Казка про монетку

Жила-була монетка. Підстрибуючи вона вибігла з монетного двору і вигукнула:

- Ура! Тепер переді мною відкритий увесь світ! Тепер я помандрую по світу!

Так воно і вийшло.

ЇЇ тримала і дитина в теплих долоньках і скнара холодними кістлявими руками; старці довго тримали монету, не випускаючи з рук, а молодь тратила її, ледве встигнувши отримати.

Монетка була срібна з невеликою домішкою міді, і цілий рік вона гуляла по тій країні, де її відчеканили. Але одного разу вона залишилася в гаманці одного мандрівника, який про це не підозрював аж поки вона випадково не потрапила йому на очі.

- Ось як! У мене залишилася ще одна вітчизняна монетка! – сказав він. – Ну що ж, нехай і вона мандрує.

І мандрівник знову поклав її у гаманець. Монетка навіть задзвеніла і застрибала від радості. Тепер вона лежить разом зі своїми іноземними товаришами, які приходили і йшли, поступаючись одне одному місцем. Тільки вона не залишала гаманця, відрізняючись цим від інших.

Минуло багато часу і монетка заїхала дуже далеко, не маючи гадки, де саме вона знаходиться. Вона чула від інших монет, що вони італійські та французькі, і в якому саме місті вони знаходяться. Але монетка не могла уявити собі ці міста, оскільки постійно знаходилася в гаманці. Якось монетка помітила, що гаманець відкритий і підкралася до отвору, щоб хоч одним оком побачити світ. Їй звичайно ж не варто було так вчиняти, але її цікавість перемогла. А, як нам відомо, це ніколи до добра не приводить, ось і монета ковзнула з гаманця до кишені штанів мандрівника. А він, витягнувши гаманець, не помітив, що вона залишилася в кармані і залишив речі в коридорі. Там залишив і монету. Наступного ранку її знайшли на підлозі, а оскільки її господар поїхав, то її віднесли до інших монеток для виконання певних завдань.

«Як приємно повернутися в світ, - подумала монетка, познайомитися з іншими людьми, звичаями!»

- Що це за монета? – раптом почула вона. – Це не наша монета! Та вона ж фальшива! Вона нікуди не годиться!

Тут власне і починається історія монетки, про яку вона пізніше розповідала. «Фальшива! Не придатна!» - при цих словах вона здригнулась – Я знала, що я зі справжнього срібла, дуже дзвінка і відмінної чеканки. «Мабуть, ці люди помиляються, - думала я. – Не може бути, щоб вони говорили про мене!» Але вони говорили про мене…

- Потрібно підсунути її кому-небудь в темному кутку! – сказав чоловік, якому я трапилася.

Так він і зробив, а при денному світлі мене почали принижувати найобразливішими словами: «Фальшива, не придатна! Потрібно її комусь відати!» І я тремтіла в руках того, хто обманом підсував мене комусь, змішуючи мене з місцевими монетами.

«Бідолашна я монета! – думала я тоді. – Який сенс в тому, що я срібна, дзвінка і відмінної чеканки? Цьому грош ціна. На світлі завжди видаєшся тим, ким світ тебе бачить! І як може бути страшно йти з неспокійною совістю неправильною дорогою, якщо я ні в чому не винна, мучусь тільки через те, що у мене обличчя злочинця!». Кожного разу, коли мене виймали з кишені я тремтіла від думки, що мене будуть розглядати. Я знала, що мене зі злістю пожбурять на стіл, наче я втілення брехні і обману.

Одного разу я потрапила до бідної жінки, яка отримала мене як оплату за тяжку поденну працю і у неї ніяк не виходило позбутися мене. Всі від мене відмовлялися, я була покаранням для бідолахи.

Доведеться і мені кого-небудь обдурити, - сказала вона якось. – Я не така багата, щоб берегти фальшиву монету. А що як я віднесу її багатому пекарю, він від цього не обідніє. А все ж таки я не добру справу затіяла.

«Цього тільки мені бракувало!» - подумала тоді монета. – До того страшного, що зі мною було, я тепер спотворю совість бідної жінки. Невже я так змінилася з роками?»

І ось жінка пішла до багатого пекаря, який розбирався в монетах. Він навіть не поклав мене в касу, а відразу ж пожбурив в обличчя бідної жінки. І звичайно ж їй за мене хліба не дали. О, як я тоді засмутилася! «Невже, мене відчеканили на горе людям, мене, яка в молоді роки була така бадьора і впевнена в собі, так вірила в свою цінність і відмінну чеканку?!» І я засумувала так, як тільки може сумувати бідна монета, яку ніхто не хоче тримати в себе. Але жінка віднесла мене до себе додому і поглянувши на мене м’яким дружелюбним поглядом, сказала:

- Ні, не хочу я нікого обманювати. Я зроблю в тобі дірочку - нехай усі бачать, що ти не справжня… Постривай-но, а що як ти щаслива монета? Мені чогось здається, що ти така і є. Я повішу тебе на шнурочок і одягну на шию сусідській дитині, щоб ти її оберігала.

І вона прокрутила в мені дірочку. Звичайно ж це не було приємно, але робилося для блага дитини, тож можна було витримати. Мене повісили на шнурочок і я стала схожа на медальйон, який подарували маленькій дитині. Вона мене цілувала, посміхалася щиро і тримала мене біля свого серця.

Вранці мати дитини оглянула, мене і я відразу зрозуміла, що вона щось задумала. Діставши ножиці, вона розрізала шнурок.

- Щаслива монета?! – сказала вона, - потрібно це перевірити.

І відразу ж вкинула мене в оцет, від чого я позеленіла. Потім майстерно заліпила дірочку, потерла мене трішки і, як тільки стемніло, вийшла, щоб купити за мене лотерейний білет.

Як тяжко у мене було на душі! Мені здавалося, наче я вся стиснулась і ось-ось переломлюся навпіл. Я знала, що мене назвуть фальшивою і викинуть геть – і все це здійсниться на очах у багатьох інших монет, прикрашених написами і гордовитими зображеннями. На цей раз мені вдалося потрапити в неприємну ситуацію. Покупців було так багато, що продавець навіть не глянув на мене і пожбурив мене у касу. Не знаю, чи виграв той білет, але на наступний день мене знову розглянули, визнали фальшивою і відклали в сторону, а потім знову почали обманювати людей, намагаючись віддати мене комусь. Я була чесною і не могла цього витримати!

Довго-довго я переходила з рук в руки, із дому в дім, і всюди мене лаяли, проклинали. Ніхто мені не вірив і я сама вже собі не довіряла. Тяжкі то були часи!

Одного разу приїхав мандрівник. Йому мене і підсунули. Він був довірливий і прийняв мене за місцеву монету, але коли захотів мене потратити, я знову почула:

- Ця монета на придатна, вона фальшива!

- Мені дали її як справжню, - сказав мандрівник. Він став мене детально розглядати і раптом на його обличчі з’явилася посмішка (а я уже давно не бачила посмішок на обличчях тих, хто мене тримав).

- Не може цього бути, - проговорив він. – Та це ж моя добра знайома! Це хороша чесна монета з моєї батьківщини, а в ній проробили дірку і називають її фальшивою! Оце так справи! Я тебе збережу і відвезу додому.

Як я зраділа! Мене назвали хорошою, чесною монетою! Я повертаюся додому, де мене будуть признавати і врити в те, що я хорошої чеканки і з чистого срібла! Монета навіть світилася від радості

Мене положили в конверт з білого паперу, щоб я не загубилася між іншими монетами. І тільки в свято, коли в домівці мандрівника зібралися його земляки, мене їм показали і всі мене добре оцінили. Говорили, що я дуже цікава. Досить дивно, адже я не промовила ні слова!

Ось так я опинилася на Батьківщині! Усі мої муки скінчилися, і радість повернулася до мене. Адже я зі справжнього срібла і ніхто не звертає уваги на те, що в мені пробили дірку як у фальшивій монеті. Це не має ніякого значення, якщо ти в це сама не по віриш. Потрібна підтримка! В кінці-кінців правда завжди перемагає - цьому я впевнена!