Функції обрядів переходу, виражені в казках у дослідженнях Д. Кемпбелла і В. Проппа

Дж. Кемпбелл, який займався порівняльним вивченням міфології, зробив фундаментальне дослідження психологічної основи героїчних міфів різних народів [15]. Він вважав, що «граматику міфа» необхідно вивчати, як ми вивчаємо граматику своєї мови. У теперішній час цей смисл був загублений, або якщо говорити словами З. Фрейда: «Істини, які в релігійних вченнях все одно викривлені, і що маса людей не може побачити в них правду» [там само]. Дж. Кемпбелл не випадково посилається на З. Фрейда, він вважає, що саме «сучасний психоаналітичний метод» є ключем до таємниць міфів і казок [5].

У результаті такого пошуку Дж. Кемпбелл знайшов, що «завжди ми зустрічаємо одну й ту ж, змінену за формою, але на диво постійну історію» [15, с. 17]. Основу всіх героїчних міфів (історій про героїв – найбільш частий міфологічний сюжет) складають символічні форми вираження обрядів переходу, що займають важливе місце в житті так званих примітивних народів: «Шлях міфологічних пригод героя зазвичай є розширенням формули будь-якого обряду переходу» [там само]. Обряд ініціації має три стадії: сепаративну (відділення від групи), лімінальну (перебування на грані) і реінтегруючу (повернення). Схожі стадії проходить і міфологічний герой у своїх пригодах: заклик до мандрівок, самоту і результат, іспити і перемоги ініціації, апофеоз і повернення. Ціль таких обрядів, чи це ритуал народження, присвоєння імені, вступу в зрілий вік, одруження, поховання або інші, полягала у тому, щоб перевести людину через пороги перетворення. Тоді стає зрозуміла така живучість казок і міфів в історії, адже незалежно від того віддає слухач собі в цьому звіт чи ні, логіка міфу співзвучна логіці його внутрішнього психологічного росту.

У роботі Дж. Кемпбелла не робиться чітких розмежувань між міфом і казкою. Остання розглядається як частково десакралізований варіант героїчного міфу: «Як правило, герой казки досягає перемоги локальної, а герой міфа – всесвітній тріумф» [там само, с. 43]. Це єдина відмінність казки від міфу в полі дослідження Дж. Кемпбелла.

Індивідуальна історія героя тісно пов'язана із суспільною. Щораз, коли на даному рівні розвитку світ себе вичерпав, герой відправляється в інший світ, відкіля приносить нове розуміння, що оновлює світ. Тут Дж. Кемпбелл співзвучний з К. Г. Юнгом, який бачив у пригодах героя казки подорож Его в глибини колективного несвідомого і знаходження там його Самості. Якщо К. Г. Юнг – містик психології казок, то Дж. Кемпбелл – романтик, який бачить у казках і міфах відображення прориву особистості до нових вимірів власного існування та принесення своїх досягнень у дарунок людству. Він дуже влучно відзначив, наскільки близька людина ХХ століття у своїх переживаннях до людини, що слухала казки сотні років тому. Ідею зв'язку казок з обрядовою практикою примітивних суспільств ми знаходимо також у роботах російського фольклориста В. Проппа [25]. Його цікавили не стільки психологічні аспекти казки, скільки її історичні корені, матеріалістичні джерела розвитку. Проте, результати до яких він прийшов мають значення і для психологічного тлумачення казки.

В. Пропп, обробивши величезну кількість матеріалів (російських народних казок), виділив структуру, властиву тільки чарівним казкам. Причому під цю структуру підпадають будь-які чарівні казки будь-яких народів. На думку В. Проппа, це пов'язано з визначеною історією походження казки, джерела якої він бачив в обрядовій практиці язичества.

Зазначаючи обрядові витоки казок, В. Пропп зупиняється на цьому, вважаючи, що вивчення обрядів – це прерогатива інших фахівців. Спираючись на досвід аналітичної психології і досліджень Дж. Кемпбелла, зараз ми можемо сказати, що практика обрядів має конкретний сенс для індивідуальної і колективної психіки, пов'язаний з патернами внутрішнього росту людини. Повертаючись до досліджень В. Проппа треба зауважити, що казка, на його думку, зобов'язана своєму народженню обрядам ініціації, цим же обумовлюється і її структура. Функції казкових персонажів, відокреслені В. Проппом, відповідають діям, виконуваним учасниками цих обрядів у минулому [там само].

Зіставляючи уявлення Дж. Кемпбелла і В. Проппа, ми можемо припустити існування взаємозв'язку між трьома компонентами казки:

1. обрядово-практичним;

2. глибинно-психологічним;

3. та повсякденно-мовним.

Всі три компоненти тісно пов'язані незалежно від свідомості. На зв'язок 1 і 3 фактично вказав вже В. Пропп. Таке висловлювання (повсякденно-мовний компонент) звертається до традиції розповідати або читати казки дітям. Адже власне існування чарівної казки як жанру стало можливим завдяки давньої і дивно стійкої практики розповіді. Зв'язок 1 із 2 і 2 із 3 випливає з досліджень Дж. Кемпбелла.

Із вище сказаного можна зробити висновок, що переживання, актуальні для первісної психіки, присутні в нашому житті в значно більшій мірі, ніж здавалося б. Тут буде доречно згадати наше зауваження про те, що З. Фрейд вперше висловив сумнів про існування істотних відмінностей між психікою сучасної людини і її первісного предка. Принаймні, таке спостереження правильне для несвідомої частини психіки. Хоча в цивілізованому суспільстві зараз рідко зустрінеш практику давніх обрядів, проте, її сліди час від часу виявляються в марновірствах, деяких весільних церемоніях і навіть у соціальних акціях. Згадаємо, приміром, хоча б зауваження З. Фрейда з приводу спалення його книг у нацистській Німеччині: «Який прогрес, у Середньовіччі вони б спалили мене самого». Не зупиняючись на моральній стороні події, ми можемо припустити, що магічні уявлення, властиві обрядово-ритуальній практиці, не маючи офіційної перепустки до життя суспільства, все ж таки проникають туди у важко впізнанному вигляді.

Дж. Кемпбелл у своїх дослідженнях відзначає, що розуміння мови символів, якою говорять міфи і казки, є важливим не тільки для психоаналітика і його клієнта, що хоче вилікувати невроз, а в однаковій мірі й для цілком здорових, звичайних людей. Адже інформація чи послання, які вкладені в захоплюючих історіях про героїв, стосуються кожної людини, незалежно від того розуміє вона їх чи ні [15].