Інноваційної діяльності

Конспект лекцій з дисципліни

ЕКОНОМІКА І ОРГАНІЗАЦІЯ

ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ІННОВАЦІЇ: СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Зародження інноваційної теорії відбулося давно, а питання пов’язані з інноваціями відображені в працях західноєвропейських учених під поняттями науково-технічного прогресу. Кожен із вчених відображав у наукових публікаціях своє розуміння сутності та значення науково-технічного прогресу. Проте вирішальна роль науково-технічного прогресу в економічному зрос­танні стала зрозумілою тільки в другій половині XX ст.

Так, відомий світовий вчений А. Сміт (1723—1790) вбачав зв’язок науково-технічного про­гресу з характером розвитку і потребами виробництва.

К. Маркс (1818—1883) вважав, науково-технічний прогрес є наслідком, а не причиною розвитку виробництва.

Представники н еокласичного напрямку (1870—1930), яка представлена В. Джевонсом (1871), А. Маршаллом (1890), Л. Вальрасом (1874) не приділяли значної уваги науково-технічному прогресу в силу того, що вважали його заданим чинником..

Кейнсіанська теорія, заснована Джоном Кейнсом (1883— 1945), у 30—50 роках (напередодні Другої світової війни) також не приділяла достатньо уваги нау­ково-технічному прогресові, так як розгладала економічні процеси в короткостроковому періоді.

І тільки представники неокласичного ренесансу — М. Абрамовиц, Р. Солоу, Е. Денісон та інші у другій половині 50-х років довели, що науково-технічний прогрес є основним чинником економіч­ного розвитку XX ст. Ці вчені-економісти поклали край ігнору­ванню науково-технічного прогресу в економічній теорії.

Період після Другої світової війни став часом народження нового напря­му економічної теорії, спрямованому на вивчення закономірнос­тей науково-технічного прогресу.

Цикл (з грецької - коло)розглядається як сукупність явищ, процесів протягом певного відрізку часу.

Під інноваційним циклом слід розуміти коло інноваційних процесів завершення яких дає створення інновації. Для інноваційного циклу характерна спіралеподібна форма, тобто завершення одного циклу є початком для іншого.

Економічні категорії «інновація», «інноваційний процес» Й. Шум­петер поєднав з теорією довгострокових циклічних коливань — теорією «довгих хвиль» М. Д. Кондратьева (1892—1938). Для об­ґрунтування своєї теорії М. Д. Кондратьева здійснив аналіз статисти­чних даних 4 провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, США, Німеччини за період 100-140 років. Вивчення цих даних дало Кондратьеву підстави для висновку, що існують цикли економічної кон'юнктури — «дов­гі хвилі» у межах 50-60 років (пожвавлення виробницт­ва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка пере­ходить у стадію депресії).

Цикл має 4 фази: дві піднесення і дві занепаду.

М. Кондратьєв довів, що є три типи “хвиль”- короткі (тривалістю приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років). Характерною властивістю останніх вчений вважав винаходи, відкриття, зміни технологічного укладу.

Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

I хвиля (1785—1835) — механізація праці у ткацтві;

II хвиля (1830—1890, середина XIX ст.) — вуглевидобуток та паровий двигун;

IIIхвиля (1880—1940, кінець XIX — початок XX ст.) — чорна металургія;

IVхвиля (1930—1990) — нафта разом з продуктами органічної хімії;

Vхвиля (1985—2035) — мікроелектроніка.

Ключовим чинником є саме масовий попит на відповідні зміни.

М. Д. Кондратьев з'ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що «довгі хвилі» ви­никають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними на ті часи. Кондратьев звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостеріга­ється пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки (через) технічним, органі­заційним, економічним та управлінським нововведенням.

Сучасна ринкова модель економіки базується на інновацій­ному типі розвитку, для якої характерні:

• інтелектуалізація виробничої діяльності;

• використання високих інформаційних технологій;

• екологічність;

• творчість кадрів;

• добробут населення.

Сьогодні світовий ринок високих технологій становить при­близно 2 трильйони доларів, з яких на США припадає 39 %, Япо­нію —- ЗО %, Німеччину — 16 %. У світі на одного вченого при­падає 10 менеджерів, які відбирають перспективні науково-техніч­ні досягнення, своєчасно патентують винаходи, займаються про­суванням иаукомістких товарів на ринок. У нашій країні на 10 вче­них припадає лише один менеджер.

В 1957 р. у праці "Технологічні зміни та функція сукупного виробництва" Роберт Соллоу, узагальнивши досвід розвитку промисловості, зауважив, що саме активна інноваційна діяльність підприємств різних форм власності дедалі більше визначає темпи їх економічного зростання. За його підрахунками валовий національний продукт США в період з 1909 по 1949 рр. збільшився на 87,5% за рахунок "технологічних змін", тобто інновацій [10, с.17]. Звичайно, це дало змогу багатьом вченим – дослідникам взятися за вивчення питань, пов’язаних з інноваційною діяльністю. Досліджуючи проблеми інноваційної діяльності, перш за все, необхідно приділити увагу власне поняттям "інновація" та "інноваційний процес".

Поняття “інновація” в перекладі з англійської (англ. innovation) означає нове науково-технічне досягнення, нововведення, як результат впровадження новизни, але в ХІХ ст. його використовували культурологи і воно означало “впровадження деяких елементів одної культури в іншу” [124, с.21].

Але головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, безперечно, є австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950). Узагальнивши теоретичні дослідження, розпочаті українським вченим-економістом світового рівня Михайлом Туган-Барановським австрійський вчений Йозеф Шумпетер на початку ХХ ст. вперше ввів у науці терміни "інновація" та "інноваційний процес". У праці "Теорія економічного розвитку" (1911 р.) Й. Шумпетер визначає п’ять типів нових комбінацій змін або інновацій [170, с.159]:

- виробництво нового продукту чи відомого продукту в новій якості [84, с. 53];

- впровадження нового методу виробництва;

- освоєння нового ринку збуту;

- залучення для виробничого процесу нових джерел сировини;

- проведення реорганізації (уведення нових організаційних форм).

Таким чином, предметом цих змін можуть бути: продукти, технологічні процеси, сировина, організація виробництва та нові ринки збуту.

Згодом вчений публікує нову працю "Ділові цикли", в якій приходить до висновку, що "інновація означає зсув (переміщення) кривої граничної продуктивності" [91, с.28]. Характерно, що в майбутніх наукових дослідженнях основою будь-яких міркувань щодо поняття інновації стало власне це – класичне визначення, запропоноване Й. Шумпетером.

Доволі активно проблемами інновацій вчені почали займатися в 60-ті роки ХХ сторіччя – у період прискорення розвитку науково-технічного прогресу. Подальше вивчення проблем інноваційної діяльності, започатковане Й. Шумпетером, здійснювали Дж. Брайту та його послідовники.

Досліджуючи варіацію основних понять інноваційної діяльності розуміємо, що вживання терміна "інновація" є дуже багатогранним: від надміру узагальнених (широких) варіантів до специфічних (завужених), що переважно належать до технічних нововведень. Варто зазначити, що при ширшому підході до аналізу визначення цього терміна стає менш чітким. Узагальнивши, приходимо до висновку, що існують два основні підходи щодо тлумачення цього терміна. Крім цього, ряд вчених розглядають інновацію власне як процес упровадження нових виробів, технологій, методів організації виробництва і праці та методів управління. Інші передбачають дослідження інновації як продукту – результату процесів упровадження нової техніки, технології, нового методу.

Трактування інновації Й. Шумпетером як змін з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості [170] є прикладом першого підходу. Цієї точки зору притримується і вчений М. Хучек, який трактує інновації як "зміни в техніці, технології, організації, екології, економіці, а також соціальному житті підприємства" [162, с. 67]. Ще одним підтвердженням даного погляду є визначення Кантера: Інновація – “це процес втілення в життя будь-якої нової ідеї, що пропонує вирішення якої-небудь проблеми". Новаторськими серед інших є ідеї, спрямовані на реорганізацію виробництва і зниження його собівартості, комплексний збір складно-технічної продукції. Новаторство – це задум, прийняття і втілення в життя нових ідей, процесів, продукції та послуг [178].

Ряд польських вчених також притримується першого підходу у визначенні поняття "інновації". Вони вважають їх відкриттями, що з’явилися у результаті винахідливості людей і ведуть до прогресивних змін. Такі вчені, як М. Хольштейн-Бек, Ф. Котлєр і А. Харман вважають, що інновацією є будь-яка нова цінність [162, с. 64-65].

Позиція вченого Залтмана і його співавторів, які визначають інновації як "…будь-яку ідею, спосіб дій чи матеріальний продукт, що вважається новинкою з точки зору компонентів, які відіграють чималу роль у тій системі, де це нововведення впроваджується" [189], засвідчує їх приналежність до першої групи вчених, бо вони трактують інновації відповідно до широкої точки зору.

Прикладом цього ж підходу є визначення Керівництва Фраскаті, де інновацію розглядають також з широкого підходу, тобто нею може бути новий чи вдосконалений продукт, процес чи зміни в соціальній сфері [188].

Слід зазначити, що даний підхід щодо інновацій характерний більшості зарубіжних авторів [105; 130; 183]. Так, Х. Барнет розуміє інновацію як будь-яку якісно нову ідею. На думку В. Томпсона, інновації – це нові ідеї, процеси, продукти та послуги [29, с. 15].

Згідно з трактуванням, поданим в економічній енциклопедії інновація – це “ новий підхід до конструювання, виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають переваги над конкурентами” [47, с. 656]. Проте, на нашу думку, більш вдалим є визначення інновації згідно з міжнародними стандартами, де її визначають як кінцевий результат інноваційної діяльності, відображений у вигляді нових чи вдосконалених продуктів, впроваджених на ринку, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг [66, с. 9]

Як було зазначено вище, часто в науковій літературі розуміння інновації пов’язується з промисловим виробництвом та зводиться до вирішення технічних проблем через упровадження нової техніки й технології. Серед науковців такого підходу слід вказати Р. Джонстона, Д. Дессена, Д. Аллі [162, с. 65] та словацьких вчених Л. Водачек, О. Водачкову, адже в їхньому розумінні інновація означає “цільові зміни в функціонуванні підприємства як системи” [31, с. 21].

У деяких випадках при визначенні поняття інновацій мова йде лише про продуктові інновації, які полягають у пошуку альтернативних шляхів використання існуючого продукту [185, с. 113].

Вдало поєднав ці думки польський вчений Ян Мужейль, який називає інноваціями “промислове застосування нових технологій” та пов’язує їх додатково ще з продуктовими змінами, тобто це є процес усього вище переліченого [162, с. 65].

Деякі вчені пов’язують поняття інновацій з “управлінськими зусиллями, щоб розробити нові продукти, послуги чи способи використання для існуючих продуктів і послуг” [177, с. 424].

Вдало доповнює їх думку польський вчений Е. Бирський, який ототожнює інновації з промисловим виробництвом, пов’язуючи його крім техніки і технології з появою нових виробів [162, с. 65]. Словацький вчений Ф. Валєнта у праці "Творча активність – інновації – ефект" подає таке визначення: "інновації – це зміни в першопочатковій структурі виробничого організму, тобто перехід його внутрішньої структури до нового стану" [31, с. 21].

К. Познанський під інноваціями розуміє "зміни в методах виробництва і продуктах, що базуються на нових чи не використовуваних до цього моменту знаннях" [184].

Ряд угорських вчених розглядає інновації як "такий суспільний техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів призводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій" [130, с. 83]. Такий підхід до розуміння інновацій зумовлений ширшими можливостями використання вивчених змін у техніці (ніж соціально-економічних змін), визначенням їх економічної ефективності та значним впливом технічних змін на підприємство.

На противагу такому підходу щодо тлумачення інновацій, П. Дрюкер стверджує, що інновація – це насамперед економічне чи соціальне поняття. Крім цього, на думку вченого, соціальні інновації є складнішими в застосуванні, ніж технічні, адже "технології можна імпортувати за низькими цінами і при мінімальному культурному ризику. Проте для того, щоб успішно розвивались інститути, вони мають бути міцно укорінені в культурі" [176].

Дуже вдало економічний аспект явища інновації трактує Є. А. Уткін, який вказує, що з економічної точки зору, “інновація (нововведення) – це об’єкт, впроваджений у виробництво в результаті використання науково-технічних та інших досягнень (винаходів), які якісно відрізняються від існуючих аналогів”, тобто характеризуються новими споживчими якостями [152, с. 10].

Не можна не погодитися також з таким вченим, як А. Перлакі, який вважає, що інновація є одним з можливих інструментів підприємства для задоволення нової чи ліпшого задоволення уже існуючої суспільної потреби [105, с. 5]. Проте, дане тлумачення не є повним, адже інновація виникає не тільки тоді, коли у ній з’являється потреба. Джерелом інновацій можуть бути також "нові знання" [183]. Як засвідчують дослідження відомого економіста Уттербека, частка перших переважає, досягаючи межі близько 75%, і лише у 25% інновацій причиною появи є відкриття, які ведуть до прогресивних змін і є наслідком кмітливості людей [38, с. 265]. Характерно, що саме ці інновації суттєво впливають на суспільство. Згідно з дослідженнями вченого Менша, такі інновації виникають циклічно (приблизно через 50 років). До подібних інновацій належать телебачення, антибіотики, радіолокація, атомна енергія. Останній цикл інновацій відбувся ще в 1935 – 45 рр., тому очікують, що суспільство підходить до наступного циклу.Отже:

• інновація — це підсумковий результат створення та освоєн­ня принципово нового або модернізованого засобу (нововведення);

• інновація в широкому розумінні — прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продуктів, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного або іншого характеру;

• нововведення — це розвиток технології, техніки, управління на стадіях зародження, освоєння, дифузії на інших об'єктах;

• У «Словнику польської мови» інновація означає впровадження чого-небудь нового, якоїсь нової речі, новинку, реформу

У підручнику «Інноваційний менеджмент» (за ред. Н. П. Завліна, А. К. Казанцева й ін.) інновація визначена як використання в тій або Іншій сфері суспільства результатів інтелектуальної (науково-технічної) діяльності, спрямованих на вдосконалення процесу діяльності або його результатів.

Відповідно до наших міркувань, інновація – це результат інноваційної діяльності, відображений у вигляді наукових, технічних, організаційних чи соціально-економічних новинок, який може бути отриманий на будь-якому етапі інноваційного процесу.

Відомі різноманітні підходи до класифікації іновацій. Звер­таємо вашу увагу на деякі типології, які найчастіше трапляються в спеціальній літературі.

І-ша типологія за 9 ознаками (А. Пригожий):

1) За типом нововведення:

— матеріально-технічні (техніка, технологія, матеріали);

— соціальні;

— економічні;

— організаційно-управлінські;

— правові.

2) За інноваційним потенціалом:

— радикальні (базові);

— комбінаторні (використання різноманітних сполучень);

— модифіковані (що покращують, доповнюють).

3) За становленням до свого попередника:

— що заміщають (замість застарілого);

— що відміняють (виключають виконання операцій);

— поворотні (до попередника);

— нові (аналогів немає).

, 4) За обсягом застосування:

— крапкові;

— системні (технологічні, організаційні і т. п.).

— стратегічні (принципи управління, виробництва і т. п.).

5) За ефективністю (цілями):

— ефективність виробництва;

— ефективність управління;

— поліпшення умов праці.

6) За соціальними наслідками:

— соціальні витрати, що зумовлені новими видами монотон­ної праці, шкідливими умовами тощо.

7) За особливостями механізму здійснення:

— одиничні (на один об'єкт);

— дифузійні (на багато об'єктів);

— завершені і незавершені;

— успішні і неуспішні.

8) За особливостями інноваційного процесу:

— внутріорганізаційні;

— міжорганізаційні.

9) За джерелом ініціативи:

— пряме соціальне замовлення;

— у результаті винаходу.

ІІ~га типологія за 7 критеріями (М. Хучек)

І) Оригінальність характеру змін:

— оригінальні (творчі);

— неоригінальні (що наслідують).

2) Ступінь складності:.

— непов'язані (менш удосконалені);

— пов'язані (колективний результат).

3) Галузь господарства:

— матеріалізовані (тверді);

— нематеріалізовані (м'які, управлінські)

4) Ступінь новизни:

— новинки світового масштабу;

— новинки в країні або галузі;

— новинки на підприємстві.

5) Радіус дії:

— упроваджені на підприємстві;

— упроваджені за межами підприємства.

6) Соціально-психологічні умови впровадження:

— рефлекторно, що усвідомляться;

— упроваджені без тривалого обмірковування.

7) Запланована сфера застосування:

— технічні і технологічні;

— організаційні та економічні;

— суспільні (позавиробничі).

ІП-тя типологія (С. Ільєнкова):

1) Залежно від технологічних параметрів:

— продуктові;

— процесні.

2) За новизною:

— нові для галузі у світі;

— нові для галузі в країні;

— нові для підприємства.

3) За місцем на підприємстві:

— новації на вході;

— новації на виході;

— новації системної структури.

4) Від глибини внесених змін:

— радикальні (базові);

— поліпшуючі;

— модифікаційні за сферою діяльності,

— технологічні;

— виробничі;

— економічні;

— торгові;

— соціальні;

— у галузі управління.

IV-ma типологія (П. Н. Завлін):

1) За сферою застосування:

— управлінські;

— організаційні;

— соціальні;

— промислові.

2) За етапами науково-технічного прогресу:

— наукові;

— технічні;

— технологічні;

— конструкторські;

— виробничі;

— інформаційні.

3) За ступенем інтенсивності:

— «бум»;

— рівномірна;

— слабка;

— масова.

4) за темпами здійснення:

— швидкі;

— уповільнені;

— наростаючі;

— рівномірні;

— стрибкоподібні.

5) За масштабами інновацій:

— трансконтинентальні;

— транснаціональні;

— регіональні

— значні, середні, дрібні.

6) За результативністю:

— висока;

―низька;

— стабільна.

7) За ефективністю:

— економічна;

— соціальна;

—екологічна;

— інтегральна.

Установлення конкретного кола аспектів, що характеризують сутність будь-якого поняття, є вихідним моментом для форму­вання цілей, структури й обсягу подальших досліджень. Тому ми приділяємо таку увагу розглядові сутності базового поняття «Ін­новація», що має відповідати ряду вимог.

По-перше, вважаємо за доцільне розмежувати поняття «ново­введення» і «інновація».

Нововведення — оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на підвищення її ефективності. Нововведення можуть оформлятися у вигляді:

— відкриттів, винаходів;

— патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій;

— документації на новий або вдосконалений процес;

— організації, виробництва або іншої структури:

— «ноу-хау»;

— понять;

— наукових підходів або принципів;

— документа (стандарту, методики, інструкції тощо);

— результатів маркетингових досліджень.

Основними критеріями класифікації інновацій мають бути ті, що враховують:

а) комплексність набору класифікаційних ознак для аналізу і кодування;

б) можливість кількісного (якісного) визначення критерію;

в) наукову новизну і практичну цінність запропонованої озна­ки класифікації.

Наведена класифікація охоплює, на наш погляд, усі аспек­ти інноваційної діяльності. Для спрощення управління іннова­ційною діяльністю на основі зазначеної класифікації інновації кодують.

Кодування може бути укрупненим (з одним знаком для ознаки) і детальним (з двома і більше знаками для ознаки). Ко­дування інновацій можливе в рамках країни й у світовому ма­сштабі. У цьому випадку на початку коду вказується код краї­ни, галузі, фірми. Кодування дає змогу автоматизувати процес пошуку й переробки, добору, що дає значний ефект і активізує інноваційну діяльність.

СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Очевидним є те, що інновації пов’язані з реалізацією інноваційних процесів. Терміни "інновація" та "інноваційний процес" близькі, але не ідентичні. Адже слід погодитися, що "інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій" [65, с. 9]. Необхідно погодитися також з думкою вчених Дж. Брайта і Б. Твісса, що це – "єдиний свого роду процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління в єдине ціле” для одержання суттєвих ефектів та ліпшого задоволення суспільних потреб [141, с. 30]. Ряд вчених визначають інноваційний процес “як систематичний розвиток і практичне відпрацювання нових ідей” [181, с. 118].

Згідно з нашими міркуваннями, інноваційний процес – це сукупність комплексних, постійно здійснюваних у просторі та часі, прогресивних, науково-технічних, організаційних і соціально-економічних змін, що ведуть до підвищення ефективності суспільного виробництва та вирішення соціальних проблем (екологія, умови праці). В економічній літературі ці зміни на рівні підприємств називають процесами впровадження "нової техніки". Під поняттям "нова техніка" розуміють як вперше реалізовані результати наукових досліджень і прикладних розробок, що вміщують винаходи та інші науково-технічні досягнення, та нові або вдосконалені технологічні процеси виробництва, знаряддя і предмети праці, які при їх використанні на всіх рівнях управління забезпечують підвищення техніко-економічних показників виробництва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку. Викладене дає змогу зробити висновок про те, що результатом здійснення інноваційних процесів є новинки в техніці, організації діяльності та в управлінні процесами виробництва і праці, а їх упровадження в господарську практику є нововведеннями.

В основі вивчення і реалізації інноваційних процесів лежить класифікаційний метод, що став загальноприйнятим. Свідченням цього є те, що "основні терміни, категорії та визначення інновацій, закріплені у прийнятому в Парижі документі "OSLO MANUAL", цілком відповідають теоретичним концепціям, що ґрунтуються на цьому методі" [91, с. 29].

Досліджуючи класифікацію інноваційних процесів в економічній літературі, приходимо до висновку, що в кожному джерелі вона подається по різному. Отже нині в Україні немає єдиної прийнятої офіційною статистикою класифікації інноваційних процесів.

Привертають увагу дослідження українських вчених, що стосуються інновацій [4, 10; 11; 12; 22; 29; 34; 62; 64; 71; 83 – 86; 89; 91; 113; 129; 170]. Найповнішою, на наш погляд, є класифікація інноваційних процесів українських вчених А. М. Власової та Н. В. Краснокутської [29, с. 26], які типологізують їх за такими ознаками (див. рис. 1.1): змістом та сферами застосування, масштабом перебігу, сферами розробки і поширення, ступенем новизни та глибини змін, ступенем впливу на зміни, рівнем розробки та поширення, етапами життєвого циклу нововведень і спрямованістю дій.

Наведену класифікацію можна використовувати при розв’язанні різних загальних завдань економічного дослідження інноваційної діяльності. Зокрема, вона дає змогу пов’язати з типом інновацій той чи інший тип стратегії. Однак вона є дещо громіздкою і не дає можливості детально вивчити тип змін з точки зору їх ролі у виробничому процесі, цим самим створює певні труднощі у визначенні перспектив, які можуть забезпечити подальший прогресивний розвиток для підприємства шляхом підвищення ефективності його функціонування. Оскільки об’єктом дослідження є підприємства машинобудівного комплексу, то нас в першу чергу цікавлять власне технічні нововведення.

Рис. 1.1. Класифікація інноваційних процесів [ 29, с. 26].

Крім цього, наведена класифікація не забезпечує можливості вивчати співвідношення у технічних інноваційних процесах, зокрема співвідношення між продуктовими та технологічними інноваціями (нововведеннями). Перешкодою для розв’язання цих завдань є наявність у діючій класифікації укрупнених груп інноваційних процесів. Так, група "технічні інноваційні процеси" включає появу нових чи вдосконалення існуючих продуктів (послуг) і технологічних процесів. Таким чином, наявність у класифікації різних укрупнених елементів не дає змоги вивчати співвідношення їх структури для знаходження оптимальних меж розподілу витрат на НДДКР. Звернемо увагу на те, що співвідношення між витратами в продуктові та технологічні інновації у галузі машинобудування (приладобудування) повинно бути приблизно 4:1 [38, с. 258]. Доцільність виділення технологічних інноваційних процесів пояснюється тим, що саме вони за підрахунками вчених забезпечують 48% ефективності ринкової економіки.

Даний висновок підтверджують дослідження зарубіжної практики. Так, витрати на продуктові інновації в машинобудуванні США становлять близько 80% (у тому числі 42% – витрати на нову продукцію і 38% – на вдосконалення продукції, яку випускають), а решта 20% – це витрати на технологічні інновації. Дещо більшою є частка витрат на продуктові інновації в приладобудуванні – 92% (у т. ч. 54% – на створення нової продукції, 38% – на вдосконалення продукції, що випускають), а витрати, пов’язані з технологічними інноваціями, становлять лише 8%. У приладобудуванні Німеччини частка витрат на продуктові інновації є значно нижчою і становить – 72% (у т. ч. 55% – витрати на нову продукцію і 17% – на вдосконалену), а частка витрат на технологічні інновації становить 28% [38, с. 258].

Отже, виникає необхідність вдосконалення класифікації інноваційних процесів. Згідно з нашими міркуваннями, основою вивчення інноваційної діяльності машинобудівних підприємств має бути науково-обґрунтована класифікація інноваційних процесів за рядом вагомих класифікаційних ознак, що залежать від головних критеріїв, які використовуються для їх типологізації на мікрорівні. Тому вважаємо, що класифікація інноваційних процесів на підприємствах машинобудування повинна здійснюватись за наступною схемою (див. рис. 1.2):

Рис. 1.2. Класифікація та взаємозв’язки інноваційних процесів на підприємстві.

За своїм характером інноваційні процеси (нововведення) поділяються на технічні, організаційні та соціально-економічні.

Технічні нововведення охоплюють процеси освоєння випуску нових видів продукції (наприклад, знарядь чи предметів праці), а також процеси впровадження нових чи вдосконалення діючих технологічних процесів.

Організаційні інновації охоплюють процеси запровадження нових форм і методів організації наукової і виробничої діяльності трудових колективів, таких як: нові методи і форми організації виробництва у всіх виробничих підрозділах підприємства; нові організаційні структури управління науковою і виробничою діяльністю підприємства; нові форми і методи організації праці на підприємстві.

Соціально-економічні нововведення охоплюють процеси активізації людського фактору, а також процеси з удосконалення економічних методів управління наукою і виробництвом шляхом: підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; морального стимулювання їх творчого ставлення до праці; вдосконалення виховної роботи в колективі через запровадження та вдосконалення внутрівиробничого госпрозрахунку; повної реалізації функцій прогнозування, фінансування, ціноутворення, аналізу результатів діяльності; а також шляхом вдосконалення системи оплати праці та матеріального стимулювання.

Необхідно зазначити, що технічні новинки мають безпосередній вплив на організаційні нововведення, а ті, в свою чергу, вимагають змін у господарському механізмі (див. рис. 1.2). Тісний взаємозв’язок між технічними, організаційними та соціально-економічними інноваційними процесами є двобічним. Тобто економічні нововведення можуть викликати зміни в організації виробництва, а часто приводять і до технічних інновацій. Так, наприклад, упровадження АСУТП як нововведення не тільки істотно змінює організацію виробництва, а й призводить до кардинальних змін у сфері управління. Крім цього, введення внутрівиробничого розрахунку призведе не лише до чіткішої організаційної структури управління виробництвом і працею, а може спричинити і необхідність технічних нововведень. Наприклад, матеріальне стимулювання підрозділів за економію матеріальних ресурсів чи збільшення цін на них зумовить перехід до використання безвідходних технологій. Інший приклад: завдання активізації людського фактору вимагає поліпшення охорони праці, а це веде до необхідності вдосконалення організації виробничих процесів і одночасно вимагає введення нових засобів праці, заміни техніки і технології. Все вищенаведене дає змогу зробити висновок, що більшість нововведень має комплексний характер, а отже свідчить, що межі між технічними, організаційними та соціально-економічними нововведеннями є умовними.

Український вчений С. Покропивний, класифікуючи інновації, пропонує крім технічних, організаційних та соціально-економічних нововведень додатково виділити з останніх окремий вид – юридичні нововведення, які він розуміє як "нові та трансформовані закони й різноманітні нормативно-правові документи (акти), що визначають і регулюють усі види діяльності …" [113, с. 296]. На нашу думку, вагомих причин для цього немає, оскільки це лише засіб впливу на соціально – економічні процеси.

При загальній характеристиці і економічній оцінці інноваційних процесів важливо знати джерела їх виникнення, тобто те, що послужило причиною (імпульсом) їх активізації. Часто такими причинами є потреба виробництва, наприклад АСУТП, а інколи і досягнення фундаментальних наук, наприклад винахід у 1958 р. інтегральних схем. Стосовно використання інноваційних процесів, тобто масштабу впливу на ефективність функціонування науки та виробництва, розрізняють глобальні та локальні нововведення. Глобальні нововведення в більшості є принципово новими, які об’єктивно ведуть до революційних, докорінних якісних змін у науці, техніці, технології, організації управління і найголовніше – в характері трудової діяльності, що відбулося в 50-их роках минулого сторіччя, коли з відкриттям транзистора, а пізніше – інтегральних схем, розпочалася науково-технічна революція, яка є глибоким всесвітнім явищем, що істотно вплинуло на загальний рівень ефективності науки та виробництва.

Локальні інновації становлять основу еволюційних перетворень у сфері людської діяльності, які не мають значного впливу на загальний рівень ефективності виробництва.

Слід зазначити, що глобальними дослідженнями займаються Академія наук та вузи, прикладними – галузеві науково-дослідні та проектні конструкторсько-технологічні організації, а науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами доволі ефективно могли б займатися підприємства інноваційного типу.

Побудована таким чином класифікація інноваційних процесів (див. рис. 1.2) дає змогу:

- вдосконалити методи управління і форми організації виробництва та праці залежно від типу нововведень;

- сформувати організаційні структури управління науково-дослідними, дослідно-конструкторськими підрозділами та виробництвом (інноваційним процесом);

- забезпечити оптимальне співвідношення витрат на фінансування інноваційних процесів з точки зору перспективного розвитку;

- розробити систему стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві;

- спрямувати виробничий процес інноваційним шляхом.

Організація інноваційних процесів суттєво залежить від стану розвитку науки, техніки і виробництва. Адже нині, в умовах науково-технічної революції, ні техніка, ні виробництво не можуть розвиватися і вдосконалюватися без здійснення наукових досліджень і розробок. У свою чергу розвиток науки без досконалої техніки (вимірювальної, експериментальної) теж не можливий. Тому можна стверджувати, що грунтовніше розібратися в організації інноваційної діяльності допоможе розгляд взаємного проникнення елементів системи, тобто дослідження комплексної системи "наука – техніка – виробництво – споживання". Потрібно також зауважити, що при цьому дослідженні необхідно врахувати фактор споживання результатів розробок. Тоді структурно цю систему можна зобразити таким чином (див. рис. 1.3):

Рис. 1.3. Структурно-логічна схема "наука – техніка – виробництво – споживання".

Наука – це система знань, які дають змогу прогнозувати і перетворювати предмети і явища в суспільстві.

Техніка – це сукупність засобів автоматизації фізичної і розумової праці, яка становить серцевину всієї системи "наука – техніка – виробництво – споживання". Вона є засобом наукового дослідження, засобом виробництва та предметом споживання.

Виробництво як технологічна система – це сукупність взаємопов’язаних процесів, за допомогою яких суспільство, використовуючи сировину і сили природи, створює необхідні засоби праці та предмети споживання.

Техніка є елементом системи, котра з’єднує її в єдине ціле, але саме наука привела до створення техніки. Крім цього, наука забезпечує виробництво новими розробками. Виробництво, у свою чергу, ставить перед наукою певні завдання. У сферу споживання наука теж подає свої (наукові) розробки, а споживач ставить певні вимоги щодо якості нової техніки. У виробництві споживач замовляє виготовлення певних об’єктів "нової техніки", що йому дала наука, а виробник, виготовивши замовлення, реалізує його споживачеві. Ось таким чином взаємодіє система "наука – техніка – виробництво – споживання".

Аналіз тенденцій розвитку науки – техніки – виробництва показує, що високої ефективності розробок можна досягти, враховуючи такі вимоги:

- час розробки має бути мінімальним, а тривалість споживання її результатів – максимальною;

- розробка повинна передбачати постійне зростання технічного рівня продукції;

- методи і засоби виконання розробок, а також технічні рішення мають забезпечувати найменші витрати на їх проведення і впровадження результатів у сферах виробництва і споживання.

Відповідно до сучасних світових вимог, прискорення темпів науково-технічного прогресу і активізація інноваційної діяльності підприємств можлива через здійснення певних заходів. У галузі науки – це розвиток фундаментальних і прикладних досліджень з найперспективніших напрямків, скорочення темпів упровадження у виробництво результатів наукових досліджень, підвищення ефективності діяльності науково-дослідних закладів. У галузі техніки – це підвищення якості продукції на базі стандартизації. У галузі виробництва – це впровадження прогресивної організації праці на базі використання комп’ютерної техніки і прогресивних технологій (лазерна, мембранна, плазмова, кріогенна, детонаційна, вакуумна), розширення відтворення виробничих фондів.

Для України проблема розвитку інноваційної діяльності є надзвичайно актуальною, тому що проблема підвищення ефективності виробництва стоїть перед кожною підприємницькою структурою, оскільки переважна їх більшість утворена в процесі приватизації на базі колишніх державних підприємств. Слід наголосити, що майже всі підприємства працюють на застарілому обладнанні, а технології, які використовують у базових галузях, залишились на рівні досягнень науково-технічного прогресу 50 – 60х років [64, с. 85]. Про те, що інноваційний розвиток вітчизняних підприємств знаходиться на низькому рівні, свідчить і той факт, що частка України в науково-технічному розвитку країн Європи в десятки разів нижча її середнього рівня розвитку (див. табл. 1.1) [171, с. 5].

Таблиця 1.1