Казка про сірникову коробку

І варіант

Жив собі король Сірникова коробка і було в нього сто дочок-близнят Сірників. Всі як на підбір: стрункі, білошкірі, з темно-каштановим волоссям. Не знав король горя. Лежачи на боку у вітрині магазину, ростив він своїх дочок в мирі та злагоді.

Але одного разу в магазин зайшов Він. Він був збентежений та думав про щось своє. Всі м’язи його обличчя промовляли про постійну роботу думки, що непокоїла його. Він звичним жестом кинув гроші продавчині, навіть не подивившись на неї, взяв цигарки та Сірникового короля.

Так з Його Величністю ніхто ніколи не смів поводитися! Його кинули в темне місце разом з цигарками і ключами, трясли та перевертали, не звертаючи уваги на високе положення. Тим часом принцеси-сірники торкалися, падали одна на одну та псували зачіски. Нарешті з’явилося світло. Сірниковий король опинився в незнайомій, але затишній квартирі, на кухонному столі. Щось тут було не так.

На порозі з’явилася Вона. Вона була сумна та чимось стурбована. Вона взяла коробку та поклала біля плити. Король відчув тепло Її рук, проникся її болем та сумом.

Дочкам-сірникам Вона не сподобалася. Їх приваблював Він, сильний та рішучий, здатний на вчинок. Так закінчилася сірниково-коробкова ідилія: дочки почали часто сперечатися з батьком, вони перестали контролювати себе, стали запальними. Часом злість спопеляла їх повністю: коли в руки їх брав Він, сірники з іскрометною радістю, спалахуючи, дарували Йому своє тепло й разом з цигарками дозу заспокійливого нікотину. Віддавши себе повністю, вони гинули. Коли коробка опинялася в Її руках, у королівській родині розгоралася сварка, яка також вела до загибелі дочок, яких ставало все менше і менше…

Із сусідньої кімнати доносилися голоси. Він і Вона про щось голосно та збуджено говорили, перебиваючи один одного, але поступово звуки ставали м’якішими та спокійнішими, поки зовсім не змовкли.

Сірниковий король лежав на тому самому місці, у вже знайомій та затишній квартирі на кухонному столі. Все тут було чудово. На порозі з’явився Він, стомлений, але щасливий. Він узяв коробку, щоб зварити каву, але не знайшов у ній сірників і викинув її у смітник.

Так закінчилося життя Короля. Йому було боляче й образливо за загибель своїх дочок, але в той самий час радісно на душі, адже їх палкі життя комусь принесли тепло.

ІІ варіант

Що таке життя? – подумав я. – Немає певної відповіді на це питання. Кожний на нього відповідає по-своєму, і для нього це буде єдина правильна відповідь.

А для мене це питання тягнеться в нескінченність, захоплює все моє єство, не дає спокою. Це питання мене руйнує, заважає мені жити. Адже це тільки одне питання, головне, але скільки є інших, дрібних, які атакують мене кожен день, кожну ніч, кожну хвилину, кожну секунду.

Ви запитаєте, хто я? Я – сірникова коробка, я маленький прямокутник, квадрат, що створює затишок у домі. Адже для мене немає життя, іноді світла. Я люблю людей, їх життя, проблеми, радості, пристрасті, кохання. Але є завжди одне «але». Мене кинули в темний куток і мені тут темно. Щоб якось скрасити своє існування, я беру по одному сірникові та запалюю. Це відбувається в ті хвилини, коли мені особливо страшно та моторошно.

А зараз в мені залишилося лише декілька сірників, і я боюся, що буде далі. Тому і ці думки кружляють в моїй голові. Я боюся залишитися непотрібним, пустим. Пустота – це жах, я не хочу її. Краще було б забутися і не усвідомлювати того, що буде. Адже це буде…

ІІІ варіант

Я хочу розповісти вам незвичайну історію про чудове кохання яскравої новорічної коробочки та маленького сірникового коробка, яка відбулася напередодні Нового року, коли все навкруги було засипане білим пухнастим снігом та різнокольоровими вогниками. В цей вечір в гості відправилася вся родина, лише старий собака Марс самотньо бродив по дому. У великій кімнаті вже сяяла новорічна ялинка, а під нею красувалися яскраві подарунки. Більшість з них були призначені Луї, найменшому в сім’ї. Луї збирав коробочки, і саме тому кожний намагався приготувати йому щось незвичне, оригінальне.

Саме в той вечір, перед тим, як піти у гості був покладений останній подарунок, який приготувала мама. Це маленька сірникова коробка «подарунок», загорнута в папір та наповнена різнокольоровими кульками. Як тільки «подарунок» опинився під ялинкою, він одразу звернув увагу на кожен із подарунків. Більше всього його зацікавила яскрава коробочка, перев’язана різнокольоровими стрічками. Вона була не така як всі, та й місце вона займала особливе, біля яскравого вогника. Кожного разу, коли спалахував вогник над коробочкою, йому здавалося, що вона дивиться тільки на нього і запитує: «Правда, я вродлива?» Він дуже любив той час, коли він міг милуватися нею, але у нього не хватало сміливості підійти до неї поближче, заговорити. І ось трапилося щось дивовижне – ялинка запалала і коробочка опинилася біля нього, вона посміхнулася йому і заговорила першою.

«Подарунку» і в голову не могло прийти, що така вродлива подарункова коробочка може звернути увагу на таку просту коробку, навіть і наповнену різнокольоровими кульками. Кожен із них, а особливо сірникова коробка, з кожною хвилиною ставала все сумнішою і сумнішою, адже, коли проб’є 12 година, їм доведеться розстатися, подарунки будуть розібрані дітьми та, можливо, вони опиняться далеко один від одного. Перед ударом, останнім ударом, коробочка заплакала і сказала, що не зможе вже жити без «подарунка», такого веселого та чарівного, цим самим спричинила сірниковій коробці ще більше горя, адже «подарунок» знав, що теж не зможе без неї. Але вони забули, що це Новий рік, під новий рік здійснюються всі бажання, тому наступного дня вони зайняли почесне місце в колекції Луї і вже ніколи не розлучалися.