Основні наукові погляди на казку

У наш час з’являється все більше праць, які стосуються інтерпретації казок, а також використання їх у терапевтичному процесі. Зупинимося на понятті казки та її характеристиці.

Перші наукові теорії, присвячені проблемі чарівних казок, з’явилися у XVIII столітті. У психологічній літературі є декілька різних визначень казки, представляємо деякі з них.

В. Даль окреслює поняття казки як видуману розповідь, небувалу і навіть таку, що ніколи не збудеться. С. Ожегов визначає казку як оповідальний, народнопоетичний твір про видумані особи і випадки переважно із участю чарівних, фантастичних сил. С. Нартова-Бочавер стверджує, що казка – це коротка повчальна, часто оптимістична історія, що включає і правду, і вигадку [2]. М.-Л. фон Франц дає визначення казці як абстрагованій кристалізованій формі місцевого повір’я, представленого в стислій формі [22]. Початковою формою фольклорних казок є місцеві перекази, парапсихологічні історії і розповіді про чудеса, які виникають у вигляді звичайних галюцинацій внаслідок вторгнення архетипічних змістів із колективного несвідомого.

Американський фольклорист С. Томпсон визначає казку як історію певної довжини, в якій існує багато мотивів і епізодів. Дія її відбувається в нереальному світі, в місці не точно визначеному, де діють невизначені герої... Цей світ наповнений чародійством. У цьому королівстві скромні герої перемагають своїх ворогів, завойовують королівства і одружуються з принцесами. Казка – це поетичне бачення людини і її відношення до світу. Багато віків вона надавала сил і впевненості тим, хто її слухав, оскільки з неї йде внутрішня істина [2].

І. Вачков стверджує, що казка – це авторська історія, що містить вигадку і сприяє оптимізації психічного розвитку дітей через розвиток самосвідомості. Казка містить у метафоричному вигляді інформацію про внутрішній світ людини.

Важлива ознака казки – це орієнтація на майбутнє, розкриття життєвих перспектив. Наступною ознакою казки є оптимістичний кінець, коли добро перемагає зло. Це дає дитині почуття психологічної захищеності. Що не відбувалося б у казці – все закінчується добре. Всі випробування, що випали на долю героїв, покликані зробити їх психологічно сильними і мудрішими. З іншого боку, дитина бачить, що герой, який скоїв поганий вчинок, обов’язково отримає покарання. Герой, який мужньо проходить через всі випробування, виявляючи найкращі особистісні якості, обов’язково нагороджується. В цьому метафорично відображений закон життя, який можна визначити так: «як ти ставишся до світу, так і він до тебе».

Казкотерапія – це «дитячий» метод у тому значенні, що він адресований творчому відкритому «дитячому початку» у людині. Але в будь-якому віці в казці можна відкрити щось таємне і хвилююче: коли ми сприймаємо казку, кожний вибирає для себе той зміст, що найбільш співзвучний його світовідчуванню на даний момент, що може дати відповідь на внутрішнє питання. У цьому секрет вічної молодості казок.

На сьогоднішній день крім комплексного підходу казка як вид метафори застосовується для вирішення окремих психологічних задач, таких як розвиток уяви, розвиток творчості, розвиток емпатії, викладання психології в початковій школі, використовується в контексті символдрами, діагностики міжособистісних стосунків, національно-патріотичного і навіть релігійного виховання [2].

Казки використовуються також для розвитку творчості й уяви. В основу методики покладені функції чарівної казки, виділені В. Проппом [25], на основі яких роблять карточки, з яких викладаються різні комбінації. Потім дитина намагається скласти історію, використовуючи ці картки. Треба сказати, що прийом із використанням «пропповських» карток був запропонований ще Дж. Родарі як один із методів стимулювання розвитку фантазії [26].

Т. В. Дорожевець розробляє методику використання «казкових помічників» для активізації внутрішніх ресурсів дитини у важких ситуаціях різного характеру. У результаті такої роботи з дитиною вона отримує можливість звертатися до внутрішніх ресурсів, начебто до улюбленого казкового героя [2].

Іншим цікавим прикладом психотехнічного застосування казок є тлумачення казок [там само]. Ця техніка придатна для роботи практично з будь-яким віком і може бути використана як підстава для групових дискусій, ігор, малювання, обігравання і самостійного обмірковування. Так, приміром, Л. Г. Бузунова й Е. П. Тализова наводять інтерпретації таких казок як «Полум’яна квіточка» С. Т. Аксакова, «Спляча красуня» Ш. Перо й інші для бесід з підлітками та юнаками на теми любові, сексу, вірності і життєвого пошуку. Примітно, що в подібних інтерпретаціях присутній авторський вибір, продиктований психологічними особливостями аудиторії (у даному випадку – підлітки) і виховно-освітні цілі [там само].

Американський фольклорист С. Томпсон характеризує казку як історію певної довжини, в якій існує велика кількість мотивів і епізодів. Дія її проходить в нереальному світі, в не точно зазначеному місці, де діють герої. Цей світ наповнений чаклунством. В цьому королівстві скромні герої перемагають своїх ворогів, завойовують королівства і одружуються на принцесах. Казка – поетичне бачення людини і її відношення до світу. Багато століть вона надавала сил і впевненості тим, хто її слухав, так як із неї іде внутрішня істина.

М.-Л. фон Франц, яка представляє юнгіанський напрямок, багато років була експертом в області інтерпретації казок [22]. В одній із своїх робіт вона наголосила, що вже з перших днів дитина постійно піддається тренінгу, який полягає в подавленні індивідуальних емоційних реакцій. Завдяки казкам ми входимо в контакт з основними бажаннями, які розширюють реальність за рамки світу.

Д. Соколов стверджує, що казка може використовуватися для того, щоб запропонувати пацієнту (дитині) конкретні шляхи вирішення проблеми, а також можливість для дорослого і дитини знайти спільну мову [29]. Казка набагато інформативніша, ніж звичайна мова, вона збуджує дитячі творчі сили, а також надає силу і тому, хто психотерапевтує. Казка може запропонувати декілька способів рішень:

- правильні рішення – загальноприйняті, авторитетні, загальні;

- свої рішення – рішення самого терапевта, які він успішно використовує у власному житті;

- власні, особисті рішення – рішення самого клієнта [там само].

На думку Д. Соколова, важливою рисою казки є те, що в ній відбувається трансформація (маленький, слабкий – стає сильним, самодостатнім).

Д. Соколов деякий період працював з дітьми і помітив, що дуже часто розповідь має незавершений характер, людина зупиняється перед тим, що її лякає, часто повертаючись до одного і того. Для цього потрібно пройти страшне місце – з’являється світло і проблеми вирішуються [там само].

В основі казок лежать обряди ініціації (Д. Соколов, К. Г. Юнг) – це процес перетворення дитини в дорослого (символічна смерть і повторне народження). Він говорить про те, що в кожній казці є проблема і шляхи її вирішення. Деякі рішення пов’язані з допомогою іншого – помічника, покровителя чи слабшого. Початковий страх можуть подолати інші емоції – любов, страх, провина, образа. Рішення проблеми засновані на зміні позиції, коли змінюється позиція героя, але можливі рішення, коли змінюється зовнішній світ, обставини [29; 37].

Казка описує схему, сценарії, програму поведінки. Багато хто з людей боїться вийти за межі даного сценарію, життя без обмежень для них пусте. «Це образ актора – коли спектакль закінчений, якими б довгими не були б овації, ти виходиш в ніч один – і зникаєш» [29]. Ми боїмось закінчення казки і найчастіше життя проходить саме в очікуванні кінця. Страждання і невдачі не тільки ранять, а й ведуть до зрілості.

Казки класифікуються по-різному. Томпсон виділив п’ять груп казок.

1. Розповіді про тварин.

2. Народні казки, релігійні розповіді, романтичні розповіді, історії про чудовиськ.

3. Жарти та анекдоти.

4. Частушки з приспівом і повторами.

5. Інше.

Брати Грим сприймали казки як щось цінне, що збереглося від німецької міфології. Дослідники казок вважають, що майже всі наші казки походять із Індії і звідти поступово прийшли в Європу. Деякі з них створені кельтами. Відомі також Єгипетські казки, їх вік 2000 років до нашої ери. В праці «Використання чар» Б. Беттельхайм пише згідно фрейдистської традиції, підкреслює, що казка спирається на фантазію і що в ній можна виділити дві площини; на одному рівні вона розважає, на іншому говорить прямо про несвідому частину психіки. В казках ми знаходимо 4 елементи. Це – фантазія, прихід в себе після глибокого горя, виживання в якійсь великій загрозі, а головне – розвага і втіха.

В. Каст відзначає, що «якщо ви зможете у сприятливий момент знайти потрібну казку, терапевтичний процес буде інтенсифікований, а можлива «мертва точка» – переможена» [2]. Автор наголошує також, що процес цей змінюється, якщо аналітик або психотерапевт вводить в нього казку, оскільки це передбачає включеність в процес двох людей, що в свою чергу звільняє пацієнта від уваги, сконцентрованої виключно на нього. Між пацієнтом і терапевтом з’являються в цей час символи, які багатьом приносять велике полегшення.