Можна подумати, що дитина займалась чимось іншим. Насправді ж він не вміє розподіляти свою увагу, тому, не дивлячись на всі старання, не може слідкувати за читанням, при якому треба одночасно слідкувати, тобто самому читати, і слухати товариша.

Все це дає право зробити висновок, що розподіл уваги взагалі не доступний молодшим школярам. Діти, навіть в першому класі розподіляють увагу. Серед старших учнів навчальної школи зустрічаються такі діти, які можуть помічати багато чого з навколишнього, займаючись своєю роботою.

Розподіл уваги проявляється в учнів в умінні одночасно читати задачу і тут-таки думати над її розв’язком, складати його план.

Зазначені властивості уваги мають індивідуальні відмінності. Одні учні відзначаються високим ступенем концентрації уваги, але нелегким переключенням і слабким її розподілом, інші добре розподіляють і переключають увагу, але вона не відзначається стійкістю і глибиною. Найнижчий рівень негативних властивостей уваги називається розсіюванністю, яка буває двох видів. Перший її вид пов’язаний з слабкою зосередженістю і легким відволіканням уваги - “ дитяча” розсіюванність; другий, навпаки, характеризується надзвичайно стійкою зосередженістю і важким переключенням – “ професорська ” розсіюваність.

У школярів, в особливості молодших учнів, часто має місце така розсіюваність, при якій увага знаходиться ніби “ в полоні “ попередньої думки, завдяки чому учень не бачить того, що легко побачити. В питанні дитячої розсіюванності велике значення мають індивідуальні особливості уваги учнів, а також загальний склад їх особистості.