Підвищення якості картографічних документів, створюваних за допомогою ГІС

Для прискорення процесу виведення інформації та підвищення якості картографічних документів, бажано застосовувати растеризатори (растрові процесори, RIP - R aster I mage P rocessor) - спеціальні програми або обладнання, яке більш якісно виконує обробку (перетворення) растрово-векторної інформації, що надходить з баз даних та програмного забезпечення ГІС, в растр необхідної роздільної здатності для конкретного пристрою виведення інформації.

При цьому можливе: калібрування; розподіл зображення на фрагменти і т. ін. Одним з прикладів програмного RIP-процесора є модуль ArcPress, котрий входить у повнофункціональний ГІС пакет ARC/INFO. Серед інших не ГІСовських пакетів можна назвати AccuPrint (фірма ScanVec).

На екрані комп’ютера кольорові зображення будуються на основі трьох кольорів – червоного, зеленого, синього (RGB), що називається адитивною моделлю, а при виконанні твердої копії карти обладнанням друку використовується субтрактивна модель, основою якої є тріадні кольори (CMYK) – блакитний, пурпурний, жовтий і чорний.

Вибір засобу зображення даних на карті може виявитися найбільш важливим при створенні карти. Під час підготовки до видання картографічних даних зазвичай:

þ об’єднуються растрові й векторні зображення;

þ накладаються в різних комбінаціях тематичні шари;

þ визначаються різні шкали градацій кольору, текстури тону заливання контурів;

þ створюються кольорові моделі і їх конвертація з формату у формат;

þ підключаються бібліотеки динамічно масштабуючих умовних знаків і шрифтів.

Примітка. Практично, жодний пакет ГІС не має бібліотеки умовних знаків, достатньої для правильного оформлення карт, а особливо для географічних карт.

Для окремих пакетів може виникнути проблема застосування національних шрифтів і їх достатньої кількості, різні системи кодування, труднощі з конвертацією шрифтів, розрізнення обчислювальних платформ тощо.

Більшість ГІС мають можливості тематичного картографування, тобто візуалізації атрибутивної чи тематичної інформації при використанні різноманітних умовних знаків, діаграм тощо. Це дозволяє розглядати їх як могутній інструмент дослідження, осмислення й аналізу, навіть при відсутності багатьох функцій аналізу.

Оформлення карти, як правило, включає в себе:

ý побудову гладких кривих;

ý визначення дизайну карти (штриховки, заливки, розміщення умовних знаків, написів різної орієнтації й конфігурації, типи ліній і тому подібне);

ý побудова рамки й координатних сіток;

ý позарамкове оформлення (написи, легенда, штамп, графіки, вихідні дані, схема розташування аркушів і т. ін.);

ý формування послідовності виводу окремих елементів зображення відповідно до заданих пріоритетів.

Рис. 3.6. Функціональна схема використання растрового процесору

У процесі векторизації чи дигіталізації вихідного зображення, гладкі криві, якими зображуються дороги, ріки і так далі, представляються у вигляді ламаних ліній, які з заданим ступенем точності вписувалися в криві, що кодувались. З точки зору аналітичної обробки метричної інформації, подібний підхід абсолютно виправданий, але якщо, не виконуючи ніяких дій, вивести зображення цих кривих, наприклад, на плотер, то замість гладкої ми побачимо відповідно ламану криву і втратимо на якості зображення. Звичайно, що подібне оформлення вихідної картографічної продукції не завжди може бути визнане задовільним. Щоб уникнути подібних недоліків до складу програм ГІС, як правило, входять спеціальні засоби для апроксимації ламаних кривих гладкими.

У ході оформлення карти особливу увагу приділяють її дизайну. Це пояснюється не тільки прагненням того, щоб карта вражала одним тільки своїм зовнішнім виглядом як витвір мистецтва, але й тим, що в залежності від передбачуваного тиражу, вибирається відповідна технологія підготовки карт до друку. Практично цей етап складається з двох частин.

Перша полягає в тому, що всі лінійні й площинні об’єкти показують тими лініями, кольорами, заливками і так далі, які були для них обрані.

Друга - в розташуванні всіх позамасштабних умовних знаків, написів (з урахуванням відповідних шрифтів) виконується компонування й розміщення легенди, креслення графіків і заголовка, будуються рамки, координатні сітки, а також все інше позарамкове оформлення.

Конкретний склад необхідних написів і правил, за якими проводяться всі ці роботи, зазвичай регламентуються відомчими чи державними інструкціями, загальноприйнятою практикою і так далі.

Останнім часом все більше й більше з’являється програмних пакетів для ГІС, що дозволяють публікувати дані на своїх WEB-сайтах, поширювати в мережі Internet.

Питання для самоконтролю

1.Що розуміють під терміном „цифрова карта”?

2.Що розуміють під терміном „геозображення”?

3.Що розуміють під терміном „картографічна база даних”?

4.Що розуміють під терміном „електронна карта карта”?

5.В чому полягає різниця між електронною та цифровою картами?

6.Що розуміють під терміном „картографічний банк даних”?

7.Назвіть технології візуалізації картографічної інформації.

8.Чому виникає необхідність використання растрових процесорів?

9. Що розуміють в теорії інформації під терміном „квантування”?

10. Що розуміють під терміном „рельєф”?

11. З яких основних форм складається рельєф?

12. Яка система висот прийнята в Україні?

13. Навіщо використовуються цифрові форми представлень поверхонь?

14. В яких форматах можуть створюватися ЦМР?

15. Які форми створення цифрових моделей Вам відомі?

16. Методи створення електронних карт

[1] Анагліф – метод отримання стереоефекту для стереопари звичайних зображень за допомогою колірного кодування зображень, призначених для лівого і правого ока. Для отримання ефекту необхідно використовувати спеціальні (анагліфічні) окуляри, в яких замість скла вставлені спеціальні світлофільтри, зазвичай для лівого ока – червоний, для правого блакитний або синій. Стереозображення представляють собою комбінацію зображень стереопари, в котрому на червоному каналі зображена картина для лівого ока (правий її не бачить через світлофільтр), а в синьому (або в синьому і зеленому – для блакитного світлофільтру) – для правого. Тобто кожне око сприймає зображення, пофарбоване в колір, котрий відповідає кольору світлофільтра в окулярах.

[2] Неофіт – новачок у чому-небудь.