Норми рухової активності дітей і підлітків

У дітей значною мірою розвинені регуляторні механізми, спрямовані на підтримання необхідної добової рухової активності. За спостереженнями, діти дошкільного віку під час штучного обмеження рухової активності суттєво поновлювали її у решту доби, що залишилася.

Рівень рухової активності у шкільному віці значною мірою обумовлений не віко­вою потребою у ній (кінезифілією), а організацією фізичного виховання у школі,

залученням дітей до організованих та самостійних занять у позаурочний час

Спроби встановити орієнтовні норми рухової активності здійснювали­ся неодноразово. Науково-дослідний інститут фізіології дітей і підлітків АПН СРСР рекомендував для школярів щоденний двогодинний обсяг ру­хової активності, котрий міг би компенсувати їхню рухову потребу. Протя­гом 2 год може бути досягнуте і достатнє фізичне навантаження (залежно від складності вправ та величини навантаження на велихиге .перервах, д«?-торної щільності уроків фізичної культури і додаткових занять у позауроч­ний час). Міжнародна рада фізичного виховання і спорту у 1968 р. видала спеціальний маніфест про спорт, в якому було визначено щоденну трива­лість занять фізичними вправами у школі. За висновками експертів, вона повинна становити від 1/6 до 1/3 загального навчального часу. Отже, вчені вважають, що оптимальний обсяг Досягнення подібного обсягу рухової активності учнями загальноосвіт­ніх шкіл найчастіше є нездійсненним.

Нормою рухової активності у дитячому віці визнано таку величину, котра пов­ністю задовольняє біологічні потреби у рухах, відповідає можливостям організ­му, що росте, сприяє його розвитку та зміцненню здоров'я

У більшості розвинутих країн передбачається, як правило, 3—4 обов'язкові заняття фізичною підготовкою на тиждень До змісту занять входять загальнорозвиваючі вправи, спортивні і рухливі ігри, плавання, танцювальні вправи. Програми фізичного виховання надзвичайно варіа­тивні. Вчителю надається право використовувати різноманітні засоби фі­зичного виховання та додаткові фізичні навантаження залежно від індиві­дуального рівня фізичної підготовленості учнів. Так, у більшості шкіл США крім обов'язкових уроків щонеділі проводяться змагання та три додаткові заняття у позаурочний час.

Програма "Фізична культура" для загальноосвітніх навчальних закладів України окрім двох-трьох обов'язкових уроків фізкультури на тиждень пе­редбачає також і позаурочні форми занять. У цілому діти повинні щоденно виконувати фізичні вправи не менше двох годин, але навіть за найсприят­ливіших умов загальноосвітня школа не може забезпечити необхідний обсяг рухової активності, тому фактична спеціально організована рухова актив­ність основної маси школярів обмежується 3—4 год на тиждень і становить ЗО % гігієнічної норми.

Діти, які відвідують ДЮСШ, зайняті тренуваннями від 8 до 24—28 год на тиждень, що в кілька разів перевищує тижневе навантаження тих, хто займається у загальноосвітній школі.

Надмірна рухова активність позначається терміном «гіперкінезія». Останнім часом отрима­ла розповсюдження рання спор­тивна спеціалізація, яка викликає гіперкінезію. Досліджен­ня вчених показали, що при гі­перкінези виникає специфічний комплекс функціональних пору­шень та клінічних змін. Цей стан супроводжується небезпеч­ними змінами з боку централь­ної нервової системи та нейро-регуляторного апарату у дітей. Відмічається виснаження симпатико-адреналінової системи, дифиціт білка та зниження імунітету.

Між реакцією організму та добовою руховою активністю існує певна за­лежність, яка теоретично може мати вигляд параболи.

Для побудови такої кривої на горизонтальній осі відмічаються показни­ки добової рухової активності у зростаючому ступені: від нуля до макси­мального значення. На вертикальній осі, у верхній частині від нуля, відмі­чаються за зростаючою дані, котрі характеризують оздоровчий ефект, а у нижній — його відсутність, наявність дій, що передують патології та пато­логічних станів.

Критерій оптимальної норми рухової активності — надійність функціонування усіх систем організму, здатність адекватно реагувати на умови навколишнього середовища, що змінюються. Порушення гомеостазу та неадекватність реак­цій вказують на вихід за межі оптимальної норми, що у результаті призводить до погіршення здоров'я

Проблема нормування рухової активності досить складна, тому, вирі­шуючи її, необхідно враховувати багато аспектів.

Особливого значення у дитячому віці набувають вікові норми, які роз­глядаються як порівняльні (контрольні) для оцінки індивідуальної рухової активності.

За спільності теоретичних положень різних авторів про критерії вікових норм рухової активності дітей і підлітків подаються різні показники, що ха­рактеризують ці норми. Найбільш розповсюджені за своєю доступністю по­казники добових локомоцій (кількість кроків за 24 год). Методика вимірю­вання кількості локомоцій за допомогою крокоміра досить широко застосовується у масових дослідженнях, що дозволило розроби­ти гігієнічні нормативи добових локомоцій для дітей і підлітків. Беручи до уваги той факт, що різноманітну рухову активність, котра не пов'язана з переміщенням тіла у просторі і виконується у положенні стоя­чи або сидячи, але супроводжується значними енергетичними витратами, не можна звести тільки до підрахунку кроків, автори пропонують враховувати показники енерговитрат протягом доби та тривалість рухового компонента

нормує рухову активність за часом, витраченим на ви­конання рухів різної інтенсивності. Автор класифікує види діяльності за­лежно від кратності підвищення обміну речовин відносно рівня основного обміну

Для дітей шкільного віку рекомендується така сумарна добова трива­лість виконання рухів різної інтенсивності для дівчаток і для хлопчиків від­повідно:

у 3-й групі — 90—200 хв та 80—180 хв;

у 4-й групі — 25—45 та 30— 45 хв;

у 5-й групі — 10—30 та 25—45 хв;

у 6-й групі — 3—5 та 3—15 хв.

Наведені авторами показники можна використовувати для оцінки дос­татності або недостатності рухової активності конкретної вікової групи ді­тей порівняно з умовами життя, навчання, організацією процесу фізичного виховання, але їх надто важко використовувати для визначення індивідуаль­ної норми. На нашу думку індивідуальна норма рухової активності повинна базуватися на доцільності та корисності для здоров'я. Для цього необхідно орієнтуватися на показники, які характеризують фізичне здоров'я дітей. Важливо не тільки знати, скільки потрібно рухатися та здійснювати локомоції протягом доби та тижня, але і з якою метою, якого рівня фізич­ного стану потрібно досягти, що вимагає визначення спрямованості фізич­них вправ, параметрів фізичних навантажень.

Нормативи фізичної підготовленості, виконання котрих обумовлено оптимальним та економічним рівнем функціонування основних систем ор­ганізму (серцево-судинної, дихальної, нервово-м'язової), а також обмінних процесів, відповідають високому рівню фізичного здоров'я. Для його досяг­нення необхідний індивідуальний режим спеціально організованої рухової активності.. Отже, індивідуальна норма рухової активності обумовлена до­сягненням конкретного фізичного стану, котрий можна виразити кількісни­ми показниками фізичної працездатності, фізичної підготовленості, функ­ціональним станом основних систем організму.