Сутність природної монополії

Природні монополії утворюються в галузях, де ефект масштабу явно ви­ражений, а конкуренція неприйнятна. Це в першу чергу стосується підпри­ємств комунального господарства (електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв’язку, водопостачання і т.п.). Для суспільства було б невигідно мати кілька малих фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування та його обслуговування (газопроводи, лінії електропередач, телефонні станції та ін.) і зовсім незначні граничні витрати, пов’язані з виробництвом додаткової оди­ниці продукції - кубометра газу чи води, або з наданням додаткової телефон­ної розмови. Неповне використання такого обладнання значно підвищує ви­трати на одиницю продукції. У таких галузях також значні незворотні витра­ти. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, залишаючи за собою право контролю над цінами і якістю продукції.

Модель природної монополії представлена на рис. Графік показує, що значний зростаючий ефект масштабу проявляється у збільшенні виробни­цтва, яке супроводжується зниженням середніх витрат, а граничні витрати на значному інтервалі обсягів випуску нижчі за середні. Згідно з правилом МЯ — МС оптима­льним обсягом випу­ску для такої фірми буде Q_m з рівнова­гою в точці Е_т і відповідною ціною Р. В умовах рівно­ваги монополія оде­ржує прибуток, ве­личина якого відпо­відає площі заштри­хованого прямокут­ника.

Якби галузь була конкурентною, то рі­вновага встановилася б в точці Ес, а опти­мальним обсягом випуску був би Qc. При цьому галузь була б збитковою, оскільки для Qc ціна нижча на середні витрати, збитки з розрахунку на оди­ницю продукції відповідають відрізку ЬЕС. Тому точка Ес не може бути то­чкою довгострокової рівноваги для ні конкурентної галузі, ні для природної монополії. За цих обставин у конкурентній галузі вихід фірм зумовив би під­вищення ціни до рівня беззбитковості і одержання всіма фірмами нормально­го прибутку, а монополія просто припинила б існування.

Якби в галузі було дві фірми, кожна з яких виробляла б половину випуску, то середні витрати кожної фірми були б вищими, ніж у монополії. Тоді рин­ковий механізм сприяв би об’єднанню фірм, оскільки один продавець завдяки економії від масштабу виробляв би з меншими витратами. Отже, природна монополія є наслідком вільної дії ринкових сил. Для суспільства було б мар­нотратством розпорошувати подібне виробництво між багатьма конкурент­ними фірмами. Тому існування природної монополії є економічною необхід­ністю, вона утворює ринкову структуру, яка забезпечує мінімізацію витрат. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, держава регулює діяльність природних монополій. Згодом ми детально роз­глянемо способи, за допомогою яких держава усуває незворотні втрати суспі­льства від монополії різних видів, у тому числі і природної монополії.

Ще одним значним наслідком панування монополій є їх вплив на техніч­ний прогрес. Широко відома точка зору, що монополія має подвійний вплив на нововведення та технічний прогрес: з одного боку, вона сприяє розвитку науки і техніки, забезпечуючи впровадження новітніх досягнень у виробниц­тво, з іншого - призводить до гальмування технічного прогресу, оскільки має можливість скуповувати винаходи і не використовувати їх. Сучасні економіс­ти не мають єдиної точки зору на взаємозв’язок між монополією і технічним прогресом.

Існуюча практика захисту винаходів патентами, які дають право лише од­ній фірмі використовувати певну технологію, сама слугує причиною виник­нення монополій. Чимало крупних фірм починали, власне, як патентні моно­полії. Вважають, що патенти необхідні, вони сприяють прискоренню науко­во-технічного прогресу, тому що забезпечують одержання високих прибутків протягом тривалого часу. Разом з тим, інтересам суспільства більше відпові­дала б система, за якої винахідники одержували б винагороду, але не могли б перешкоджати поширенню нововведень. Це дозволило б уникнути обмежен­ня випуску, характерного для патентних монополій.

Деякі економісти вважають, що фірми, які мають значну монопольну вла­ду, прискорюють технічні зміни, тому що мають для цього більші фінансові можливості: вони витрачають свої монопольні прибутки на наукові дослі­дження, які можуть захистити або укріпити їх монопольне положення, в той час як середні та дрібні фірми не мають великих доходів і тратять значно ме­нше коштів на науково-дослідні роботи.

Проте є практичні докази того, що чимало найцінніших винаходів здійс­нюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одинаками, або в уні­верситетських лабораторіях. Вивчення найбільш вагомих винаходів виявляє, що фірми середніх розмірів часто переганяють галузевих лідерів. Так, на малі підприємства припадає 95% радикальних винаходів, впроваджених американ­ською промисловістю, серед яких аерозольні упаковки, штучний інсулін, гну­чкі контактні лінзи, гірокомпас, а також нові типи комп’ютерів, ксерографія, біотехнології. Тому сучасні економісти приходять до висновку, що радше мо­нополія сама є результатом науково-технічного прогресу, а не його причи­ною. Не існує переконливих доказів, що крупні монопольні фірми відіграють особливо важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу.

У науковій літературі (дослідники: Бутиркін А., Вурос А, Філюк Г. та інші) фіксуються різні підходи як щодо визначення критеріїв природних монополій, так і самого поняття “природна монополія”, виходячи з принципово відмінних історичних, політичних, економічних, інституційних умов їх утворення та діяльності.

Тому спробуємо визначити основні й додаткові критерії віднесення підприємств до категорії суб’єктів природних монополій для вітчизняної економіки:

1) Відсутність можливостей для створення економічно ефективного альтернативного джерела постачання товарів і послуг внаслідок того, що:

· витрати на створення аналогічного альтернативного джерела товарів, послуг становлять 100 % фактичного обсягу витрат на надання послуг відповідним споживачам;

· строк окупності будівництва нового джерела постачання аналогічних товарів перевищує 10 років;

· вартість стаціонарних мереж або іншого стаціонарного обладнання, яке використовується для задоволення попиту відповідної кількості споживачів, перевищує 200 тис. грн;

· протяжність мереж перевищує: 2 км – для централізованого водопостачання, водовідведення, постачання теплової енергії; 1 км – для під’їзних залізничних колій; 1000 абонентів – для місцевого телефонного зв’язку.

2) Унікальність споживчих властивостей товарів і послуг суб’єкта господарювання пов’язана з тим, що:

· вони не можуть бути замінені аналогічними товарами з альтернативних джерел;

· споживачі за нормальних економічних умов не можуть відмовлятися від цих товарів і послуг у зв’язку з виникненням у цьому випадку аварійних надзвичайних ситуацій;

· обсяги споживання є відносно сталими і дуже мало залежать від зміни цін;

· кількість споживачів – фізичних осіб перевищує 100 чоловік.

В якості додаткових критеріїв також варто виділити наступні:

1. Наявність ліцензії на здійснення відповідної діяльності (для передачі електроенергії локальними електромережами та місцевого телефонного зв’язку).

2. Тривалий строк окупності мереж (як правило, перевищує 5 років).

3. Додаткові витрати на переключення споживання (тільки по електроенергії це призводить до зростання собівартості продукції на 5 і більше відсотків).

4. Безперервність надання послуг (наприклад, згідно з умовами договору та графіками постачання електроенергії).

5. Доцільність запровадження регулювання цін (тарифів) відповідно до Закону “Про природні монополії”. [ 4 ]

Важливо враховувати, що сфери діяльності природних монополій, визначені ст. 5 Закону України “Про природні монополії”, і товарні межі ринків не співпадають. У зв’язку з цим процес ідентифікації природних монополій має доповнюватись також їх класифікацією за критеріями, важливими для цілей регулювання. Таку класифікацію доцільно здійснювати за територіальними межами ринків, галузевою приналежністю, часовою прив’язкою, ступенем поєднання з іншими видами монополій та формами власності. (таблиця 1.1)

Таблиця 1.1