Іван Хоменко і третій повний переклад Біблії українською літературною мовою

Іван Хоменко народився на Вінниччині 11 листопада 1892 року у родині греко-католиків. З 1913 року навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, пізніше викладав у гімназії та в університетах Відня і Риму. Як добрий біблеїст і знавець класичних (єврейської, грецької, латинської), а також сучасних (французької, англійської, італійської і німецької) мов, у 1918—20 роках працював у міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки, головним чином у складі посольства у Відні. Одночасно слухав лекції у Віденському університеті. За кордоном він познайомився з митрополитом Андрієм Шептицьким, котрий залучив його до Кам’янець-Подільської єпархії і 1921 року направив у Рим для вивчення теології і філософії в папському Урбаніянському університеті [15].

Отримавши 1925 року ступінь доктора філософії, Іван Хоменко був змушений того ж року виїхати до Австрії на лікування, а потім деякий час жив у Франції і Швейцарії. З невеликими перервами до 1936 року вивчав богослов’я. На початку Другої світової війни повертається в Рим і, після закінчення богословських досліджень, 1940 року прийняв чернечій постриг — став членом чернечого греко-католицького чину святого Василя Великого (василіан), водночас працюючи у Ватиканському бюро пошуків. Саме того року Іван Хоменко взяв на себе складну і довготривалу працю — почав роботу над перекладом Біблії, яка тривала до кінця його життя [16, с.65-66].

Після Другої світової війни, коли робота в бюро пошуків завершилася, Хоменко, у зв’язку зі слабким здоров’ям, переїхав на острів Капрі, неподалік від Неаполя, де, проживаючи при церковній парафії, куди не досягали дискримінація української мови і військове лихоліття, продовжив перекладати Святе Письмо українською мовою наступні 20 років, користуючись заступництвом Василіанського монаршого чину, під патронатом архієпископа Івана Бучко, який підтримував його і матеріально, і також потрібною найновішою літературою. У переписуванні рукопису йому допомагали Петро Качур та двоє студентів [38, с.16-17]. Дискусії з біблієзнавцями, мовознавцями, богословами та рецензентами його перекладу, які постійно його відвідували, допомагали точно відобразити зміст оригінального біблійного твору. В процесі перекладу були враховані також істотні висновки учених-текстологів, зроблені на підставі досліджень Кумранських рукописів, які були відкриті в цей період [16, с.67].

Суттєвою відмінністю Хоменкового перекладу, в порівнянні з попередніми двома перекладами (Пантелеймона Куліша й Івана Огієнка), є те, що його біблійний переклад за католицькою традицією включає не тільки 39 канонічних книг Старого Завіту, які визнані як богонатхненні усіма християнськими Церквами, а й більшість другоканонічних (Товита, Юдити, Перша і Друга книги Макавеїв, Мудрості, Сираха, Варуха, Лист Єремії), які визнаються богонатхненими лише католицькими Церквами латинського та грецького обряду, а православними і протестантськими Церквами вважаються, відповідно, неканонічними і апокрифічними. Таким чином Біблія у перекладі Хоменка складається із 47-ми книг Старого Завіту і 27-ми – Нового Завіту. Із другоканонічних книг у ній відсутні Друга і Третя книги Ездри та Третя книга Макавеїв [46].

Новий переклад канонічних книг Старого Завіту здійснювався з оригінальної давньоєврейської мови, за масоретськими текстами шостого видання Р. Кіттеля. Старозавітні другоканонічні книги, оскільки вони є відсутні в старозавітних списках масоретської традиції, перекладалися з грецького оригіналу за олександрійським текстом Сімдесятьох – Септуагінтою – у виданні А. Ральфса. Переклад Нового Завіту виконувався з грецького критичного тексту А. Мерка у шостому виданні Папського Біблійного інституту [7, с.ХІХ].

Після завершення перекладу усіх книг Біблії наприкінці 50-х років ХХ ст., Чин Василіан придбав собі право власності на рукопис, прийнявши нас себе зобов’язання підготувати його до друку і видати його власним коштом [38]. Було розпочато редакційну роботу над рукописом. До складу експертно-богословської комісії увійшли видатні українські богослови з Василіанського чину: Й. Мартинець, А. Великий, Т. Олійник, І. Патрило, С. Фединяк, Р. Головацький, М. Ваврик, В. Ваврик, О. Купранець. Мовностилістичне редагування здійснювали відомі в українській діаспорі на Заході письменник і перекладач Ігор Костецький, письменник Василь Барка, професор Михайло Орест-Зеров [46].

Третій повний переклад Біблії українською літературною мовою з'явився друком у Римі 1963 року, під час заключних сесій Другого Ватиканського вселенського собору, під назвою: «Святе Письмо Старого та Нового Завіту».

Після видання Біблії Іван Хоменко 1964 року перекїхав до Василіанського монастиря в Мондері у Канаді. Прочитавши свій видрукований переклад, Іван Хоменко був обурений деякими допущеними видавничою комісією неточностями. У своїх листах до кардинала Е. Тиссерана та інших високопоставлених осіб в Італії він писав, що Василіани “зіпсували” його переклад. З метою виправлення помилок видавців Іван Хоменко, за сприяння кардинала Йосифа Сліпого, у 1966 році повернувся до Італії. Оселившись спочатку в монастирі “Студіон” поблизу Риму, пізніше, з 1967 року, – при Українському Католицькиму Університеті в Римі, а потім – на острові Капрі, він працював над редагуванням свого тексту, і виготовив повний виправлений текст Старого та Нового Завітів. Новий Завіт був друкований в Римі 1989 року Українським Католицьким Університетом уже після смерті його перекладача (1981 р.), а Страрий Завіт донині залишається не виданий [36, с.5].

Біблія Хоменка в своєму первісному вигляді неодноразово перевидавалася Чином святого Василя Великого. Зокрема цей переклад був опублікований у 2005 та 2007 роках [7, с.ІV].

Поява Хоменкового перекладу Біблії усього через кілька років після опублікування другого повного українського перекладу професора Івана Огієнка засвідчила активізацію українсько-перекладацької діяльності з давніх мов взагалі, і біблійної зокрема. Хоч третій переклад це насамперед здобуток і заслуга Української Греко-Католицької Церкви і її найбільш вченого чернечого ордену Чину св. Василя Великого, все ж таки це була подія всеукраїнського значення. Третім перекладом Біблії користуються не тільки греко-католики, але й православні та протестанти.