Соціалістична концепція література: вебер, Сорокін

важливим завданням соціального гуманітарного знання вебер називав розв'язання проблеми у тому, чи є у світі зміст і чи є сенс існувати. Прагнув виявити основні із особливостями зазначеного виду знання і набутий його методів. Серед цих особливостей: вирішальне значення ціннісних компонентів, акцент на виявленні історичності культурно-значимій індивідуальної дійсності (або його фрагментів), тісний зв'язку з суб'єктивними передумовами, переважання якісного аспекти дослідження, особлива роль розуміння як специфічний спосіб в осягненні соціальних явищ «націленого» на сенс.

Завдання дослідника – зробити зрозумілими культурне значення певної історичної факту, дати хтиве пояснення його історичного виникнення.

Вебер розробив теорію «ідеальних типів». Маючи ідеї, й методологічні принципи "Капіталу" Маркса, який називав «зразком ідеально-типової конструкції». Развивал ідеї Риккерта необхідність чіткого відмінності субъективно-практического «віднесення до цінностей», сформулював постулат «свободи економіки від оцінки» як найважливішого методологічного принципу пізнання соціальних явищ.

Вебер зробив плідний відхід ортодоксального позитивізму і ввів принцип "розуміння" людського дії, котра дається лише коли дослідник розкриває значення смислів, що спонукають людини діяти так, а чи не інакше

Саме завдяки цієї конструкції до поля зору соціології культури ввійшла проблематика типології товариств, релігій і, отже, їх еволюції під час всесвітньої історії.

Сорокін розглядає історичну дійсність як цілісну єдність різних культурних систем. Підкреслюючи своєрідність кожної культури, філософ разом з тим акцентує увагу не тільки на загальних рисах в їхній історичній долі, але фіксує єдині й незмінні тенденції, ідеї, проблеми. З точки зору Сорокіна, головним чинником, що визначає поведінку окремих людей і характеристики соціальних систем, є фактор культури. Культура, за Сорокіним, і є ціннісна система.
А оскільки через цінності виявляє себе весь спектр явищ культури, то за допомогою аналізу цінностей можна типологізувати культуру, описати процес її розвитку, спрогнозувати майбутнє. Всі мали місце в історії людства культурні системи філософ ділить на три основних типи, які, на його думку, і утворюють три суперсистеми: дві протилежні один одному - идеационального і чуттєву (або - сенситивних) і третю - змішану, проміжну між ними - ідеалістичну. В основу відмінності двох протилежних суперсистем культури Сорокін вважає головний критерій: уявлення про природу реальності. Ідеаціональная суперсистема має сверхчувственную природу, божественне начало. Чуттєва система - реальна, адекватна сприйняттю наших органів чуття.
Сорокін дійшов висновку, що в історії розвитку людства спостерігається циклічна зміна суперсистем культури в послідовності: Ідеаціональная, ідеалістична, чуттєва.
П.А. Сорокін, як і його попередники О. Шпенглер і А. Тойнбі, стверджував, що суперсистем культури притаманна своя внутрішня динаміка життя, що охоплює тривалі історичні фази. Це: генезис (походження) - зростання - дозрівання - в'янення - занепад і, нарешті, розпад. У той же час філософ був переконаний в тому, що так звана "смерть" культури не має тотального і незворотного характеру. Більше того, ця "уявна смертна агонія була б не чим іншим, як гострим болем народження нової форми культури, родовими муками, супутніми вивільненню нових творчих сил".

1. ЦИКлічна КОНЦЕПЦІЯ ЛІТЕРАТУРА: ШПЕНГЛЕР, ДАНИЛЕВСКИЙ, ТОЙНБИ

Послідовником О. Шпенглера був англійський історик і соціолог А. Тойнбі. Як прихильник концепції історичного коловороту в розвитку локальних культур він розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації, дослідженню яких присвятив 12-томну працю "Дослідження історії". Аналізуючи спочатку 21 цивілізацію, А. Тойнбі скоротив їх до 13 найрозвинутіших: античної, західнохристиянської, східнохристиянської, індійської, китайської, ісламської та ін. Решту цивілізацій було віднесено до "цивілізацій-супутників". Згодом кількість цивілізацій було доведено до п'яти "діючих" - західної, іспанської, індійської, китайської та православної.

У розвитку кожної цивілізації А. Тойнбі виділив та проаналізував чотири фази: виникнення, зростання, надлам і занепад. Якщо цивілізація не трансформується в нову якість, вона гине, а її місце займає інша цивілізація. Перші дві фази відбуваються за рахунок "життєвого пориву", а дві останні пов'язані з "виснаженням життєвих сил".

Концепцію локальних цивілізацій розвивав британський культуролог А.Тойнбі у своїй 12-томній праці «Дослідження історії». Різноманіття форм соціокультурної організації людства, за Тойнбі, базується на своєрідності систем цінностей, навколо яких складається повсякденне життя — від найгрубіших його виявів до найвищих зльотів творчості. Кожна локальна цивілізація проходить у своєму розвитку чотири стадії: виникнення, зростання, надлому і розпаду. Визначальним елементом ціннісної системи А.Тойнбі вважав релігію, а економічна і політична сфери життя цивілізації, на його думку, підкоряються «духовному началу». Загалом Тойнбі нараховував 13 розвинених цивілізацій, хоча в його ранній творчості фігурувала 21 цивілізація. Непересічне значення його концепції полягає у розкритті діалогічної суті розвитку культури як серії «Викликів», які кидаються природою і суспільством, і «Відповідей», які знаходить людська творча духовність.