Поняття казкотерапії у психологічних теоріях

У науково-психологічній літературі є багато визначень терміну казкотерапії. Коротко зупинимося на деяких з них.

ü Казкотерапія – лікування казками, спільне з клієнтом відкриття тих знань, які живуть в душі та є психотерапевтичними в даний момент (Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва) [14].

ü Казкотерапія – процес утворення зв’язків між казковими подіями і поведінкою в реальному житті; процес перенесення казкового сенсу до реальності (В.Я. Пропп) [25].

ü Казкотерапія – процес активізації ресурсів, потенціалу особистості (К. Юнг) [36].

ü Казкотерапія – процес екологічного навчання й виховання дітей (В.А. Запорожець) [25].

ü Казкотерапія – розкриття внутрішнього та зовнішнього світу, осмислення пережитого, моделювання майбутнього, процес підбору кожному клієнту своєї особливої казки (Е.Берн) [3].

Отже немає єдиного визначення казкотерапії. Але спільним у всіх визначеннях є те, що казка розкриває внутрішній світ особистості, щоб покращити його. Можна сказати, що казкотерапія – це терапія середовищем, особлива казкова атмосфера, в якій можуть проявитися потенційні можливості особистості, може матеріалізуватися мрія; а головне, в ній з’являється відчуття захищеності та присмак таємниці.

Метою казкотерапії є підведення людини до усвідомлення своєї внутрішньої сутності, своєї цілісності і неповторності, до відчуття гармонії із собою і світом. У процесі казкотерапії людина навчається сприймати себе такою, якою вона є, усвідомлювати себе й інших людей, як неповторну індивідуальність. У кожної людини є потреба у самовираженні, яка здебільшого, залишається незадоволеною, що породжує внутрішній конфлікт.

В основі психологічної проблеми часто лежить незакінченість, незавершеність. Людина зупиняється перед тим, що її лякає, повертаючись багато разів до того самого, доходячи до найстрашнішого. Це може бути залишком психологічної травми, коли індивід знову і знову повертається до її початку, доходить майже до кульмінації – і тут зупиняється, витісняє у несвідоме травматичний матеріал. Клієнт вважає, що якщо страшне місце пройти, настає гарна кінцівка, з’являється світло і проблема вирішується, людина залишається живою. Життя означає продовження, прихід нового дня після завершення старого. Все це підкреслює важливість залучення самих клієнтів до складання терапевтичних метафор. Не можна придумати для іншої людини казку, яка мала б для неї більше значення, ніж метафора, придумана нею для самої себе. Тому, з огляду на природу проблеми і темперамент, клієнта можна попросити завершити метафоричну казку, розпочату терапевтом.

Першорядну важливість представляє початок казки, він повинен бути правдивим. Головним героєм казка намагається зробити самого слухача, а для цього треба коротко і ясно описати йому сутність його життя. Гарний слухач - це той, хто намагається себе впізнати. Слухач, особливо дитина, стає героєм, і далі розділяє його долю. Таким чином, ідентифікація дозволяє говорити про казку не тільки як про опис поведінкових можливостей, але і як про досить активне, хоча і не директивне, навіювання [1].

Важливою рисою казки є і те, що в ході її розповіді відбувається трансформація змісту, героя. Хтось, маленький і слабкий на початку, в кінці перетворюється на сильного, значущого і багато в чому самодостатнього. Описуються історії про подорож героя, про нових помічників, про смерть і воскресіння, про перемогу і возз’єднання. У результаті розширюється сфера свідомого, що вже само по собі дає цілющий ефект. В основі казок лежать обряди ініціації – сконцентровані процеси перетворення дитини в дорослого.

Загалом чарівна казка описує процес досягнення героєм мети, яку може описати тільки він, за допомогою подорожі в тридев’яте царство і використання чарівних помічників. Іншими словами, людина робить перехід від проблемного стану до бажаного шляхом підключення ресурсів, звичайно до певного ступеня підсвідомих. При цьому трансформація торкається не зовнішнього оточення, а змінюється сам індивід [2].

Однією з особливостей психотерапії є уміння переміщати увагу. Нерідко поліпшення настає просто тому, що фокус уваги зміщується з однієї проблеми на іншу. І тільки коли людина доходить до глибинної суті нинішнього утруднення, консультант указує на особисту відповідальність: «Тепер ти сам». І далі допомагає, тому що, як правило, у процесі консультування відвідувач просувається «туди – не знаю куди і шукає те – не знаю що» [там само].

Майже всім способам рішень можна підібрати пари, протилежність: «миттєво» – «поступово», «для інших» – «для себе» і т. д. Саме оперування протилежностями здатне максимально підсилити людину, розширити, підштовхнути її до нових рішень і поведінкових сценаріїв. Завжди можна знайти звичайні стратегії і спробувати незвичні.

Розвиваючи теорію про провідні види діяльності, як головні критерії психологічного віку, Д. Б. Ельконін для дошкільного віку визначив як провідну діяльність сюжетно-рольову гру [34]. Вчений вказував на велике значення образотворчої діяльності, елементарної праці, сприйняття казки і ближче до 7 років – навчання [35].

Сприйняття казок можна назвати діяльністю, приймаючи до уваги співпереживання герою казки, що переживає дитина. Вона стає на позицію героя твору, намагається перебороти перешкоди, які з'являються на його шляху. У цьому значенні співпереживання герою подібне до ролі в грі. З іншого боку, ігрова діяльність дозволяє дитині краще осмислити цікаві сюжети. Таким чином, на цьому віковому етапі гра, малювання і сприйняття тісно пов'язані в єдиний комплекс, завдяки якому дитина найбільш повно виробляє моделі поведінки зі світу дорослих.

Д. Б. Ельконін стверджував, що класична (чарівна) казка максимально відповідає дійсному характеру сприйняття дитиною художнього твору, в неї є арсенал тих дій, які повинна виконати дитина. Якщо такого ходу подій в казці немає, то дитина губиться, відволікається від сюжетної лінії пригод. Цим самим пояснюються труднощі дошкільників у сприйнятті більш складних творів [33].

Деякі дослідники наголошують на сприйнятті дитиною за допомогою казки соціально значимих моделей поведінки. Так, В.В.Абраменкова вважає: «Народна казка в поетичній художній формі дає суспільно-типові приклади соціально-психологічних стосунків: подружжя між собою, батьків до дітей і навпаки, відношення до старших членів сім'ї» [1, с. 83].

Щодо пошуку невмирущих цінностей у казці М. В. Єрмолаєва пішла далі, вказуючи на вираженість у російських народних казках християнських цінностей, таких як: віра, соборність, доброта до слабкого. Образ Івана-дурня, зокрема, на думку автора, символізує протиріччя між життєвим здоровим глуздом і справжньою духовною мудрістю [8].

Розглядаючи казково-фольклорний світ, О. Є. Сапогова [29] звертає увагу на наступні його особливості:

- «мовлення», екстравертність; в ньому людина переважно діє, виявляє свої думки і почуття зовні;

- у казковому світі представлені квазі-реальність і квазі-логіка;

- світ давньої казки все-таки досить замкнутий, обмежений;

- казкова розповідь демонструє своєрідну абсолютизацію, максимальність присутніх у казці характеристик і високий ступінь злиття індивіда з навколишнім світом;

- поза часовість казкового змісту.

Це свідчить про своєрідні «посередницькі» функції казки між дитячою свідомістю, що культурно розвивається і реальністю. «Казка психотерапевтично готує дитину до емоційно-напружених ситуацій, вона дає можливість катарсичного відреагування внутрішніх конфліктів і ранніх стресів, задає перші етичні і поведінкові норми» [29, с. 9].

Інший дослідник, А. М. Лобок відзначав, що така властивість казкового світу, як «усе можливість», коли все може бути всім, усе може перетворитися на усе, допомагає дитині за короткий термін сприйняти величезну кількість інформації про навколишній світ. Універсальний пояснювальний принцип, яскраво виражений у казці: «Так треба», формує в дитині активну пізнавальну установку: «Все, що не зустрічається на його шляху-цінне, і тому нічого не можна відсіювати» [17]. У роботах П. І. Янічева значення казки для розвитку дітей конкретизується в такий спосіб:

· Казка являє собою освячення переходу від дитинства до дорослості (обряду ініціації);

· Казка містить у собі психологічні механізми супроводження переходу від дитинства до дорослості;

· Метафоричність, символістика мови казки виступає необхідною умовою проникнення в несвідомі області психіки;

· Казка виконує катарсичну функцію;

· Казка актуалізує певні потреби дитини, а саме: потребу в автономії (незалежності), потребу в компетентності (силі, всемогутності), потребу в активності, потребу в порушенні заборон і правил, потребу в абсурді [38].

Таким чином, казка є універсальною метафорою передачі соціального досвіду новому поколінню.